Українська армія штурмує жіночу колонію у Малій Локні на Курщині, де перед обміном утримували українських полонених

У 2022 році в жіночій виправній колонії №11 Малої Локні Суджанського району Курської області, яку зараз штурмують українські військові, утримували понад 50 українських військовополонених та цивільних – як жінок, так і чоловіків. Захоплення цієї пенітенціарної установи дозволить задокументувати воєнні злочини, скоєні РФ проти наших військовополонених.

 Про це повідомила Медійна ініціатива за права людини (МІПЛ).

За інформацією МІПЛ, ця колонія розрахована на утримання понад 200 осіб. До 2011 року там розміщувалась дитяча виховна пенітенціарна установа, яку потім перепрофілювали у жіночу. На її території побудували новий двоповерховий корпус, всередині якого були камери двох типів – стандартні та з покращеними умовами (телевізором, одноярусним ліжком і шафою).

Як зазначають правозахисники, їхня організація задокументувала свідчення кількох українських військовополонених та цивільних, яких утримували в Малій Локні. Наприклад, Наталя та Катерина потрапили до полону у Маріуполі 2022 року. Спочатку їх утримували в Оленівці Донецької області, а потім у виправній колонії в Валуйках Бєлгородської області. Пізніше перевезли до колонії в Курській області.  

За словами Катерини, у Малій Локні, де її протримали чотири місяці, до неї застосовували фізичне та психологічне насильство. Зокрема, били електрошокерами та нацьковували собак. Також їх змушували роздягатися, співати гімн Росії, вчити радянські вірші та пісні.

“Жінки-наглядачки подекуди ставилися до нас жорстокіше, ніж чоловіки“, — розповіла колишня полонена Наталя.

Форма одягу для засуджених жінок. Фото: скрин з сюжету про колонію №11 у Малій Локні

Як пригадує жінка, у сусідніх камерах тримали російських ув’язнених, що так само є порушенням міжнародного гуманітарного права та Женевських конвенцій, які забороняють утримувати військовополонених разом з кримінальними злочинцями.

“У нас не було там жодних прав. Нам так і сказали: “Ви тут ніхто, про вас ніхто не знає і вашу долю вирішуватиме адміністрація“. А якщо ти починав ставити забагато запитань, вони лише били сильніше“, — розповіла Наталя.

У камері разом з військовослужбовицями утримували цивільних українок різного віку з Чернігівської та Харківської областей. Як розповідає Наталя, їх зазвичай звинувачували у якихось злочинах та протидії “спеціальній військовій операції”.

На додачу до поганого харчування та постійних знущань, українкам забороняли сидіти протягом дня, через це в багатьох з’явилися проблеми з ногами. 

Цивільні чоловіки, які потрапили до цієї пенітенціарної установи, зрозуміли, що це жіноча колонія, з написів жіночих імен на наволочках. Також на них вони побачили номер установи. 

“Прийомка була жахливою. Руки заламали за спиною, головою вдарили об металеву решітку, потім повалили на підлогу. Били так, що в мене з правої ноги взуття разом зі шкарпеткою злетіло”, – згадує колишній в’язень Володимир. 

Іншому цивільному Олександру, з яким поспілкувався МІПЛ, під час “прийомки” зламали ребра. При цьому охорона кричала: “Це за друзєй, це вам за ОМОН, це вам за Майдан, це вам за наших братьєв!“.

Чоловіка кілька днів утримували в камері з 12 людьми. Охоронці стежили за тим, аби ув’язнені не спілкувалися між собою, змушували їх читати радянські книжки та переповідати їхній зміст. За затинання били.

“Потім нас у Курськ в СІЗО № 1 перевели, я туди вже весь у синцях приїхав. Там була огорожа, об яку нас головою лупили. Комусь по нирках надавали, комусь ребра поламали“, –  каже Олександр.

Українці не запам’ятали наглядачів чи адміністрацію колонії, оскільки росіяни постійно ходили у балаклавах та не дозволяли полоненим підіймати голови, коли вони заходили до камери.

Як зазначили свідки, у Малій Локні українців перед обміном тримали від одного до кількох місяців. Деяких бранців повертали до Курського СІЗО №1 чи Таганрозького СІЗО №2 у Ростовській області.

Нагадаємо, країна-агресор продовжує незаконно утримувати українців у більш ніж 100 місцях неволі. Вони розташовані як на території Росії, так і на тимчасово окупованих територіях. У російських в’язницях перебувають в одній камері військовополонені та цивільні. Останніх безпідставно затримують, постійно переміщують та позбавляють волі. За нормами міжнародного гуманітарного права взяття в заручники цивільного населення під час збройного конфлікту є воєнним злочином, а його незаконне ув’язнення – злочином проти людяності.

В одній з таких в’язниць, а саме в Старому Осколі Бєлгородської області (РФ), утримували вісім місяців Олександра з Харківщини. Коли чоловік намагався виїхати з окупованих районів до Уразового (РФ), його затримали представники ФСБ. Після цього Олександр зазнавав психологічного тиску та тортур: його постійно били, катували струмом, погрожували розстрілом та підвішували за ноги. Потім Олександра перевезли до Валуйок (РФ), де змусили підписати зізнання про “коригування вогню”. Звідти етапували до СІЗО в Старому Осколі, де він змінив чотири камери.