“Постріл був у бороду, пройшов навиліт”: під час окупації Ізюма росіяни закатували різьбяра по дереву
Під час окупації Ізюма Харківської області окупанти вбили 60-річного Володимира Сіріна, який був різьбяром по дереву. Ймовірною датою вбивства є 18 червня – остання дата у календарі, яку чоловік закреслив перед своїм зникненням. Його тіло знайшли понівеченим у покинутому будинку на березі річки, а поховали на кладовищі в лісі в могилі №400.
Про це розповіла його дружина Олена Гребенюк.
Володимир Сірін. Фото з сімейного архіву“Десь з 2 березня Ізюм почали бомбити. Ми з чоловіком ховалися спочатку у своєму підвалі, але в нас він трішки аварійний, тож ми перейшли до п’ятиповерхівки на вулиці Першотравневій. Чоловік більше бігав до хати, бо в нас там собаки, коти”, – розповідає Гребенюк.
З будинку на Першотравневій подружжя пішло 6 березня: вночі напередодні поруч було влучання. Вирішили евакуюватися, оскільки донька Олени, яка вже 4 роки живе в Німеччині, благала маму з вітчимом виїхати.
Вранці, близько 8:30 Олена з Володимиром пішли на евакуаційний автобус.
“Нам треба було пройти через школу та пішохідний міст — це 5 хвилини. Ми тільки спустилися до спортмайданчика школи, почули свист. Дідусь (так Олена називала свого чоловіка, – ред.) зреагував, схопив мене — над нами пролетіла міна, недалеко розірвалась. Дякую Діду, він в Афганістані воював. Виявилося, що на іншій стороні річки вже були росіяни. Вони, певно, побачили, що ми біжимо, і запустили в нас оцей снаряд”, – розповіла жінка.
Далі окупанти стріляли в людей, які хотіли евакуюватися, з автоматів: Олена та Володимир змінили кілька укриттів, майже 5 днів провели у підвалі будівлі релігійної спільноти.
Кілька разів Олена та Володимир виходили з укриттів в надії знайти автобус. В один з днів біля них зупинилася звичайна автівка, водій якої й вивіз жінку з небезпечної території. Чоловік їхати навідріз відмовився, оскільки не хотів залишати тварин вдома. Це була остання розмова подружжя.
Додому Володимир добирався три дні – через постійні обстріли чоловіку доводилося ховатися. Крім того, у нього забрали телефон та ноутбук. Будинок подружжя також зазнав руйнувань.
“Нашому будинку вже багато років, ми тільки-но зробили новий дах, збирали на нього гроші. Стіна рухнула у дворі. У перші дні війни у кухні стеля впала. Вже восени, коли приїхали на перепоховання, звернули увагу, що Володя дірки від куль на будинку обводив фломастером. А ще у нас у вікні видно на шторі дірку від кулі. Під час окупації Володя відремонтував колонку, вибиті вікна забив, намагався щось робити”, – розповіла Олена.
Як саме та коли загинув чоловік – достеменно невідомо, однак його тіло знайшли у покинутому будинку на березі річки: у березні в той будинок було влучання, тож люди з нього виїхали, на труп натрапили випадково.
“Мені сказали, що постріл був у бороду. Пройшов навиліт. Його знайшли за тиждень, як Володя зник, це був червень, його ледь упізнали. Також сказали, що не було рук, не було і ноги. І що він був облитий бензином. Експерти після деокупації не змогли встановити, чи він лишився кінцівок за життя, чи вже після смерті”, – каже дружина.
Насамкінець вона додала, що не знає за що вбили її чоловіка. Він народився у Москві та був чемпіоном Росії з боксу, однак вже 22 роки жив у Ізюмі. У Володимира був вимпел зі спортивного минулого з російським триколором, але коли перша бомба впала в Ізюмі, він його спалив.
Раніше ZMINA писала про історію підприємця та колишнього депутата Балаклійської районної ради Анатолія Тутова, який потрапив у російський полон в серпні. Через постійні побиття отримав перелом ребер та численні забої внутрішніх органів. У полоні його жорстоко катували, погрожували та вимагали гроші.
Нагадаємо, що Центр прав людини ZMINA разом з українськими та міжнародними партнерами документує випадки тортур, скоєних під час російської збройної агресії проти України.
Якщо ви стали потерпілим або свідком тортур, залиште інформацію про себе у формі за або ж напишіть на електронну адресу oh@humanrights.org.ua. Наш представник зв’яжеться з вами.
Отримана інформація за згодою заявника буде використана для звернень до національних та міжнародних слідчих органів, зокрема до Комітету ООН проти тортур, Незалежної міжнародної комісії ООН з розслідувань подій в Україні, Міжнародного кримінального суду, Європейського суду з прав людини тощо для розслідування скоєних воєнних злочинів в Україні.
