Щонайменше 3% активного населення виїхало з окупованого Сходу України 2014 року – правозахисники “Восток SOS”

До повномасштабного вторгнення щонайменше 11 500 українців і українок вимушено покинули рідні міста через прицільне переслідування з боку окупаційної влади у 2014–2022 роках. Зазвичай переслідування однієї особи призводило до виїзду родини, колег і знайомих. 

Про це йдеться в аналітичному звіті “Восток SOS” “Зміна демографічного складу населення на окупованій території Донецької та Луганської областей”, передає кореспондент видання ZMINA.

Антивоєнний протест у Донецьку, березень 2014 року

У документі правозахисники проаналізували 13 кейсів переслідування цивільних мешканців тимчасово окупованої території (ТОТ) Донецької та Луганської областей у 2014–2022 роках. Інформацію, що потрапила під аналіз, дослідники зібрали шляхом опитування співгромадян, які виїхали з ТОТ унаслідок переслідування.

Дослідники дійшли висновку, що 3% населення на нині ТОТ, які проживали там до 2014 року, виїхали з цієї території. 

“Наше дослідження дозволяє зробити висновок, що цю територію полишала найактивніша частина населення. Це люди, які впливали на політичне, громадське життя цих районів… Унаслідок цього на ТОТ немає наразі політично активного населення. Відповідно до суспільних наук вважається, що досить 3% населення, щоб домогтися змін у суспільстві. Це означає, що треба враховувати під час реінтеграції ТОТ на Сході України – цього активного ядра немає”, – констатувала координаторка програм з документування БФ “Восток SOS” Наталія Каплун.

Окупаційна влада переслідувала цивільних мешканців, що належали до місцевих спільнот, зокрема політичних та громадських активістів, журналістів незалежних видань, священників та вірян церков, які не входили до складу Російської православної церкви, і представників та активістів ЛГБТК(А+)-спільноти.

“Я сама була учасницею Луганського Євромайдану, – згадала документаторка БФ “Восток SOS” Марія Білякова. – Тож переслідування активістів та журналістів проходили майже перед моїми очима. Було багато знайомих, які повідомляли про затримання. Тоді думала, що спочатку затримають відомих медійних людей, а потім увага перекинеться і на мене”.

За її словами, найвідкритішими для документування виявилися журналісти, а найзакритішою спільнотою – ЛГБТК(А+), бо вони були дуже налякані й відчувають, що за ними пильно спостерігають по обидва боки лінії розмежування. 

Юридичний радник Центру прав людини ZMINA Даниїл Попков розділив розвиток законодавства контрольованих Москвою утворень на Сході України на три етапи. Під час першого, на початку російської агресії, незаконні формування на Сході України декларували, що застосовуватимуть законодавство України, якщо воно не суперечитиме “конституції” та іншим “законам” формувань. Також декларувалося, що може застосовуватися законодавство інших країн. Утім, бойовики не дотримувалися своєї декларації.

“Навіть найвищі керівники незаконних збройних формувань не виконували ці норми законодавства. Наприклад, Ігор Гіркін розстріляв кількох громадян України, які брали участь у бойових діях на його боці, посилаючись на указ Президії СРСР, що був ухвалений 22 червня 1941 року. Сама “конституція” незаконного формування Донеччини цього не передбачала. Ба більше, цей указ скасували 1957 року”, – прокоментував Даниїл Попков. 

Другий етап розпочався з вересня 2014 року, у той час, коли з’явилися перші Мінські домовленості та різко впала інтенсивність бойових дій. Тоді росіяни активно створювали “законодавчі акти” та інструменталізували свою “силову систему”: створювали незаконні “поліцію”, “прокуратуру”, “суди”, “пенітенціарну систему”.

“Попри те що Мінські домовленості були якраз спрямовані на реінтеграцію цих районів згодом в Україну, під час цього другого етапу все законодавство майже дослівно копіює російське. Тобто вже на цьому етапі спостерігається певна неузгодженість між деклараціями в Мінських домовленостях і фактично тим, що відбувалося на ТОТ”, – пояснив Даниїл Попков. 

Правозахисник зазначає, що незаконні формування на Сході України постійно стежили за змінами в російському законодавстві й відповідно вносили їх до своїх квазізаконодавств.

“Але цікавий факт: завжди санкції були набагато тяжчими, ніж у самому російському законодавстві”, – додав Даниїл Попков. Водночас він послався на дані колишнього постійного представника України в ООН Володимира Єльченка про те, що Російська Федерація витрачала близько 1,5 млрд доларів на рік на утримання окупаційних адміністрацій та їхніх репресивних апаратів.

Під час третього етапу, після неспровокованого повномасштабного вторгнення Росії в Україну, незаконні формування Росії приховували свої “нормативні акти”. На їхні сторінки можна було зайти тільки через російський VPN.

За аналізом та підрахунками директора Ресурсного центру з прав людини (CReDO) Сергія Остафа (Молдова), лише внаслідок досліджених у проєкті випадків загалом окуповану територію покинули 11 500 її мешканців. Проте йдеться лише про осіб, які зазнали переслідувань. Насправді кількість людей, які покинули окуповані території, набагато більша. Це і родини таких осіб, і багато їхніх знайомих.

“Коли ми досліджували випадки переслідування релігійних діячів, іноді разом зі священником виїжджала й частина громади. До того ж досить велика кількість вірян покидала ТОТ саме через переслідування священнослужителів. І врешті-решт ми зробили висновок про те, що ці випадки переслідувань усе ж таки були досить масштабними, охопили досить значну частину населення та позначилися на демографії окупованих починаючи з 2014 року територій”, – прокоментувала Наталія Каплун.

Крім того, правозахисники проаналізували дані 12 респондентів – цивільних мешканців, які проходили “фільтрацію” на ТОТ Донецької та Луганської областей у 2022 році. До осіб, що не пройшли “фільтрації”, окупанти застосовували “адміністративний арешт” на 30 та 60 діб, запроваджений саме для виявлення та перевірки осіб, які є нелояльними до РФ та окупаційних адміністрацій незаконних збройних формувань Донеччини та Луганщини.

Крім цього, перевірку лояльності (тобто “фільтрацію”) мали пройти всі мешканці окупованої території. Це так само вказує на систематичність та масовість цього діяння й дозволило кваліфікувати “фільтраційні заходи” як переслідування, що є злочином проти людяності, наголошують дослідники.

Зі слів координаторки програм з документування БФ “Восток SOS” Наталії Каплун, у звіті зроблено рекомендації зі встановлення правосуддя.

“Ми просимо засудити працівників окупаційних установ, ідентифікувати склади так званих народних рад, які ухвалювали закони, що дозволяли виявляти та позбавляти волі політичних активістів, проукраїнських журналістів, блогерів та створювали політику реєстрації церков на окупованих територіях. Навіть політика фільтрації, яка досі триває на ТОТ Донеччини та Луганщини, походить від розпоряджень цього “законодавства”, – зазначила активістка.