Правозахисники вимагають вирішити проблему осіб без громадянства

Тисячі людей в Україні більше 20 років декількома поколіннями живуть без належних документів та оформленого громадянства. Вони залишаються абсолютно невидимими для держави, що призводить до порушення їхніх прав та тотального зубожіння.

Протягом 2014-2015 років під час “польового” моніторингу в прикордонних районах Одещини правозахисники виявили понад 150 людей, у яких є суттєві проблеми з невизначеним правовим статусом осіб без громадянства чи з невизначеним громадянством.

Частина з цих людей мають недійсні в Україні паспорти колишнього Радянського Союзу, інші – документи невизнаної Придністровської Молдавської республіки, дехто –  лише свідоцтва про народження радянського зразка або взагалі не мають документів.

“Діти цих людей, які народились вже в Україні, у більшості випадків зовсім не мають документів. Незважаючи на тривалий час проживання в Україні (переважно 10-20 років), люди відсутні в офіційних базах даних та залишаються “юридичними привидами”, які позбавлені всіх прав та знаходяться на межі виживання”, – зазначив заступник голови Одеської обласної організації ВГО “Комітет виборців України” Ігор Бринош.

Правозахисники припускають, що виявлені проблеми торкаються не лише Одещини, а й інших регіонів України, особливо з прикордонною специфікою. Так, за даними УВКБ ООН, в Україні проживає понад 33 тисячі осіб без громадянства або осіб з невизначеним громадянством.

“Чинне законодавство України не передбачає ефективних способів легалізації таких людей, одночасно відштовхуючи відповідальністю за незаконне перебування на території України. Але попри все ці люди пов’язують своє майбутнє та майбутнє своїх дітей лише з Україною, тому держава в найближчий час повинна відшукати ефективний недискримінаційний шлях вирішення проблеми безгромадянства”, – каже Ігор Бринош.

Вже 18 років в Україні з радянським паспортом живе Тимофій Плешка, який досі не може отримати громадянство України.

В березні 2014 року його, незважаючи на відсутність українського громадянства та будь-якого правового статусу, мобілізували до Державної прикордонної служби. Військовий комісар сказав йому, що оскільки він в Україні проживає більше п’яти років, то він автоматично є громадянином України.

Тимофій Плешка (позивний “Легіонер”) отримав травму на сході України, однак статусу учасника АТО боєць досі не має і навіть не розуміє, як йому діяти в цій ситуації.

“Коли я намагався отримати українське громадянство та офіційний статус в Україні, мене відправляли з кабінету в кабінет, не проявляючи жодної зацікавленості та відмовляючи в допомозі. Тоді я був непотрібний, а от коли виникла потреба захищати державу, мене без зайвих питань оперативно мобілізували та відправили в АТО. Незважаючи на такі обставини, я й далі хочу жити в Україні й захищати її. Я вважаю її своїм рідним домом та сподіваюсь, що врешті-решт державні органи звернуть увагу на проблему безгромадянства та віднайдуть шляхи її вирішення”, – каже Тимофій Плешка.

У 2013 році Україна приєдналася до двох конвенцій ООН щодо безгромадянства. Однак нормативно-правова база країни з цього питання досі не приведена у відповідність з їхніми положеннями. А отже невід’ємні права людей без громадянства та осіб з невизначеним громадянством залишаються нереалізованими.

За словами правозахисників, в Україні таким чином порушуються право на належний рівень життя, право на освіту, на медичну допомогу та інші базові права.

“Більшість осіб без громадянства з невизначеним правовим статусом перебувають на межі крайньої нужденності та не мають можливості оплатити послуги правових експертів та адвокатів. Крім того, доволі часто невизначеність та невідповідність міжнародним стандартам українського законодавства призводить до глухого кута – ситуації, коли особа не має фактичної можливості зібрати визначені державою документи. Наприклад, такою перепоною є відсутність процедури встановлення особи без громадянства, яка втратила свої документи”, – каже адвокат Юлія Лісова.

Керівниця Проекту ВБФ “Право на Захист” Дарина Толкач переконана, що особливу увагу держава має приділити адекватному визначенню в українському законодавстві самого поняття “особа без громадянства”.

Іншою проблемою, на її думку, є те, що національне законодавство досі не відображає вимогу Конвенції 1954 року щодо спрощення процедури натуралізації для осіб без громадянства. Воно також не надає особам без громадянства, зокрема, право на отримання документів, що посвідчують особу, відповідно до статті 27 Конвенції.

“Якщо статус осіб без громадянства є невизнаним і вони не мають відповідних документів, це призводить до абсолютної “відсутності прав”, – пояснює Дарина Толкач.

Експерти також радять не нехтувати міжнародними правовими механізмами захисту прав людини, такими як Європейський суд з прав людини, Договірні органи ООН та Спеціальні процедури ООН.

“Незважаючи на наявність певних недоліків (довгостроковий розгляд, відсутність обов’язку виконання та інше), їхні рішення та рекомендації мають величезний вплив як на формування судової практики, так і на рівень ефективності державного управління та правозастосування у галузі безгромадянства”, – додає Юлія Лісова.