Недоступність установ і фінансова скрута: з якими викликами стикаються люди, які нещодавно набули інвалідності
Люди, які нещодавно набули інвалідності, стикаються з низкою викликів: фізичною недоступністю установ, транспорту, браком інформації та фінансовими труднощами. Кожен четвертий повідомив про тривале очікування розгляду справи про встановлення інвалідності або проходження комісії.
Такими є проміжні результати дослідження, яке провела громадська організація Fight For Right.
Фото: ілюстративне PixabayНабуття інвалідності в суспільстві нерідко сприймають як кризу через те, що людям доводиться стикатися з численними бар’єрами, які суттєво впливають на якість життя. Експерти Fight For Right опитали людей, що набули інвалідності протягом останніх півтора року та з’ясували основні виклики, які перед ними постали.
“Зрештою час, який варто було використати на своєчасну реабілітацію та відновлення або опанування нових навичок, люди витрачають на боротьбу з бюрократією”, – звернули увагу в організації.
Люди, які нещодавно набули інвалідності, нарікають на гострий брак інформації (58%). Майже кожен п’ятий опитаний (18,9%) зазначив, що хоче отримувати послуги, але не знає, куди звертатися.
“Люди з новонабутою інвалідністю залишаються сам на сам з бюрократичною системою, витрачають колосальний ресурс на пошук відповідей, які мали б бути доступними усього в декілька кліків”, – зауважили експерти.
Непристосований простір стає викликом для великої кількості людей, які після повернення з лікарні чи реабілітаційного центру усвідомлюють, що їхнє житло та громада не пристосовані до їхніх нових потреб. Лише 23% опитаних можуть самостійно дістатися до базових об’єктів – магазину, ЦНАПу чи лікарні.
Понад 71,3% респондентів з набутою інвалідністю заявили про суттєві фінансові труднощі. Такі люди гостріше відчувають брак доступних лікарських засобів (58,2% проти 33,3%) та безпосередньо медичної допомоги (39,3% проти 25,0%).
“Набуття інвалідності майже завжди супроводжується втратою або суттєвим зниженням доходу через втрату можливості працювати на попередній роботі та труднощі в пошуках нової. Водночас зростають витрати на лікування, засоби гігієни, асистивні технології і модернізацію житла”, – звернули увагу автори дослідження.
Весь тягар підтримки, моральної та фінансової адаптації людини з набутою інвалідністю лягає на її родину і близьких людей. 73% людей з набутою інвалідністю розповіли, що впродовж останнього року представництва громади жодного разу не цікавилися їхніми потребами. Понад половину (53%) опитаних не отримують жодних соціальних послуг.
У контексті постійного і стрімкого збільшення кількості людей з інвалідністю в Україні державі надзвичайно важливо змінити підхід: від пасивного очікування заяв, звернень та скарг людини щодо доступу до послуг – на підхід супроводу, коли людина зможе отримувати вичерпну інформацію та якісну підтримку на всіх етапах адаптації до життя з інвалідністю.
24 грудня 2024 року уряд ухвалив Стратегію реформування психоневрологічних, інтернатних закладів та деінституціоналізації догляду за людьми з інвалідністю та похилого віку. Документ передбачає, що до 2034 року в Україні буде створена система послуг, яка забезпечить можливість цим людям незалежно проживати та інтегруватися в громадах. Завдяки цьому до інтернатів потраплятиме менше людей, які потребують підтримки в проживанні. Реформа деінституціоналізації є одним із зобов’язань України на шляху вступу до ЄС.
Раніше ZMINA писала, що в Україні з початку повномасштабного вторгнення зріс рівень інституціоналізації. Серед причин – недоступність інфраструктури та соціальних послуг, бідність та надмірний тягар на родини.
Наразі в Україні для розвитку соціальних послуг на місцях існує низка перешкод – зокрема, фінансування та неузгодженість між відповідальними відомствами. Про це розповіли автори дослідження “Законодавчі бар’єри регулювання сфери надання послуг напередодні деінституціоналізації”, яке провела громадська спілка “Ліга сильних”.
