Звужений підхід до інтерпретації статті про воєнні злочини не дає нам забезпечити ефективне покарання за втягування українських дітей до лав російської армії – юристка
Починаючи з 2022 року в публічному, адвокаційному та політичному просторах було приділено багато уваги питанню притягнення до відповідальності за викрадення та мілітаризацію українських дітей. Однак для ефективного забезпечення покарань також мала бути впроваджена відповідна правова база. Попри внесення змін до законодавства у жовтні 2024 році, все ще залишається низка проблемних питань.
Про це заявила голова ГО LingvaLexa, юристка у сфері міжнародного кримінального права Анна Вишнякова під час презентації “Дослідження депортації та примусового переміщення українських дітей з окупованих територій крізь зміну призми російських пропагандистських наративів”.
Як сказала юристка в коментарі Центру прав людини ZMINA, політичний дискурс має бути підкріплений відповідними підходами у правовому полі.
По-перше, стаття 51 четвертої Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни передбачає відповідальність для посадовців – представників окупаційної держави, які пропагують службу в окупаційній армії. Однак це порушення не є грубим порушенням міжнародного права, уточнює Вишнякова. А все більш узагальнений підхід до інтерпретації ст. 438 ККУ передбачає покарання лише за грубі порушення.
“Відповідно до однієї з інтерпретацій статті 438 ККУ (воєнні злочини) вона охоплює та передбачає відповідальність для окупанта тільки за грубі порушення законів та звичаїв війни. Тобто українські прокуратури, які проводять чи хотіли б проводити розслідування проти російських діячів — патронів “Юнармії”, стикаються з тим, що така інтерпретація українського законодавства блокує шлях кримінального переслідування”.
За даними Вишнякової, у травні цього року винесли обвинувальний вирок одному з ключових функціонерів, які займаються питаннями індоктринації українських дітей в “Юнармії”.
Організація LingvaLexa ефективно працювала над розслідуванням відповідного злочину із кримською прокуратурою. Але потрібно узагальнити такий підхід і для інших правоохоронних органів України, щоб в країні можна було притягати до відповідальності за тиск чи пропаганду, спрямовані на добровільний вступ українців на військову службу в ЗС РФ, зокрема і втягнення в це українських дітей. Правоохоронні і судові органи мають приділити увагу перегляду того, чи можна карати за цей злочин за статтею 438 ККУ.
“Одна зі справ, якою ми зараз займаємося, — та, про яку я не можу говорити без сліз. Це один із сьогоднішніх інструкторів “Юнармії”, українець, який ще був маленькою дитиною у 2014 році (на початку окупації окремих регіонів України. — Ред.). По суті, наші діти будуть брати зброю та йти воювати проти українців”, — навела приклад юристка.
По-друге, політика РФ щодо українських дітей, згідно з міжнародним законодавством, може підпадати під злочин переслідування як одну з форм злочинів проти людяності. Але тут знову питання до законів України, каже правозахисниця, адже статтю за злочини проти людяності введено в Кримінальний кодекс тільки в жовтні 2024 року — разом з імплементацією Римського статуту. Тому зараз багато питань, чи можна говорити про злочини, які сталися до цього моменту, адже не всі діяння, які можуть становити акти “переслідування” становлять окремі воєнні злочини. І, зокрема, це стосується індоктринації. Думки розбігаються: громадські організації та міжнародні юристи кажуть, що так, бо за міжнародними стандартами це можливо. Українські суди кажуть, що ні.
“Відбувається дуже багато дискусій щодо того, чи можемо ми притягувати до відповідальності за злочини, які були вчинені до внесення змін до законодавства і які можуть бути кваліфіковані як злочини проти людяності. Буде дуже сумно, якщо ми не зможемо покарати те, що фактично є злочином проти людяності, але відбулося до жовтня 2024 року просто через те, що наш законодавець запізнився з прийняттям критично необхідних змін до Кримінального кодексу.”, — зауважила спікерка.
Вона також згадала про приховування злочину вивезення дітей Росією. Цим серед іншого займається російська пропаганда. По суті, це пособництво або інша форма співвиконавства злочину незаконного переміщення дітей.
Необхідно забезпечити відповідальність російських пропагандистів за ті злочини, які вони вчиняють. Хоча б для того, щоб прокладати шлях для інших країн і показувати, що забезпечення відповідальності за пропаганду є не менш важливим, ніж забезпечення відповідальності за насильницькі злочини.
Нагадаємо, раніше Коаліція організацій, які опікуються питаннями захисту прав постраждалих внаслідок збройної агресії проти України, оприлюднила 13 пріоритетних кроків у сфері захисту прав людини в умовах збройної агресії проти України у 2025 році. Там правозахисники серед іншого рекомендують Верховній Раді України гармонізувати національне кримінальне законодавство з міжнародним після того, як держава ратифікувала Римський статут Міжнародного кримінального суду.
