“Неймовірно схуд, зламані ребра і неправильно зрослася нога”: дружина звільненого з полону захисника Маріуполя Сергія Добичі
Під час російського вторгнення Сергій Добича служив у 56 бригаді, захищав Маріуполь. Перед полоном їхній підрозділ перебував на заводі Ілліча. Після захоплення в полон чоловіка утримували в Старому Осколі Бєлгородської області Росії, а потім етапували до Каменськ-Шахтинська Ростовської області. В обох колоніях він проходив так звану “прийомку”. Чоловік пробув в полоні майже два роки. Під час останнього обміну, який відбувся 3 січня, Сергія повернули на батьківщину.
Його дружина – Олена Добича весь цей час намагалась зробити все можливе, щоб звільнити чоловіка з полону. Вона також боролася за звільнення багатьох інших військових, які перебували та перебувають у російському полоні. Тож жінка стала засновницею трьох громадських організацій – об’єднання родин військовополонених та зниклих безвісти “Полігон 56”, організації з допомоги та реабілітації військовослужбовців “Полігон 56 Бердянськ” та асоціації громадських організацій “Адамант”, до якої входять вже понад 4000 людей.
Про свою довгоочікувану зустріч із чоловіком та його стан після полону Олена Добича розповіла виданню ZMINA.
Олена та Сергій Добичі“Коли я їхала в метро, мені зателефонували з Координаційного штабу і повідомили, що мій чоловік вже в Україні. Я їх перепитала, чи це дійсно правда. Вони підтвердили. Від радості я розплакалась. Я так голосно раділа, що люди навколо почали звертати на мене увагу“, – описує Олена свою реакцію на звістку про звільнення Сергія з полону.
Всіх полонених після повернення спочатку направляють в реабілітаційний центр, тож зустрітись вдалося не одразу, але подружжя весь час спілкувалось телефоном.
“Коли мені Сергій вперше подзвонив, він сказав: “Крихітко, я дома! Я в Україні!”. Якщо чесно, я навіть не сподівалась, що він буде у цьому списку. До цього попередні обміни для мене були справжнім розчаруванням в особистому плані. Я раділа, що звільнили наших захисників, але засмучувалась через свого чоловіка“, – ділиться Олена.
6 січня подружжя Добичів вперше зустрілось в реабілітаційному центрі після двох років полону Сергія. Чоловік дуже міцно обійняв Олену, ніби не хотів більше її відпускати. Він ледь не розплакався від почуттів, які його переповнювали. Жінка помітила, наскільки він змінився та схуд. Раніше він носив одяг 54-го розміру, а після полону той став 46-м.
Зустріч Олени та Сергія в реабілітаційному центрі“Сергій щасливий, що повернувся додому. Я та діти неймовірно рідіємо тому, що нарешті наша сім’я возз’єдналася”, – ділиться жінка.
З собою жінка привезла різноманітні страви: запечене м’ясо, сальтисон, два торти “Наполеон”, пиріжки та фрукти. Разом з командою волонтерів “Полігон 56” вони закупили продукти та за два дні самі все приготували. Усе це виставили в їдальні на окремому столі, щоб пригостити всіх колишніх полонених.
“В ув’язненні Сергій навчився обмежувати себе у їжі. Він вирішив зменшити об’єм свого шлунка. Маленький шматок хліба ділив наполовину, яку віддавав молодику, що сидів з ним в одній камері. Він це робив, щоб не думати про їжу. Із засобів гігієни їм видавали четвертинку мила на півтора місяця та один раз за два роки дали станок“, – каже Олена.
Чоловік розповів їй, що у російській колонії його утримували у камері окремо від побратимів з 56 бригади. Він додав, що у полоні було несолодко, але не хоче розповідати подробиць, щоб не травмувати її. Боєць розумів, що під час війни може трапитися що завгодно.
Перед звільненням, як каже дружина, Сергія забрали літаком з колонії у Каменськ-Шахтинську та перевезли до Бєлгородської області. Там через обстріли скасували їхній рейс. Наступного дня його все ж посадили на літак, а потім на автобус. Коли Сергію дозволили відкрити очі, він вже побачив своїх.
Активістка повідомила, що з 56 бригади звільнили трьох бійців. Двох побратимів, які сиділи у різних корпусах одного СІЗО, тримали в іншій області. Вони навіть не знали, що перебувають в одному пенітенціарному закладі.
“У реабілітаційному центрі добре годують – є перше, друге, салати, перекуси. Дехто з полонених ніяк не може наїстися. Я дивилась на них, вони усі, наче прозорі. Шкіра сірого відтінку, очі чорні, впалі щоки… У Сергія зламані ребра, а його зламана нога неправильно зрослася. Йому потрібно буде робити операцію“, – додає жінка.
Як пояснила Олена, після реабілітації, яку зараз проходять колишні військовополонені, на них очікує військово-лікарська комісія (ВЛК). Якщо остання дійде висновку, що у звільненого з полону слабке здоров’я, він продовжуватиме лікуватися. Якщо у захисника виявлять серйозні проблеми зі здоров’ям, його знімуть з військового обліку. Якщо у ВЛК не буде до людини зауважень, за нею приїдуть з її військової частини. Там боєць має написати рапорти на відпустку та про потрапляння в полон. Далі його направлять на реабілітацію у санаторій, потім він йде на 30 днів у відпустку. Після цього військовий повертається до своєї частини.
Нагадаємо, в Україну 3 січня повернули 230 українців, військовослужбовців і цивільних, яких вдалося звільнити з російського полону, серед них є ті, хто потрапив у неволю в перші дні повномасштабного вторгнення.
Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими наголосив, що нинішній обмін найбільший за час повномасштабного вторгнення.
За інформацією штабу, в Україну повернулися 230 українців. З них 224 – військовослужбовці:
- 130 представників Збройних сил України, серед них ТрО – 14, ВМС – 14;
- 55 – Національної гвардії;
- 38 – Державної прикордонної служби;
- 1 – Національної поліції.
Також серед звільнених – шестеро цивільних, які були незаконно позбавлені волі.
Серед повернутих як ті, хто мав офіційний статус військовополоненого, підтверджений через Міжнародний комітет Червоного Хреста (182 людини), так і ті українські військовослужбовці, які вважалися зниклими безвісти та мали статус “пошук особи” (48).
Більшість звільнених – чоловіки (225), п’ять жінок. До рядового та сержантського складу належать 213 осіб, 11 – офіцери.
