У проєкті рішення йдеться про те, що закріплені в статтях 13 та 14 Конституції положення висловлюють суверенну волю українського народу на створення України як суверенної держави, у якій земля – об’єкт права власності й основне національне багатство українського народу.
КС вважає, що за змістом статей суб’єктом права власності на землю є виключно громадяни України. Іноземці та особи без громадянства, іноземні юрособи, а також юрособи, засновані іноземними громадянами або державами, не можуть бути суб’єктами права власності на українську землю. Згідно з проєктом рішення, міжнародні організації також не мають такого права.
“Як суб’єкт права власності на землю Український народ здійснює розпорядження землею безпосередньо через всеукраїнський референдум відповідно до статті 73 Конституції України щодо зміни території України. Інших випадків безпосереднього здійснення Українським народом права власності на землю через всеукраїнський референдум у Конституції України не закріплено”, – йдеться в проєкті рішення.
Водночас питання, що охоплюються положеннями статей 13 і 14, можуть бути розв’язані лише за допомогою внесення змін до вказаних положень Конституції. Також КС вважає, що право власності українців на землю є абсолютним, незмінним, постійним, а тому його не можна обмежити будь-якими законами, діями органів державної влади чи органів місцевого самоврядування.
У проєкті рішення зазначено, що, згідно з Конституцією, Українська держава зобов’язана забезпечити кожному громадянину можливість використання землі на праві власності. Водночас рівність перед законом означає, що в законах мають бути визначені однакові підстави, умови, способи й порядок набуття і реалізації права власності на землю серед однойменних суб’єктів, якими є виключно громадяни України.
У КС також вважають, що держава і територіальні громади не виступають суб’єктами права власності на “земну поверхню суші з верхнім родючим шаром ґрунту”. Вони зобов’язані лише здійснювати права власника на землю від імені громадян, регулювати перехід права власності з дотриманням принципу поєднання власника землі й сільськогосподарського товаровиробника в одній особі, а також забезпечувати охорону землі як об’єкта права власності й основного національного багатства Українського народу в інтересах нинішнього і прийдешніх поколінь.
Крім того, у проєкті рішення вказано, що органи державної влади й органи місцевого самоврядування зобов’язані діяти в передбачених Конституцією і законами межах повноважень і в спосіб, які б виключали будь-які можливості надмірної концентрації значних площ землі й створення латифундій на праві власності на землю в одних українців порівняно з іншими.
“Передбачене в першому реченні частини першої статті 14 Конституції України поняття “земля” необхідно розуміти в контексті норми першого речення частини першої статті 13 Конституції України як об’єкт права власності Українського народу”, – йдеться в документі.
Водночас правова сутність закріплених у цій нормі Конституції понять “основне”, “національне”, “багатство” полягає в тому, що земля має для українського народу “виключну і надзвичайно важливу економічну, соціальну, екологічну, духовну, історичну цінність порівняно з іншими багатствами, що належить Українському народу на праві власності і підлягає розподілу через суспільні фонди споживання”.
Водночас, згідно з проєктом рішення, одним з головних обов’язків держави перед українським народом є забезпечення підвищення родючості ґрунтів, раціональне використання, збереження, відтворення й охорона природних властивостей землі.
“Закріплене в частині першій статті 14 Конституції України словосполучення “перебуває під особливою охороною держави” передбачає, що держава в особі органів державної влади й органів місцевого самоврядування у визначених Конституцією України межах має забезпечити спеціальний правовий режим доступу до землі – об’єкта права власності Українського народу – та її охорону і захист як територіальної основи суверенітету України”, – зазначено в проєкті рішення.
Нагадаємо, що парламент ухвалив закон про обіг земель сільськогосподарського призначення в березні поточного року. Зняти мораторій на продаж сільськогосподарських земель новим президенту та парламенту ще до виборів рекомендували правозахисники. Вони нагадували, що через запровадження заборони власники паїв не могли вільно розпоряджатися своєю власністю, продавати землю або отримувати справедливу ціну від її оренди. Це, своєю чергою, призвело до тіньового ринку землі та корупції.
Окрім цього, мораторій порушував і права людини. Такого висновку дійшли в ЄСПЛ, коли розглядали справу “Зеленчук і Цицюра проти України”. Суд тоді також зобов’язав українську владу лібералізувати законодавство й скасувати мораторій.
Скаргу на закон про ринок землі в травні подали 48 народних депутатів. Вони наголошували, що документ не відповідає низці статей Конституції, зокрема першій, у якій ідеться, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою.
За даними Держгеокадастру, за 19 років, поки існував мораторій, померли близько 1,5 млн осіб, які так і не змогли продати свої сільгоспземлі. Відомо, що право власності належить до прав людини, яке захищено статтею 1 Першого протоколу до Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
