Правозахисники закликають парламент переглянути законодавство про колабораціонізм, щоб розмежувати питання виживання українців в окупації та загрозу нацбезпеці
Судова практика за статтями про колабораційну діяльність в Україні вкрай швидко розвивається. Верховна Рада має внести зміни до законодавства про колабораціонізм, оскільки нині воно не відповідає міжнародному гуманітарному праву і переслідує українців, які намагаються вижити в окупації.
Про це 30 липня під час презентації звіту “Виживання чи злочин: як Україна карає за колабораціонізм” заявила правова аналітикиня Центру прав людини ZMINA Онисія Синюк.
Українське законодавство про відповідальність за колабораціонізм не враховує норм міжнародного гуманітарного права і переслідує українців, які виконують життєво необхідні функції в окупації, як-от ЖКГ чи медичну роботу. У законодавстві досі чітко не прописано, за яку діяльність в окупації держава може переслідувати громадян.
Станом на 15 червня 2024 року, за даними Служби безпеки України, зареєстровано 9179 кримінальних проваджень за статтею 111-1 КК України (“Колабораційна діяльність”). У Єдиному державному реєстрі судових рішень є 1442 вироки в справах за статтею 111-1 КК України, а найбільше вироків з них (484) за першою частиною статті 111-1 – про публічне заперечення російської агресії.
Комунікаційна менеджерка Центру прав людини ZMINA Ірина Іванченко, наукова співробітниця науково-дослідної лабораторії Львівського державного університету внутрішніх справ Інна Вишневська, правова аналітикиня Центру прав людини ZMINA Онисія Синюк“Третина вироків стосується публічного заперечення російської агресії, 90% цих вироків – про лайки та пости в однокласниках. Кількість вироків за тяжчими статтями зростає, як-от покарання за добровільне обіймання посад в адміністраціях окупантів чи судових та правоохоронних органах, але найбільше вироків усе ще ухвалюються за частиною 1 статті 111-1 ККУ, і це свідчить про збереження фокуса на найпростіших для розслідування справах”, – прокоментувала Онисія Синюк.
Крім того, у реєстрі є 11 справ щодо працівників Державної служби з надзвичайних ситуацій та 18 справ щодо працівників комунальних закладів. За словами Синюк, українське законодавство про колабораційну діяльність не відповідає міжнародному праву, адже переслідує тих, хто допомагає підтримувати базові умови для життя в окупації.
Саме тому законотворці мають передбачити чітке розмежування між діями, які підтримують життя на окупованій території, та діями, які загрожують національній безпеці”, – додала Онисія Синюк.
Експертка каже, що правоохоронці та судді майже не вивчають, чи був у підозрюваної людини умисел зашкодити національній безпеці, та не враховують атмосфери примусу і залякування на окупованій території.
Правозахисниця також звернула увагу: якщо обвинувачений присутній на судовому процесі, то ймовірність м’якшого покарання більша. Водночас Синюк зазначила, що наразі майже немає виправдувальних вироків: таких було лише два від 2022 року.
Читайте також: Робота українців на окупованих територіях: що каже про це міжнародне гуманітарне право
Наразі у Верховній Раді України зареєстровано щонайменше 16 законопроєктів, які стосуються колабораціонізму, проте більшість із них не розв’язують проблем, про які зазначають правозахисники. Ба більше, дев’ять законопроєктів пропонують посилення кримінальної відповідальності за співпрацю з ворогом.
Інна Вишневська“Проте жоден з цих законопроєктів не ухвалено досі. Це пов’язане, зокрема, з відсутністю політичної волі чи думкою, що ці рішення не на часі. Але поки держава не розв’язує проблем у законодавстві, населення України в окупації все більше віддаляється від нас через усвідомлення, що законодавство може вважати їх колаборантами”, – зазначає Інна Вишневська, наукова співробітниця науково-дослідної лабораторії Львівського державного університету внутрішніх справ.
Дослідники Центру прав людини ZMINA також оцінювали, як тема колабораціонізму доноситься до суспільства через журналістські матеріали та повідомлення державних органів. Моніторингова платформа Semantrum на замовлення ZMINA проаналізувала 339 536 публікацій в українських медіа різних типів та 25 268 публікацій на сайтах та сторінках держорганів.
Як показав моніторинг, 49% повідомлень правоохоронних органів містили чіткі негативні слова щодо людей, звинувачених або підозрюваних у скоєнні злочинів. Наприклад, слово “злочинець (зловмисник)” є найчастіше вживаним щодо підозрюваних чи засуджених. Причому в більшості з цих публікацій (43 %) немає інформації про вирок, а 35% публікацій з фотоматеріалами не містили блюрування обличчя.
Водночас у матеріалах медіа відсоток публікацій з чіткою негативною лексикою дещо нижчий – 42%. Та 39% з цих публікацій не мають інформації про засудження підозрюваної особи, що може бути маркером порушення презумпції невинуватості.
Напередодні директорка Інституту масової інформації та членкиня Комісії з журналістської етики Оксана Романюк, ознайомившись із результатами цього дослідження, висловила переконання, що якість оброблення пресрелізів від правоохоронних органів у справах про колабораційну діяльність серед медійників доволі низька.
Крім того, статті та репортажі на тему колабораціонізму часто мають емоційно забарвлений тон: використовуються вислови на кшталт “зрадник”, “колаборант”, “продажна шкура”, що підкреслює негативне ставлення до таких людей і їхніх дій.
“Найвищий рівень негативних слів як в органах правопорядку, так і в медіа спостерігається в прифронтових регіонах або там, де велися бойові дії. Але ми не виявили спеціальної політики держорганів чи медіа негативно висвітлювати цю тему чи, навпаки, прагнути дотримуватися стандартів. Більшість джерел розміщують як коректні матеріали, так і матеріали з маркерами можливого порушення презумпції невинуватості”, – коментує Вероніка Волковинська, керівниця департаменту з роботи з клієнтами платформи Semantrum.
Також, на думку представників правозахисної організації ZMINA, державна політика покарання за колабораціонізм має враховувати думки громад, які перебували під окупацією або досі окуповані.
Тож дослідники провели фасилітовані дискусії в громадах Чернігівської, Сумської, Харківської, Херсонської, Луганської і Запорізької областей та виявили, зокрема, що мешканці цих громад прагнуть співмірного покарання для колаборантів щодо їхніх дій.
Жителі громад вважають, що однозначно притягати до відповідальності варто, зокрема, тих:
- хто допомагав окупантам встановлювати владу;
- хто працював у ворожих адміністраціях чи організував референдуми, вибори;
- хто працював правоохоронцем чи “силовиком”;
- хто свідомо поширював пропаганду РФ;
- хто добровільно надавав окупантам інформацію про проукраїнських громадян.
Водночас опитані мешканці кажуть, що точно не варто карати людей:
- за факт проживання в окупації;
- за отримання паспорта РФ, якщо це потрібно для виживання;
- за отримання гуманітарної допомоги чи соцвиплат, а також не має бути покарання для медиків та “рятувальників”, які допомагали підтримувати життя в окупації.
Максим Єлігулашвілі“Опитані мешканці мали запит на каральний, кримінальний формат відповідальності, але ця відповідальність має бути співмірною щодо дій людини. Серед учасників ми бачили як запит на дотримання стандартів правосуддя, так і низьку оцінку спроможності системи забезпечити це. Саме нереалізований запит на справедливість стає драйвером суворості та жорсткості покарання, і громади готові перебирати на себе ці функції, якщо держава цього не робить”, – зазначив Максим Єлігулашвілі, фасилітатор, експерт Коаліції “Україна. П’ята ранку”, співавтор звіту.
27 липня 2024 року Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими, Служба безпеки України та Уповноважений Верховної ради України з прав людини презентували спільний проєкт “Хочу к своим”.
Посадовці створили сайт, де міститься особиста інформація про людей, які були притягнуті до кримінальної відповідальності за “колабораціонізм” і висловили бажання бути переміщеними до Росії в межах обмінів. Утім, правозахисниця Центру прав людини ZMINA Альона Луньова вважає, що реалізація цього проєкту становить певні ризики у сфері прав людини.
Раніше Альона Луньова також звернула увагу на небезпеку ухвалення законопроєкту №7033-д, що може закрити всі судові вироки, зокрема, в справах про колабораційну діяльність із 2022 року. На переконання журналіста видання Ґрати Олексія Аруняна, такий крок Верховної Ради унеможливить медійникам відстежувати питання досягнення справедливості в цій категорії кримінальних справ, що ускладнить реінтеграцію звільнених територій у конституційний простір України.
Водночас голова Кримської правозахисної групи та координаторка Експертної мережі Міжнародної Кримської платформи Ольга Скрипник під час Coalition Talks висловила переконання, що справи про колабораціонізм є викликом для держави.
Правозахисниця констатувала, що наразі відомі приклади кримінальних справ, які загрожують успішній реінтеграції звільнених територій. Вона вважає, що від належного унормування законодавства про колабораціонізм залежатиме, як швидко Україна налагодить життєдіяльність на цих територіях.
