“Отримала листа. Видно, що писалося під диктовку, бо у всіх те саме”. Дружина розповіла про викраденого росіянами чоловіка
Коли українська армія вибивала росіян з Київської області наприкінці березня 2022 року, ті забирали не тільки побутову техніку, прикраси та дорогі гаджети, а й людей. Українців вивозили з тимчасово окупованих територій до російських в’язниць. Значна частина полонених і досі перебуває там. Родичі часто не можуть отримати про них жодної інформації – російська влада не підтверджує, що ці люди в полоні. Про близьких дізнаються від тих, кому вдалося вийти з цих тюрем та виїхати з Росії.
Три історії викрадених українців, що їх тепер утримують у Росії, записали журналісти Bihus.info.
Село Козаровичі. Складські приміщення, де утримували полонених. Фото: МІПЛВикрали батька та сина серед ночі з їхнього подвір’я, обшукали будинок, а наостанок дали меншим дітям шоколадку
Коли росіяни зайшли до Глібівки Київської області, родина Манухіних розклала під парканом мішки та пакети з банками. Так вони хотіли почути, якби хтось заліз на їхнє подвір’я.
10 березня вночі родина прокинулася від шуму: семеро росіян у балаклавах уже стояли біля їхнього будинку.
Максима Манухіна та його старшого сина Данила вивели на подвір’я, за ними вибігла дружина Ольга. Її чоловікові одразу зав’язали руки стяжками. Ольга просила росіян не забирати її рідних.
“Сину я не давала деякий час надягати затяжку. Казала [росіянам], щоб не чіпали мою дитину. Вони постояли, послухали три хвилинки, а потім один підійшов до мене та сіпнув сильно за руку. Я тільки потім побачила, що в мене синці на руці лишилися”, – згадує Ольга.
Її менші діти, зокрема й дворічна дівчинка, спостерігали за цим з кімнати.
Росіяни також влаштували обшук у будинку. Ольга розповідає, що один з російських військових приніс її доньці шоколадку:
“Каже: “Почекай, у мене є щось смачне”. Побіг до БТР, приніс дитині шоколадку – наче він добрий. Ага. А тата з братом забрав і більше не повернув”.
Тієї ночі родина бачила Максима та Данила востаннє. Згодом Ольга дізналася, що чоловіків спочатку тримали в приміщенні віконного заводу “VIKNALAND” у Димері, а потім вивезли до Росії.
Під час чергового обміну звільнили чоловіка, якого утримували разом з Максимом Манухіним в одній камері в російському СІЗО. Так жінка дізналася, що її чоловік досі живий. Звільнені розповідали Ользі й про те, що в Димері її сина та чоловіка катували:
“Чоловіка не так сильно били. А малого дуже [сильно] віддубасили. Казали [свідки], що сильно побитий”.
Пішли з дому втрьох – повернувся один
22 березня близько 10-ї години син та похресник Інни разом зі своїм другом пішли до лісу. Тут їх схопили росіяни. Третій хлопець невдовзі повернувся та розповів про викрадення.
Інна одразу пішла до військових:
“Я просила: “Хлопці, віддайте нам наших дітей. Вони вам нічого не зробили. Вони цивільні”. Як мати почала плакати та просити”.
Сина та похресника не відпустили. Жінка не знала, де їх утримують та що з ними.
У серпні надійшов короткий лист від одного з них, він писав, що “живий та здоровий”. Лист написали ще у квітні та надіслали з Росії. У вересні такого самого листа Інна отримала від іншого полоненого.
Це наразі всі звістки, що жінка отримувала про хлопців.
Приміщення віконного заводу, де тримали полонених. Фото: МІПЛТримали на морозі три доби та забрали до Росії
У вересні такого ж листа, датованого 14 квітня, отримала й Анна Муштукова з Димера. Її чоловіка – Івана Дрозда – росіяни викрали ще 28 лютого 2022 року.
Він разом із другом пішов з Димера до Козаровичів, щоб зустріти свого брата. Чоловіки наштовхнулися на військових, Дрозд подумав, що це бійці ЗСУ, і крикнув: “Слава Україні!” Через це чоловіків одразу затримали.
Спочатку їх прив’язали до дерев та били.
“На морозі –10 градусів його тримали майже три доби. Потім він сказав, що більше так не може, і його кинули в ангар у Козаровичах”, – переказує Муштукова.
Про це їй розповів друг чоловіка: його згодом відпустили. Дрозда спочатку перевезли на територію віконного заводу, де тримали, зокрема, й Манухіних. Потім його також забрали до Росії.
Муштукова дізнається про свого чоловіка також переважно від звільнених з полону. Так, спочатку один чоловік розповідав, що чув прізвище та особисті дані Дрозда в сусідній камері. Згодом з полону повернувся чоловік, який бачив його особисто.
Жінка впевнена, що росіяни утримують її чоловіка та інших цивільних, бо вони є свідками викрадень та катувань українців:
“Це злочини. І, мабуть, через те Росія не віддає їх”.
Нагадаємо, багато цивільних, яких викрали на Київщині, пройшли схожий шлях: складські приміщення в Козаровичах – віконний завод у Димері – Гостомель – Росія. Серед них, зокрема, й журналіст Дмитро Хилюк. Звільнені полонені розповідали, що його бачили востаннє в СІЗО №2 міста Новозибков Брянської області.
Тільки в цьому ізоляторі в Росії можуть тримати близько 650 українців. Росіяни не висувають їм звинувачень та навіть не надають інформації про них українській стороні. Зокрема, через це наразі не існує методів порятунку цивільних громадян України з російського полону, зазначає Уповноважений Верховної Ради з прав людини Дмитро Лубінець.
