Одночасна двовимірність донецької “Ізоляції”: від артпростору до місця незаконного утримання людей

“Ізоляція” існує у двох вимірах – як культурний артпростір, що продовжує діяльність після евакуації, і як місце незаконного утримання людей після окупації Донецька у 2014 році.

Про це під час презентації звіту “Ізоляція: від культури до тортур” розповіла директорка фонду “Ізоляція” Оксана Саржевська-Кравченко, передає ZMINA.

Оксана Саржевська-Кравченко.

За її словами, цей звіт є надзвичайно важливим, адже він не лише зберігає свідчення про одну з найтрагічніших сторінок сучасної української історії, а й фіксує втрату частини культурної спадщини. Вона нагадала, що нині “Ізоляція” існує у двох паралельних вимірах: як культурний артпростір, заснований у 2010 році в Донецьку, який продовжує діяльність за межами окупованого міста, і як катівня, де незаконно утримують українських громадян.

Після окупації Донецька у 2014 році росіяни перетворили приміщення фонду “Ізоляція”, що функціонував на території колишнього заводу як культурний простір, на таємну в’язницю для незаконного утримання людей. Так, за словами Саржевської-Кравченко, культурний центр став місцем допитів, катувань і незаконного ув’язнення українців.

“У 2014 році, після вимушеної евакуації, наша команда продовжила роботу в Києві, а згодом ми відкрили офіс у Соледарі. Там ми працювали до моменту, поки росіяни не окупували місто у 2023 році. Нині команда базується у Києві та реалізовує свої проєкти як в Україні, так і за кордоном. Водночас у 2014 році паралельно з артпростором з’явилася паралельна реальність – “Ізоляція” як катівня”, – додає вона.

Попри двовимірність “Ізоляції” для Саржевської-Кравченко історія фонду є частиною її особистого життя, так само як і частиною історії багатьох вихідців із Донецької області, які були долучені до створення цього культурного простору. У 2010 році в засновників виникла ідея створити на базі заводу артпростір за прикладом світових практик ревіталізації індустріальних об’єктів. Тобто, перетворити їх на культурні центри для розвитку нового життя та нових смислів.

Як зазначила директорка фонду, йшлося про “культурний імпульс”, який мав показати можливість розвитку поза радянською спадщиною та стати важливим драйвером для Донецького регіону. Проєкт швидко став успішним: тут відбувалися виставки, інсталяції, працювали відомі куратори та митці.

“Особливістю фонду було не лише проведення подій, а й створення масштабного артпростору з проєктами, прив’язаними до конкретного місця та його історії. Багато з цих робіт були унікальними інсталяціями, які неможливо просто перенести в інший простір. Тобто, ми пишаємося тим, що ми робили для регіону“, – пригадує експертка.

Події 2014 року, зокрема 9 червня, стали переломним моментом для розвитку “Ізоляції” в Донецьку – тоді роботу артцентру фактично зупинив вхід на територію озброєних людей, які поставили під загрозу життя команди та їхніх близьких.

Водночас за словами учасниці, перші тривожні сигнали з’явилися ще раніше. У 2013 році під час проведення технологічної конференції “Тех кемп Донецьк 2.0” на території фонду за участі, зокрема, посла США Джона Теффта, вже фіксувалися провокації та спроби тиску з боку проросійських груп. Тоді акції зрештою завершилися мирно, однак вимагали значних зусиль, аби не допустити конфліктів.

У 2014 році, коли частина команди перебувала в Києві, озброєні люди зайшли на територію заводу, заявивши про потребу використання простору для складів гуманітарної допомоги. За словами свідків, попри декларовану “гуманітарну” мету, на території були розміщені озброєні люди, зокрема снайперські позиції.

“Працівники фонду та заводу були змушені залишити територію, щоб уникнути ескалації та зберегти життя. Водночас це призвело до втрати всього майна артпростору – унікальних інсталяцій, творчих робіт і лабораторій, створених для розвитку мистецтва та креативних індустрій у регіоні“, – розповідає Саржевська-Кравченко.

Як зазначає очільниця фонду, діяльність “Ізоляції” виходила за межі мистецтва та була спрямована також на розвиток креативної економіки та освітніх ініціатив. Після окупації Донецька команда була змушена повністю залишити регіон через загрозу безпеці. Згодом стало відомо, що територія швидко перетворилася на закритий простір із зовсім іншою функцією.

Також надходили свідчення про використання майданчика як військової бази, де проводилися тренування та зберігалася зброя. Окремі об’єкти мистецтва були знищені або використані у військових цілях, зокрема як мішені або елементи пропаганди. Зокрема, одна зі скульптур української художниці-перформерки, архітекторки та скульпторки Марії Куліковської використовувалася як мішень.

“Інший відомий об’єкт – “Помада” – культова 5-метрова інсталяція у вигляді червоної металевої помади, встановлена на димовій трубі колишнього заводу “Ізоляція” в Донецьку. Вона була створена у 2012 році камерунсько-бельгійським художником Паскалем Мартіном Таю в межах проєкту “Де час?” і присвячена жінкам Донбасу. Згодом інсталяцію було знищено вибухом. Це все фіксувалося на відео, і інформація про руйнування надходила з різних джерел“, – пригадує експертка.

За словами Саржевської-Кравченко, тоді команда вперше дізналася про масштаби насильства, яке відбувалося на цій території. Під час перших зустрічей із людьми, які вийшли з полону, її колеги почули свідчення про катування та незаконне ув’язнення людей. Сьогодні ці події сприймаються з глибшим розумінням масштабу і жорстокості того, на що здатні люди щодо інших людей, однак у 2014 році це стало для них справжнім шоком.

“Назва “Ізоляція” набула символічного змісту. Спочатку вона походила від назви заводу для переосмислення в простір свободи, творчості та відкритості. Після окупації це поняття набуло протилежного значення – як ізоляція людини від прав, свобод і базових гарантій“, – зауважує директорка фонду.

На думку співрозмовниці, ліквідація або знищення незалежних культурних і громадських ініціатив є характерною ознакою авторитарних практик, де мистецькі простори розглядаються як загроза через їхню роль у розвитку свободи слова, освіти та критичного мислення.

Нагадаємо, що Україна повернула додому ще сімох цивільних громадян, яких Росія незаконно утримувала в неволі з 2022 року. Це стало можливим завдяки прямій гуманітарній взаємодії з російською уповноваженою з прав людини Яною Лантратовою, а також за участі Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки та інших органів, які працюють у межах Координаційного штабу.

До України повернулися цивільні віком від 35 до 66 років. Російські військові незаконно затримали їх під час окупації Маріуполя, а також територій Київської, Харківської, Запорізької та Луганської областей. Зокрема, йдеться про жителів Бучанського району Київщини.

Як повідомив Лубінець, одного зі звільнених, російські військові викрали з власного будинку через те, що його сини служать у Збройних силах України. Іншого затримали дорогою на роботу в день початку повномасштабного вторгнення.

Серед повернутих також є доброволець, який у 2022 році приєднався до бригади “Ангели Тайри” в Маріуполі. Того самого дня разом із ним окупанти затримали й Юлію “Тайру” Паєвську, яку Україні вдалося повернути раніше.

Раніше ZMINA повідомляла, що 26 червня, у пʼятницю, у межах 76-го обміну російського полону повернулися 160 українських військових. Серед звільнених – оборонці Маріуполя, офіцери та військові різних підрозділів Сил оборони, які перебували в неволі з 2022 року. Вони пройдуть медичний огляд, лікування та реабілітацію.