Як запровадження кримінальних проступків допоможе розкривати тяжкі злочини

Минулого тижня Верховна Рада ухвалила в першому читанні проект закону №7279-д, який у рамках реформування правоохоронних органів запроваджує інститут кримінальних проступків.

Юрист, експерт Асоціації УМДПЛ Євген Крапивін у блозі LB пояснює, що саме називатимуть кримінальним проступком і навіщо потрібне таке нововведення. 

Що таке кримінальний проступок?

Суть запровадження поняття “кримінальний проступок” полягає в запровадженні процедури розслідування злочину залежно від його тяжкості. Сьогодні в Україні будь-який злочин розслідується за єдиною процедурою та однією уповноваженою особою – слідчим органу досудового розслідування.

“На практиці це доволі бюрократична процедура, яка разом із системними проблемами в самих інституціях призводить до ситуації, за якої більшість часу слідчий витрачає на складення й оформлення паперових матеріалів для типових злочинів: крадіжок, грабежів, легких тілесних ушкоджень тощо. Навантаження на одного слідчого може сягати і 150, і 200, і 300 кримінальних проваджень одночасно. Це означає, що у слідчого поліції часу на розслідування дійсно складних і тяжких справ – вбивств, зґвалтувань, тяжких тілесних ушкоджень тощо – просто не залишається”, – зауважує Крапивін.

У багатьох європейських країнах для цього існує поняття дрібного злочину, або проступку. Україна пішла тим самим шляхом. Вперше про кримінальні проступки заговорили у 2008 році у президентській Концепції реформування кримінальної юстиції. У кримінальний процесуальний кодекс України 2012 року ввели узагальнююче поняття “кримінальні правопорушення”, яке об’єднує сукупності злочинів і кримінальних проступків. Понад те, передбачили окрему главу 25 Кодексу, в якій прописали порядок розслідування цих проступків.

“Залишилося тільки визначити, які нинішні злочини перейдуть у категорію проступків, хто їх буде розслідувати, і внести відповідні зміни до законодавства. Саме такі зміни депутати підтримали в першому читанні”, – розповідає експерт.

Які особливості розслідування кримінального проступку?

Кримінальні проступки мають значно менший рівень суспільної небезпеки, ніж злочин, а тому покарання за них не має бути пов’язане з позбавленням волі.

“Достатньо штрафу або суспільно-корисних робіт. Враховуючи ступінь небезпеки проступку і, відповідно, особи, яка підозрюється в ньому, інструменти для розслідування також мають набагато менше обмежувати його права і свободи. Так, під час розслідування проступку неможливо застосувати до особи запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, тобто відправити в СІЗО”, – підкреслює Крапивін.

До осіб, які підозрюються в кримінальному проступку, неможливо проводити негласні слідчі дії (прослуховування, спостереження за особою, контрольні поставки тощо), а у випадку засудження після відбуття покарання за особою не залишається правового наслідку у вигляді судимості.

У редакції закону, який у першому читанні підтримали депутати, прописані стислі строки дізнання (72 години, якщо особа визнає вину, і 20 діб, якщо ні), які, на думку Крапивіна, стимулюють поліцейського застосовувати незаконні методи впливу.

“Для спрощеного порядку кримінального провадження тепер уже не потрібна участь захисника і згода потерпілого. У цьому випадку достатньо бажання прокурора і визнання вини особи, якій навіть не надали адвокатську правову допомогу. Бо суд має можливість розглянути обвинувальний акт без проведення судового розгляду в судовому засіданні за відсутності учасників судового провадження, якщо обвинувачений беззаперечно визнав свою винуватість. Тобто людина зізнається у вчиненні кримінального проступку і вже опиняється на лаві підсудних, про що можуть навіть не повідомити її захисника”, – зауважує він.

Хто розслідує кримінальні проступки?

Кримінальні проступки розслідують органи дізнання. Хто це буде в Україні – невідомо.

“Можливо, цим займатимуться окремі працівники, набрані в спеціальний підрозділ, а можливо, дільничні офіцери та патрульні. Але, на мій погляд, це мають бути колишні оперативні працівники, які не пішли працювати детективами. Адже сьогодні в поліції триває експеримент з об’єднання функцій слідчого та оперативника в єдиного детектива з метою зменшення бюрократії у взаємодії між ними, яка затягує розслідування. Фаховість оперативного працівника зможе зробити розслідування проступків якіснішим”, – говорить юрист.

За його словами, розвантаження слідства має відбуватися поряд зі створенням інституту детективів, тобто це має бути комплексна реформа.

Кримінальні проступки та адміністративні правопорушення кримінального характеру схожі?

На сьогодні в Україні до адміністративних правопорушень кримінального характеру відносять: усі порушення, за які може бути присуджено адміністративний арешт, виправні або громадські роботи, а також корупційні правопорушення, дрібне хуліганство, керування автомобілем у станні сп’яніння, злісну непокору законній вимозі поліцейського тощо.

“Їх об’єднує суворе покарання – позбавлення волі (адміністративний арешт) на строк до 15 діб або виправні роботи. В контексті гармонізації українського законодавства із законодавством ЄС та Ради Європи (а ми ж все-таки про євроінтеграцію тут говоримо), це (впровадження поняття “кримінальні проступки” – ред.) важливий крок до забезпечення принципу невідворотності покарання та дотримання процесуальних гарантій осіб, які притягаються до відповідальності”, – зауважує Крапивін.

Для чого вводять кримінальні проступки?

Щоб розвантажити слідство, спростити процедуру розслідування для проступків, які не становлять значної суспільної небезпеки та домогтись ефективного досудового розслідування дрібних злочинів.

“У поліції нарешті з’явиться час і можливість розслідувати дрібні злочини – крадіжки телефонів, велосипедів, речей з машин тощо – а у кваліфікованих слідчих звільниться час від паперової роботи і з’явиться час сумлінно розслідувати тяжкі, особливо тяжкі злочини, з розслідуванням котрих у нашій країні теж багато проблем”, – говорить юрист.

Понад 90% зафіксованих крадіжок в Україні розслідуються Національною поліцією України, це їхня повсякденна робота – так звані “загальнокримінальні” злочини.

“Ми звикли говорити про резонансні злочини, наприклад корупцію у вищих ешелонах влади або гучні замовні вбивства, які часто є політично вмотивованими. Цей список може доповнити “високоінтелектуальна злочинність” – кіберзлочинність, шахрайство з елітною нерухомістю тощо. Всі ці злочини об’єднує один критерій – про них постійно говорять у медіа, але вони, як правило, безпосередньо не стосуються рядового громадянина. Водночас правоохоронці саме на таких резонансних випадках будують свої PR-стратегії, розповідаючи про здобутки на ниві розслідувань цих, далеких від простих людей, злочинів. Вони це роблять за наші з вами податки. І це замість того, щоб тихо і спокійно виконувати повсякденну роботу, яка стосується всіх і кожного”, – підкреслює експерт.