Проект Кримінально-процесуального кодексу: зміна ідеології
Днями Адміністрація Президента презентувала проект Кримінально-процесуального кодексу України (КПК), внесеного Віктором Януковичем до Верховної Ради 12 січня 2012 року. Про необхідність ухвалення подібного документу Генеральна Асамблея Ради Європи говорить ще з 1995 року. Потреба прийняття нового КПК і справді є нагальною, адже попри всі суспільно-політичні трансформації 90-х, чинний Кримінально-процесуальний кодекс діє в Україні з 1960 року та є застарілим за змістом і обвинувальним за ухилом.
Відмова від вищезазначеного обвинувального ухилу та перехід до принципу змагальності процесу виступають лейтмотивом законопроекту, що зумовлює зміну всієї ідеології КПК України. Передбачається встановлення рівності сторін та розширення прав як потерпілого, так і підозрюваного. Крім того, проект КПК характеризується низкою суттєвих для оптимізації кримінально-процесуальної діяльності положень.
Абсолютним нововведення для українського законодавства є запровадження інституту суду присяжних, широко розповсюдженого в світі – США, Росії, Іспанії, Чехії, Хорватії. Однак, в проекті КПК України за основу пропонується взяти не англо-американську модель інституту суду присяжних, а континентальну, яка діє в Німеччині, Франції, Австрії, Швеції та Греції. Суд присяжних є правовим інститутом, визнаним за його достатньо високий рівень незалежності, який в Україні, однак, буде діяти лише під час розгляду “випадків довічного ув’язнення” і жодним чином не буде застосовуватися під час розгляду резонансних політичних справ, актуальних наразі.
В проекті реалізовано ідею розрізнення форм досудового розслідування відповідно до ступеня тяжкості кримінального правопорушення – поділ на кримінальні проступки та кримінальні злочини. У зв’язку з появою новаторських положень, в проекті КПК розширили коло суб’єктів кримінального процесу (слідчий суддя, заставодавець, судовий розпорядник), запроваджено нові запобіжні заходи, зокрема домашній арешт, особисте зобов’язання та застосування електронних засобів контролю. Іншим суттєвим нововведенням можна вважати положення, що потерпілим у кримінальному процесі пропонується вважати не лише фізичну, але й юридичну особу.
Можна сказати, що презентований КПК в цілому є більш повним, прогресивним та демократичним. Його положення тяжіють до узгодження правового регулювання кримінально-процесуальної діяльності із міжнародними, зокрема, європейськими стандартами. Однак, попри ці досягнення та схвальний експертний висновок Ради Європи, велика кількість положень проекту КПК є спірними, вони викликають критичні зауваження широкого кола фахівців.
Зокрема, під час презентації проекту КПК неодноразово підкреслювалася важливість встановлення засад змагальності у кримінально-процесуальному судочинстві задля забезпечення рівності сторін. Можна стверджувати, що авторам проекту в цілому це вдалося. Однак, через це ще більше впадає в очі положення, що суперечать вищезазначеному принципові.
Наприклад, йдеться про норму щодо обмеження одночасної кількості захисників до 5 осіб у підозрюваного та обвинуваченого (стаття 46 проекту КПК). Це обмеження прав підозрюваного та обвинуваченого експерт Ради Європи Лорена Бахмайєр обґрунтовує “суто практичною обмеженістю квадратури зали суду, яка не може вміщувати безліч захисників підозрюваного”. Радник Президента України та керівник Головного управління з питань судоустрою Адміністрації Президента України Андрій Портнов, в свою чергу, стверджує, що це положення відноситься до тієї частини кодексу, яка отримала найменшу кількість критики на Заході, оскільки майже повністю узгоджується із європейськими стандартами права. Насправді, у нормативно-правових актах, які регулюють право підозрюваного та обвинуваченого на захист, у тому числі й міжнародних, таких обмежень не існує.
Більш того, до норм проекту КПК, які регулюють правила участі захисника в кримінальному провадженні, не включені умови правомірності заміни захисника. Так, задля захисту прав обвинуваченого та підозрюваного заміна захисника може відбуватися лише за клопотанням або за згодою першого. Якщо його волевиявлення не враховуватиметься, то матиме місце порушення права на захист. З іншого боку, закріплення норми про можливість відмови від захисники за його відсутності може сприяти скоєнню неправомірних дій (побиття, катування) по відношенню до обвинуваченого та підозрюваного.
Важливим є те, що під час роботи над проектом нового КПК України вперше спробували навести вичерпний перелік засад кримінального судочинства. Однак, бажання абсолютної вичерпності може призвести до такого розширення переліку, який, на думку старшого наукового співробітника Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України Миколи Сірого, призведе до “війни принципів”.
Одночасно з тим, до переліку принципів не було включено одну з найважливіших засад кримінального процесу – незалежність і недоторканість суддів (ст. 7 проекту КПК). Можна припустити, що вилучення даного принципу є певною поступкою перед тими, хто виступав за скасування депутатської та суддівської недоторканості. Однак, його відсутність в першу чергу відіб’ється на можливості забезпечення законних прав та інтересів особи, на яку розповсюджуватиметься дія суддівських рішень.
Термінологічна невизначеність, притаманна деяким статтям проекту нового КПК, може стати на перешкоді адекватного застосування його положень на практиці. Так, позитивне за суттю поняття “розумних строків” повинно мати відповідні часові еквіваленти, без яких воно може бути використане не на користь позивача чи відповідача. Покликане протистояти розповсюдженій практиці затягування процесів, воно може призвести до того, що справи будуть розглядатися так швидко в “розумні строки”, що обвинувачений не зможе повною мірою скористатися правом на захист.
Окрім “розумних строків” викликає запитання ціла низка статей, у яких застосовується поняття “негласних слідчих дій”. Цей термін не є коректним, адже охоплює несумісні поняття. Згідно із статтею 2 Закону України “Про оперативно розшукову діяльність” (від 18.02.92 р. №2135-12), слідчі дії не можуть бути негласними. Таке використання даного словосполучення призводить до підміни понять та фактичного змішування кримінально-процесуальної та оперативно-розшукової діяльності.
Попри заявлений відхід від обвинувального ухилу проект КПК необґрунтовано розширює повноваження прокурора, що, в свою чергу, обмежує процесуальну незалежність слідчого та перетворює його на “технічного” працівника. Розширення повноваження принесе прокурорам не лише збільшення повноважень, але й робоче перевантаження, що, швидше за все, поверне нас знову до існуючої практики фактичної передачі оформлення процесуальних документів слідчим за неофіційною вказівкою співробітників прокуратури. Більш того, введення функції нагляду за проведення досудового слідства призведе до посилення рівня залежності слідчих від органів прокуратури, що може як позитивно відбитися на підозрілому та обвинуваченому, так і негативно.
Світовий досвід доводить, що суворість покарання не зупиняє злочинців. Тому Україні давно потрібно переходити від карної практики до запобіжної, а це якраз і не регламентовано у проекті нового КПК. Так, у документі відсутні положення стосовно інституту діяльності слідчого, прокурора, судді, спрямованої на запобігання злочинам. Подібна прогалина в проекті КПК не відповідає вимогам статті 34 Конституції України і статті 1 Кримінального Кодексу України.
Звідси випливає, ще один недолік проекту КПК, а саме його неузгодженість з іншими законами та законодавчими актами України. У багатьох випадках він або суперечить їм, або дублює положення інших законів. Наприклад, глава 37 проекту КПК “Кримінальне провадження щодо окремої категорії осіб”, яка встановлює порядок притягнення до кримінальної відповідальності Президента України, народних депутатів України, Омбудсмана та інших специфічних категорій осіб, є непотрібною, оскільки кримінальна відповідальність цих осіб вже встановлена Конституцією України та іншими Законами (“Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини”, “Про статус народного депутата України” тощо).
І все ж ухвалення нового КПК є вкрай важливим для України. Прийняття цього документу може стати стрижнем для внесення змін до законів про адвокатуру, прокуратуру, розшуково-оперативну діяльність. Певна кількість прогалин в проекті нового Кримінально-процесуального кодексу свідчить не про те, що від ідеї його прийняття необхідно відмовитися, а про те, що такий важливий документ має прийматися без заявленого поспіху та в дискусії з широким колом фахівців.
Анна Бандурка, Центр інформації про права людини для УНІАН-Права людини
