Померла іранська письменниця Шарнуш Парсіпур, яка провела роки у вʼязницях через свої твори
Померла відома іранська письменниця Шарнуш Парсіпур, яка за життя неодноразово зазнавала переслідувань через свої феміністичні твори. Їй було 80 років.
Про це повідомляє The Guardian.
Шарнуш Парсіпур. Фото: Dan KitwoodПарсіпур називають однією з засновниць сучасної жіночої літератури в Ірані. У своїх романах, зокрема “Жінки без чоловіків” та “Туба і сенс ночі”, вона гостро критикувала патріархальні порядки в країні. За свою творчість письменниця чотири рази потрапляла до в’язниці – спочатку за правління шаха, а згодом після встановлення Ісламської Республіки.
У 2026 році роман “Жінки без чоловіків” вперше опублікували у Великій Британії в англійському перекладі з перської, який виконав Фарідун Фаррох. Книга увійшла до довгого списку Міжнародної Букерівської премії.
Британська видавчиня Деніз Роуз Гансен зазначила, що внесок Парсіпур у світову літературу важко порівняти з кимось іншим. За її словами, письменниця вирізнялася унікальним баченням і винятковою мужністю та залишиться дороговказом для багатьох людей. Видавчиня додала, що ще кілька днів тому спілкувалася з Парсіпур і вона, як завжди, залишалася щедрою, теплою, відвертою, дотепною та блискучою співрозмовницею. За словами Гансен, її смерть стала великою втратою.
Шарнуш Парсіпур народилася 17 лютого 1946 року в Тегерані. Вона вивчала соціологію в Тегеранському університеті. Її дебютний роман “Собака і довга зима” вийшов друком у 1974 році. Після Сімін Данешвар, яка опублікувала роман “Сувашун” у 1969 році, Парсіпур стала другою жінкою-романісткою в Ірані. Її перший твір розповідає про молоду іранку, яка долучається до громадської діяльності завдяки братові та його друзям.
Уперше письменницю увʼязнили після того, як вона звільнилася з роботи продюсерки на державному іранському телебаченні на знак протесту проти страти двох поетів, яку здійснила іранська таємна поліція SAVAK.
У 1980-х роках влада знову ув’язнила Парсіпур. Вона провела за ґратами чотири роки і сім місяців, так і не отримавши офіційного обвинувачення. Свій досвід письменниця описала у мемуарах “Тюремні спогади”, які повністю англійською мовою планують видати у 2027 році.
У 1989 році Парсіпур опублікувала історичний роман “Туба і сенс ночі”, у якому розповіла про життя жінки на ім’я Туба на тлі змін, що відбувалися в Ірані протягом XX століття. За сюжетом після смерті батька 14-річну Тубу видають заміж за 52-річного чоловіка, який невдовзі розлучається з нею через її незалежний характер. Згодом вона виходить заміж за принца, народжує чотирьох дітей, але після його зради також розлучається і зрештою стає главою великої родини. Англійський переклад роману видавництво Penguin планує опублікувати у Великій Британії у 2028 році.
Того ж року письменниця видала роман “Жінки без чоловіків”, назва якого відсилає до збірки Ернеста Гемінґвея “Чоловіки без жінок”. Події твору розгортаються в Тегерані під час державного перевороту 1953 року. Роман розповідає історії п’яти жінок, які шукають свободи від патріархального гноблення у саду. У 2009 році режисерка Ширін Нешат екранізувала цей твір.
Роман став популярним в Ірані, хоча його поширювали неофіційно. Згодом книгу прочитала дружина одного з посадовців Ісламської Республіки, після чого влада знову заарештувала письменницю. Цього разу причиною стала її відверта розповідь про жіночу сексуальність. Із 1994 року Парсіпур жила у політичному вигнанні у США.
У березні цього року письменниця зазначила, що іранські жінки дуже змінилися і багато хто вже не носить хіджаб. За її словами, вони більше не зважають на думку Ісламської Республіки. Парсіпур також висловила переконання, що саме жінки зрештою спричинять падіння чинного режиму в Ірані.
Письменниця розповідала, що мріяла писати ще з дитинства. В іншому березневому інтерв’ю вона згадувала, що 36 разів поспіль перечитала перський переклад роману Чарльза Дікенса “Великі сподівання” і вважала, що саме ця книга навчила її писати. Серед авторів, які вплинули на її творчість, Парсіпур також називала Федора Достоєвського та Франца Кафку.
Серед інших її творів – “Блакитний розум”, “Шива”, “Пробна пропозиція” та “Чайна церемонія у присутності вовка”.
Нагадаємо, що державне телебачення Ірану останніми місяцями почало показувати в ефірі жінок без хіджабів. Правозахисники та дослідники вважають, що це стало наслідком суспільного тиску після протестів “Жінка, життя, свобода”, однак наголошують: влада використовує такі зміни як інструмент пропаганди, а закон про обов’язкове носіння хіджаба залишається чинним.
