“Сірі схеми” для уникнення мобілізації реалізовують за допомогою суду і через права та інтереси дитини – DEJURE

З початком повномасштабного вторгнення виникло багато нових проблем, повʼязаних з інтересами дітей. Зокрема, це стосується відкритого використання дитини для отримання відстрочення від призову.

Про це йдеться в дослідженні “У найкращих інтересах батька: як зловживають правами дітей під час мобілізації”, яке провела Фундація DEJURE.

Фото: Закон і Бізнес

Так, правозахисники зафіксували різноманітні “сірі схеми”, які допомагають військовозобовʼязаним уникнути мобілізації. Йдеться про те, що однією з підстав для отримання відстрочення від призову під час мобілізації є самостійне виховання дитини (або дітей) віком до 18 років.

Експерти Фундації DEJURE виявили, що під час війни різко зросла кількість судових рішень на користь батька в справах про визначення місця проживання дитини, відібрання дитини в матері або позбавлення матері батьківських прав.

Зокрема, експерти вивчили судові рішення з таких регіонів: Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Львівська, Одеська, Тернопільська, Харківська, Чернігівська області та місто Київ. Дослідження охопило як суди, розташовані у великих містах, так і невеликі районні суди. Під час глибинних інтервʼю експерти обговорили з респондентами виявлені фактори ризику.

Правозахисники помітили деякі тривожні тенденції. Так, у деяких судах у 2022–2023 роках аномально зросла кількість розглянутих сімейних справ, зокрема за позовами батька дитини: у десятки, а в окремих випадках – і в сотні разів у порівнянні з кількістю подібних справ до повномасштабного вторгнення.

“Чи можуть бути інші причини, окрім мобілізації? На мою переконливу думку, ні. У цьому році, до речі, буде рівно 20 років, як я суддя. Зрозумійте, 20 років, вони ж не проходять повз… І збільшення кількості звернень чоловіків з відповідними позовами відмічається саме під час воєнного стану з 2022 року. І я, знову ж таки, не претендую на те, що це правда, але мені все ж таки видається, що саме відстрочка від мобілізації – причина”, – зазначила суддя місцевого загального суду з Харківської області. 

Крім того, спостерігається нетипова швидкість судового розгляду. Аналізуючи релевантні судові рішення в Білгород-Дністровському районному суді Одеської області, експерти помітили виняткову практику. Окремі справи суд розглядав за один, два або три дні. Така практика розгляду релевантних справ у цьому суді була масовою: 193 рішення ухвалено за сім і менше днів, 784 рішення – упродовж періоду від 8 до 30 днів.

За результатами глибинних інтерв’ю, усі респонденти повідомили: навіть за ідеальних умов вони вважають, що неможливо розглянути ці справи швидше, ніж за місяць, а середні строки розгляду значно більші.

“До повномасштабної війни це точно були роки. Рік-півтора в суді першої інстанції. Це завжди багато доказів… Мені здається, не можна ці справи за сім днів розглянути. Власне, все одно у суду є цей обов’язок – подивитися на справу через призму принципу найкращих інтересів дитини”, – зазначила адвокатка.

Представниця служби в справах дітей також підтвердила, що зазвичай розгляд таких справ триває приблизно рік.

Ще однією з ознак розгляду релевантних судових рішень у Білгород-Дністровському районному суді Одеської області є відсутність спору між сторонами. В усіх рішеннях цього суду, проаналізованих у межах дослідження, відповідачка визнала позов. Часто таке визнання позову надходило у вигляді посвідченої нотаріусом заяви одночасно із самим позовом.

Правозахисники пояснюють, що за нормальних умов сторони звертаються до суду в сімейних справах тоді, коли не можуть розв’язати спір між собою самостійно. Приміром, якщо сторони самі домовляються про те, з ким житиме їхня спільна дитина, звернення до суду щодо цього питання позбавлене практичного сенсу.

“Однак після повномасштабного вторгнення масовими стали звернення до суду у випадках, коли жодного спору між сторонами немає. Натомість вони узгоджено діють для того, щоб зафіксувати юридичний факт самостійного виховання дитини батьком. Узгодженість дій сторін очевидна для будь-якого судді, який розглядає відповідну справу. Так само очевидна й мета таких дій”, – підкреслили в DEJURE.

Аналізуючи релевантні судові рішення в Білгород-Дністровському районному суді Одеської області, дослідники помітили, що в більшості справ суд не залучав до розгляду органи опіки і піклування. Така практика, як наголошують експерти, суперечить закону та унеможливлює ухвалення рішення з урахуванням найкращих інтересів дитини.

Під час аналізу судових рішень Білгород-Дністровського районного суду Одеської області аналітики виявили значну кількість справ про позбавлення батьківських прав, де мати визнавала позов, а суд доволі швидко ухвалював рішення про позбавлення батьківських прав. Така практика видається правозахисникам нетиповою, оскільки позбавлення батьківських прав – найсуворіший захід, який може бути застосований до батьків дитини лише у випадках, встановлених Сімейним кодексом. 

“Під час розв’язання спорів такої категорії судам необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, на який вони йдуть лише у виняткових випадках і, головне, за наявності достатніх і переконливих доказів, які характеризують особливості батька або матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров’я та психічного розвитку”, – пояснили у фундації.

Тож у DEJURE вважають, що ухвалення рішень про позбавлення батьківських прав на основі визнання відповідачкою позову без детального зʼясування обставин справи, зокрема без залучення органів опіки і піклування, без інформації про здійснення соціального супроводу сімʼї, є фактором ризику.

З огляду на такі результати дослідження експерти підготували рекомендації судам, Вищій раді правосуддя, Вищій кваліфікаційній комісії суддів України, Громадській раді доброчесності, Державній судовій адміністрації України, Міністерству юстиції України, Національній соціальній сервісній службі України, Службам у справах дітей та органам опіки і піклування. Ознайомитися з ними можна тут.

Нагадаємо, що у квітні цього року президент Володимир Зеленський підписав закон про вдосконалення окремих питань мобілізації, військового обліку та проходження військової служби. 

Ще в лютому Омбудсман України Дмитро Лубінець критикував певні положення цього законопроєкту, зокрема: 

• питання порядку виїзду за кордон чоловіків віком від 18 до 60 років; 
• обов’язок реєструвати електронний кабінет призовника; 
• надавання права представникам ТЦК та СП здійснювати перевірку військово-облікових документів громадян; 
• позбавлення права на звільнення від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період аспірантів; 
• призов на військову службу під час мобілізації незалежно від місця перебування на військовому обліку.

Лубінець, публікуючи зауваження, наголошував, що питання мобілізації потребують уточнення, але нові норми не мають суперечити Конституції та міжнародним угодам у галузі прав людини. 

Вже за чотири години Лубінець опублікував новий допис із закликом підтримати документ. Думку щодо нього він змінив на терміновій нараді з міністром оборони Рустемом Умєровим.