Реєстрація друкованих медіа є обов’язковою на період дії статусу Росії як держави-агресора – юрист Максим Дворовий
Закон про медіа містить загальну норму щодо добровільної реєстрації друкованих ЗМІ, проте залишає її обов’язковою на період до скасування Верховною Радою статусу Росії як держави-агресора.
На цьому у відповіді на питання абонентів гарячої лінії Комісії з журналістської етики (КЖЕ) наголосив медіаюрист Лабораторії цифрової безпеки та КЖЕ, член робочої групи з написання цього закону про медіа Максим Дворовий.
Джерело: pixabay.comСтаття 37 закону вимагає від онлайн-медіа вказувати у вихідних даних номер з реєстру, а від друкованих – вказувати такий номер, “якщо вони зареєстровані”. За словами медіаюриста, загалом це так, проте частина 3 статті 124 закону залишає таку реєстрацію обов’язковою на період до скасування Верховною Радою статусу Росії як держави-агресора.
“Тому нині всі друковані медіа, які продовжуватимуть діяльність, мають перереєструватися впродовж року з набрання чинності законом – до 31 березня 2024 року, що серед іншого дозволить бодай частково очистити реєстр від видань, які є мертвими. Після закінчення агресії можна буде видавати друковані медіа без реєстрації”, – пояснив він.
На переконання Дворового, новий закон про медіа закриває декілька прогалин, які використовували органи місцевого самоврядування для того, щоб видавати старі комунальні газети, і зводить роль офіційних друкованих медіа лише до публікації нормативно-правових актів.
Він розповів, що закон забороняє функціонування друкованих та онлайн-медіа, у структурі власності яких є органи місцевого самоврядування та юридичні особи, засновані ними.
“Це означає, що газети, зареєстровані на такі КП, муситимуть або погодити свою діяльність із законом і перереєструватися належним чином, або закритися. За ідеологією закону про медіа, такі “районки” мають відійти в минуле. З огляду на це закон врегульовує переважно діяльність місцевих публічних аудіовізуальних медіа, для забезпечення незалежності яких створюється наглядова рада при кожному медіа за схемою, подібною до наглядової ради суспільного мовника”, – сказав юрист.
За його словами, інших механізмів забезпечення незалежності медіа, що можуть отримувати кошти зі спеціальних бюджетних програм, не передбачено.
Специфічних механізмів захисту друкованих ЗМІ та убезпечення їх від цензури й ліквідації з ініціативи влади закон не передбачає. У разі здійснення протиправного впливу на діяльність таких медіа, зокрема спроб вказівок з боку можновладців щодо редакційної політики, існують кримінально-правові заходи захисту, такі як звернення до Нацполіції із заявою про скоєння злочину, передбаченого статтею 171 КК України – “Перешкоджання діяльності журналіста”, пояснив Дворовий.
Він уточнив, що завданням регулятора – Нацради з питань телебачення і радіомовлення – є реакція на поширений контент, тому вона не має змоги притягувати до відповідальності за цензуру.
Загалом припинення діяльності друкованих медіа можливе лише за рішенням суду.
Раніше медіаюрист наголошував на тому, що обмеження свободи слова в Законі “Про медіа”, який підписав президент України 29 грудня 2022 року, є необхідними в демократичному суспільстві.
Він уточнив, що в історії України дійсно вперше створюється механізм притягнення до відповідальності онлайн- та друкованих медіа, а також певних категорій аудіовізуальних медіа (VOD-платформи) за поширення ними протиправного контенту.
Нагадаємо, що президент України Володимир Зеленський підписав Закон “Про медіа”, ухвалення якого Єврокомісія визначила одним із критеріїв для оцінки руху України до ЄС, 29 грудня 2022 року.
Цей документ внесли до парламенту ще 2020 року. Через два роки, у серпні 2022-го, його схвалили в першому читанні й підтримали в другому читанні 13 грудня.
Законопроєкт має забезпечити конкурентний медіаринок із правилами для всіх, незалежним регулятором та відповідати аудіовізуальній директиві ЄС.
