Правозахисники допомагають оскаржити постраждалим цивільним відмови Мінрозвитку у визнанні факту полону
- громадянин є цивільною особою;
- перебував або перебувала в неволі внаслідок збройної агресії РФ;
- комісія при Мінрозвитку нещодавно відмовила у визнанні факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України.
У документі правозахисна організація вказала на проблеми в системі підтримки та правового захисту звільнених з незаконного ув’язнення цивільних, зокрема:
- Застаріле законодавство: профільний закон (№2010-ІХ) був ухвалений за місяць до повномасштабного вторгнення, не відповідає поточним реаліям і досі не гармонізований із Женевськими конвенціями.
-
Перекладання тягаря доведення на потерпілих: замість презумпції добросовісності, комісія вимагає від заявників самостійно збирати докази свого полону, що часто є неможливим, оскільки РФ не видає довідок.
-
Застарілі критерії: вимога доводити, що ув’язнення було пов’язане з громадською чи політичною діяльністю, не відповідає реаліям, коли окупанти затримують людей без пояснення причин.
-
Незбалансований склад комісії: перевага представників державних органів (13) над представниками громадськості (5) робить голоси останніх переважно консультативними.
- Відсутність ключових фахівців: у складі комісії немає представників Національного інформаційного бюро, Нацполіції та Державної міграційної служби, що змушує заявників самостійно збирати довідки й затягує процес.
-
Формальний розгляд заяв: СЦГІ після проведення низки інтерв’ю дійшов висновку, що рішення готує апарат міністерства, а члени комісії голосують “пакетами”, часто не маючи доступу до матеріалів справ і не читаючи їх.
-
Відсутність комунікації та обґрунтування відмов: потерпілі отримують шаблонні відмови (наприклад, “рішення не набрало достатньої кількості голосів”) без пояснення причин, що унеможливлює виправлення документів та оскарження.
-
Відсутність особистого контакту: заявники не мають можливості особисто представити свою історію членам комісії, що могло б допомогти в складних випадках.
-
“Права на папері”: більшість державних гарантій – тимчасове житло, трудові права, пенсійне забезпечення, освіта – для звільнених цивільних залишаються декларативними й мають мінімальний вплив на їхнє життя.
-
Застаріла фінансова допомога: розмір одноразової допомоги в 100 тисяч грн не переглядався з 2018 року і вже не відповідає поточній вартості гривні.
-
Бюрократія та відсутність інформування: звільнені з полону часто не знають про свої права і залишаються наодинці з проблемами, а забюрократизована система змушує їх відмовлятися від реалізації своїх прав.
-
Відсутність спеціалізованих програм: в Україні немає державних програм медичної та реабілітаційної допомоги, розроблених спеціально для звільнених з полону цивільних.
- Проблема стоматологічної допомоги: попри те, що серйозні стоматологічні проблеми є поширеним наслідком полону, держава не запровадила безоплатного лікування чи протезування для потерпілих.
- Відсутність довгострокового моніторингу: немає системи відстеження стану здоров’я звільнених у довгостроковій перспективі.
