“Під серцем у мене одразу тріснули два ребра”: ветеран АТО розповів про знущання у полоні росіян

Під час окупації Козачої Лопані на Харківщині росіяни катували місцевого жителя, ветерана АТО: били так, що під серцем одразу тріснуло два ребра, пропускали струм через геніталії.

Про це Віталій розповів в інтерв’ю журналістці “Громадського” Олесі Біді.

Фото: Олександр Хоменко / Hromadske

Ветеран переїхав до своєї колишньої дружини після того, як 24 лютого йому зателефонувала донька. Вона розповіла, що до них у теплицю у дворі прилетів снаряд.

На переконання ексдружини й доньки, лише він міг розуміти, що насправді відбувається і що робити далі, оскільки чоловік відслужив три роки в зоні АТО.

Віталій залишився разом із рідними, попри те, що розумів: якщо його впіймають росіяни, то невідомо що з ним зроблять.

“Але ми з дружиною розлучилися, коли доньці було пʼять, і покинути її вдруге, коли вона попросила про допомогу, я не міг”, — розповів він.

22 березня о 10-й ранку по Віталія приїхали четверо військових на двох джипах. Його посадили в машину, вдарили, увіткнули дуло автомата в ребро. Один із військових сказав: “Дай боже, щоб був стрибок і в мене зіскочив палець. Щоб ми тебе навіть не довезли”.

Ветерана привезли на залізничний вокзал, витягнули з машини й поставили до стіни. Поруч стояв військовий із поліцейським кийком. Він почав бити Віталія, той впав. До ката приєдналися інші, били й кричали: “Від Донбасу вам привіт!”.

Від побиттів під серцем у чоловіка одразу тріснули два ребра, потім ще декілька.

Після тортур Віталія перетягнули на вокзал: волокли сходами на другий поверх, бо сам він не міг йти. Довго шукали вільну кімнату, бо майже всюди людей уже допитували.

Місце, де окупанти тримали Віталія. Фото: Олександр Хоменко / Hromadske

У кімнаті чоловіка знов побили. Він кричав, що має пахову грижу, тож може померти. З нього стягнули штани й труси, до геніталій пристебнули щось схоже на прищіпку, а на стегно поклали шматок товстого важкого дроту. Віталій каже, зрозумів, що буде далі.

“Коли пустили струм, з’явилося відчуття, неначе мені через геніталії заливають чи то розпечений метал, чи то холодний азот, чи то все разом. Цей звук — “дик-дик-дик-дик”. Я постійно його чув у голові”, — розповів він.

Його кати ставили запитання про те, ким Віталій був до служби в АТО, як потрапив у лави українських бійців, дати народження його дітей. Струм пропускали через нього, допоки не зайшов ще один військовий і сказав: “Ох, подивіться, у нього все горить, аж дим іде”.

Росіяни посміялись і почали поливати Віталія водою, але не для того, щоб загасити, а щоб струм ліпше проходив. Чоловік почав битися головою об підлогу: хотів розбити голову й померти.

“Катування струмом були за межею можливого, я не міг цього терпіти”, — розповів він.

За годину це все припинилося, і Віталія спустили в підвал, який уже був переповнений місцевими.

За два тижні після катувань струмом Віталій боявся не те що дивитися на геніталії — навіть руками торкатися: це була суцільна рана.

Орієнтовно на третю-четверту добу в ув’язненні місце, де тримали заручників, обстріляли. Перелякані російські військові забігли у підвал, а Віталій молився Богу, щоб прилетіло саме сюди. Терпіти не було сил, він не знав, що буде далі.

На п‘яту добу приїхала російська преса. Чоловіка вивели з підвалу й завели в маленьку кімнату. Попереду стояли пропагандисти, позаду — військові у чорному з автоматами. Сказали, якщо відповідатиме правильно, його відпустять.

Віталію розповіли, що саме він має говорити: де служив, що не стріляв у росіян, сказали закликати українську армію скласти зброю, говорити про “братні народи”. Записали відео, завантажили на ютуб і повернули чоловіка назад у підвал.

Згодом чоловіка перевели до Гоптівки. У підвал, де його тримали, прийшов лікар і наказав терміново розвʼязати йому руки, інакше той може померти.

“Лікар пхав мені в рот якусь таблетку, вона випадала на підлогу. Я її ловив, мені назад її запихали, давали ще якісь препарати”, — згадує українець.

За пів години його на камеру знов примусили повторити те, що він казав російській пресі в Козачій Лопані.

Після цього Віталія знов допитували, били по поламаних ребрах. Згодом його відправили до кімнати, де вже було приблизно 30 людей. Тут чоловік став свідком тортур інших.

“Ніколи в житті не забуду цей звук, коли людей катували “тапіком”. Коли казали: “Розказуй”. “Що розказувати?” І одразу цей звук. Люди кричали: “Скажіть, що потрібно розповісти, лише не бийте струмом!” — згадує він.

Згодом Віталія вивели на роботи: він підмітав територію, працював на кухні. Робоча зміна була із 7-ї ранку до 10-ї вечора, треба було підготувати продукти на 150, а під час ротації росіян — на 300 військових.

За місяць чоловік дізнався, що його вирішили відпустити додому. У цей день він не спав до ранку, думав, що його або справді відпустять, або ж повезуть як атовця в Луганськ: “відновлювати “ДНР” та “ЛНР”.

Але Віталія дійсно відпустили. За його словами, це сталося після візиту російського керівництва, коли військовим на місці дісталося за умови, в яких тримали заручників.

Віталію і ще одному чоловіку віддали документи й сказали йти до Козачої Лопані. Всі три кілометри, що вони йшли, Віталій чекав пострілу в спину.

Після перевірки на блокпості біля села ветеран нарешті дістався дому.  На другий чи третій день попрямував до вокзалу до російських військових із паспортом і спитав, чи треба йому відмічатися як атовцю?

“Бо тут траплялося таке, що з тими, хто ховався, вчиняли ще жорстокіше. Сказав, що був “на нулі” — так росіяни називали Гоптівку”, — сказав він.

У нього знову переписали всю особисту інформацію, але пообіцяли, що більше не чіпатимуть, якщо він мешкатиме за місцем реєстрації.

Після звільнення Віталій багато працював на городі, садив городину, навіть тютюн, щоб нічого не брати з рук росіян.

За три місяці до нього знов прийшли й повезли на перевірку. Намагалися змусити “здати” тих, хто користується телефонами.

“Довелося вигадувати, що мене й так усі місцеві боялися як атовця, а тепер почали ще більше — бо ж мене забирали й катували. Розповідав, що не маю здоровʼя кудись ходити, що мочуся ночами, досі випорожнююся з кровʼю”, — каже Віталій.

Окупанти вкотре пообіцяли чоловікові, що більше не чіпатимуть: їм потрібні були нові жертви, бо з тих, з кого вже все вичавили, нічого було взяти, розповів він. 

Напередодні звільнення у ворота будинку, де жила родина, почав гупати російський військовий. Віталій подумав, що його знову заберуть на підвал.

“Я ж не знав, що це вони тікають. Перевдягнувся, накрився ковдрою, випив валерʼянки — і так вдалося задрімати”, — розповів він.

Наступного дня Віталій поїхав у центр села, побачив, що місцеві знімають окупантські плакати, стелять на трасу їхні прапори. До села заїжджають машини з українськими військовими.

Згодом чоловік дав показання про тортури росіян, які зафіксували в заяві та протоколі. Наразі його найбільше хвилює здоровʼя і психолог, сказав він. А свою історію розповів, бо хоче, щоб навіть у віддалених країнах, де ніколи не чули про Україну, люди знали, що росіяни роблять з українцями.

Раніше ZMINA повідомляла про те, що 13 жовтня у Козачій Лопані правоохоронці виявили тіла двох закатованих до смерті росіянами чоловіків.