Під час війни жінки з маргіналізованих груп стикаються з непропорційним негативним впливом через інтерсекційну дискримінацію – правозахисники
Війна має непропорційно негативний вплив на жінок з маргіналізованих груп через інтерсекційну дискримінацію. Це стосується жінок з ромської спільноти, ЛГБТІК-жінок, жінок з інвалідністю, жінок із сільської місцевості, жінок старшого віку, одиноких матерів та інших.
Про це йдеться в Тіньовому звіті до Звіту Єврокомісії щодо України у 2023 році.
Фото: ҐратиНаприклад, багато жінок з ромських громад стикаються з дискримінацією під час доступу до гуманітарної допомоги.
В умовах повномасштабної війни спостерігається посилення дії стереотипних гендерних ролей, що призводить до збільшення обсягу неоплачуваної роботи з догляду, зокрема за дітьми. Для жінок тривалість та обсяги такої роботи зросли. Ця тенденція лише поглиблює наявний розрив, який спостерігався ще до початку повномасштабного вторгнення російських військ в Україну, коли жінки виконували вдвічі більше неоплачуваної роботи в порівнянні з чоловіками. Наразі це особливо гостро стосується жінок, які були змушені виїхати за кордон.
Тривалі негативні наслідки війни ускладнюють відновлення принципів гендерної рівності під час повоєнного відновлення і погіршують фізичне та психологічне здоров’я жінок. Тому, як наголошують правозахисники, важливо забезпечити додаткову підтримку для жінок із вразливих груп та закласти основи інклюзивного повоєнного відновлення.
Деякі заходи вже реалізуються, зокрема у вересні 2023 року створили Платформу забезпечення гендерного мейнстримінгу та інклюзії у відновленні, яка координує діяльність між державними органами, громадським суспільством, бізнесом і міжнародними організаціями для забезпечення рівних прав та можливостей.
Проте, як зазначається в тіньовому звіті, державі необхідно звернути більше уваги на проблеми жінок із груп, які зазнають інтерсекційної дискримінації, та покращити взаємодію з громадськістю.
Крім того, війна також спричиняє зростання рівня бідності. Багато жінок змушені шукати додаткову роботу або освоювати нові професії, щоб компенсувати втрачені сімейні доходи. Державна служба зайнятості України повідомила, що 2023 року вдалося створити 240 тисяч нових робочих місць, з яких 66% зайняли жінки. Жінки дедалі частіше знаходять роботу у сферах, де раніше переважали чоловіки, зважаючи на значну залученість чоловіків до військової служби.
Попри загальний дефіцит кадрів деякі групи жінок продовжують перебувати в уразливому становищі. Збільшення обсягу неоплачуваної роботи з догляду, зокрема за дітьми, ускладнює їхнє працевлаштування. Українки, які є вимушено переміщеними особами, можуть бути вразливими через втрату попередніх соціальних зв’язків і потребу адаптуватися до нового середовища, що може призвести до втрати фінансової незалежності й підвищити ризик гендерно зумовленого насильства, торгівлі людьми чи сексуальної експлуатації.
Держава вживає заходів для забезпечення гендерної рівності в трудовій сфері, зокрема для подолання розриву в оплаті праці. У вересні 2023 року Україна ухвалила Національну стратегію подолання гендерного розриву в оплаті праці до 2030 року та затвердила план заходів на 2023–2025 роки. Згідно з цим планом, планується скоротити розрив в оплаті праці з 18,6 до 13,6%.
У межах цієї стратегії також передбачається ухвалення нового Трудового кодексу, проведення комунікаційних кампаній та заходів для стимулювання жінок до підприємництва (наприклад, програми “єРобота”, “Ваучер на навчання”, “Власна справа”). Деякі з них уже реалізуються і дають перші результати. Так, 2023 року жінки очолили понад 10 тисяч нових компаній в Україні, що становить 56% усіх нових компаній.
Окремої уваги потребує працевлаштування жінок у Збройних силах України. Наразі в ЗСУ служать понад 62 тисячі жінок, з яких понад 43 тисячі є військовослужбовицями, а понад 5 тисяч – перебувають безпосередньо в зоні бойових дій. Будь-які обмеження щодо військових спеціальностей для жінок скасували. Проте питання репрезентації жінок на керівних посадах у війську, подолання побутового сексизму, вдосконалення механізмів реагування на гендерно зумовлене і сексуальне насильство та забезпечення всім необхідним залишаються актуальними проблемами.
Тим часом проблема гендерно зумовленого насильства, зокрема домашнього, погіршується. У 2023 році кількість кримінальних проваджень, пов’язаних з домашнім насильством в Україні, подвоїлася в порівнянні з 2022 роком, а кількість адміністративних правопорушень зросла на 36%.
Щодо сексуального насильства, за даними Офісу генерального прокурора, 2023 року правоохоронці зареєстрували 947 кримінальних правопорушень проти статевої свободи та статевої недоторканості. Сексуальне насильство, пов’язане з війною, є предметом уваги з боку держави. Станом на червень 2024 року відкрито 303 справи про сексуальне насильство, скоєне росіянами під час повномасштабного вторгнення.
Однак сексуальне насильство, що не пов’язане безпосередньо з війною, як підкреслюють правоохоронці, досі не отримує достатньої уваги з боку органів державної влади. У червні 2022 року Україна ратифікувала Конвенцію Ради Європи про запобігання насильству щодо жінок і домашньому насильству (Стамбульську конвенцію). Однак з моменту ратифікації вдалося реалізувати лише незначну кількість заходів для імплементації її положень.
Згідно зі звітом Асоціації жінок-юристок “ЮрФем”, на кінець 2023 року в Україні спостерігаються проблеми з координацією та обміном інформацією між органами державної влади, відсутній систематизований моніторинг впровадження законодавства і випадків гендерно зумовленого насильства, недостатнє інформування громадськості, недостатня інтеграція гендерного компонента в освітній процес, а також недостатня підтримка постраждалих від гендерно зумовленого насильства, включно з недостатньою кількістю центрів і притулків та недофінансуванням системи протидії насильству.
Особливо критичною є відсутність ефективних законодавчих заходів. Зміни до законодавства не є систематичними й своєчасними. Багато положень конвенції не внесено до законопроєктів або вже ухвалених законів, а деякі з них мають надмірно тривалі терміни розгляду. Наприклад, законопроєкт про зміни до адміністративного законодавства зареєстрували 2 січня 2023 року, президент підписав його лише 17 червня 2024 року.
Зміни до кримінального законодавства досі не ухвалено: законопроєкт, зареєстрований 13 березня 2023 року, був відхилений, а інший, зареєстрований 22 січня 2024 року, наразі проголосований лише в першому читанні. Отже, національне законодавство поки що не відповідає вимогам конвенції.
Нагадаємо, що в травні цього року Верховна Рада ухвалила в першому читанні законопроєкт №10420 про публічне обвинувачення в домашньому та сексуальному насильстві. Цей документ, між іншим, передбачає впровадження норм Стамбульської конвенції в українське законодавство.
Читайте також: Люди з інвалідністю, ЛГБТ та етнічні спільноти: як вразливі групи долають виклики війни
