“Морили голодом і били заради розваги”: українські військовослужбовиці розповіли про знущання в полоні

Військовослужбовиця Нацгвардії Лариса Кучеренко, молодша сержантка 56 окремої механізованої бригади Сніжана Остапенко та військова медикиня Валентина Зубко потрапили в полон в окупованому Маріуполі. Перших двох полонянок утримували в Оленівці, а третю з моменту затримання переміщували до чотирьох різних в’язниць. Після звільнення з полону жінки розповіли про знущання і жорстоке поводження, якого зазнали в полоні. 

Про це йдеться в публікації британського видання The Telegraph.

Фото з відкритих джерел

Окупанти затримали військовослужбовицю Нацгвардії Ларису Кучеренко разом з чоловіком та сином в окупованому Маріуполі у квітні 2022 року. Як потім з’ясувала жінка, їх “здали” сусіди з проросійськими поглядами.

Родину Кучеренків відвезли до селища Старобешеве, потім їх тримали у Волноваській виправній колонії № 120 (Оленівка. – Ред.), а звідти перевезли до Донецького СІЗО. Окупанти незаконно протримали жінку в неволі сім місяців, поки її не обміняли в жовтні 2022 року. На жаль, її чоловік та син досі перебувають у неволі.

“Я хочу сказати їм, що люблю їх. Я була в полоні сім місяців, але думати про те, що вони там три роки, нестерпно”, – вважає жінка.

У катівнях Ларису змушували стояти понад 12 годин на добу, били та застосовували психологічні тортури. Наприклад, якось охоронець “притиснув” жінку до стіни й бив металевою жердиною по нозі. Попри залишену рану він відмовив їй у медичній допомозі.

Лариса Кучеренко з чоловіком. Фото: The Telegraph.

Приймати холодний душ Кучеренко та інших жінок водили з мішками на голові. Оголених українок змушували проходити зігнувшись повз чоловіків-наглядачів. Водночас бранки мали співати гімн Росії.

“Ми повернулися до камер зі сльозами на очах, вкрай розгублені, в істериці… Це було нелюдяно. Для них ми були ніким. Нам постійно говорили, що ми фашисти й що якщо нас не вб’ють наші ж люди під час обміну, то вб’є хтось інший. Якщо чоловікам важко, то жінкам ще важче. Багато з них не були військовими”, – каже Лариса.

Землячка Лариси військова медикиня Валентина Зубко потрапила в полон на комбінаті ім. Ілліча під час облоги Маріуполя 16 травня 2022 року.

“Я була готова до того, що можу померти. Я змирилася з цим. Але коли мені розповіли про полон, я вперше заплакала”, – розповідає колишня полонянка.

Валентина провела в російській неволі п’ять з половиною місяців у чотирьох різних в’язницях. Її разом з іншими 15 жінками тримали в камері, розрахованій на двох. Замість туалету там була дірка посеред підлоги.

Медикиню разом іншими полонянками змушували вишиковуватися, нахилятись і проходити між охоронцями, які їх били.

“Коли ми йшли, кожен охоронець намагався нас ударити. Вони змушували нас опустити голову ще нижче. Нас сильно били заради розваги, хоча для цього не було жодних приводів. Охоронці просто отримували від цього задоволення”, – зазначає жінка.

Валентина Зубко. Фото: The Telegraph.

Також бранки під наглядом охоронців мали стояти в незручних позах та виконувати безглузді фізичні вправи. Зокрема, жінки могли годинами маршувати стоячі на морозі. Щойно вони помилялися, їх одразу ж били.

“Ми падали на землю і нас карали. Щодня твоїм єдиним завданням було вижити”, – вважає вона.

У неволі Зубко годували кашею, змішаною з водою, якої ледве вистачало, щоб вижити. Через погане харчування українки перетворилися на “ходячі скелети”.

Ще одна маріуполька, молодша сержантка 56 окремої механізованої бригади Сніжана Остапенко, потрапила в полон на заводі “Азовсталь”. Полонянку утримували в Оленівській колонії, де вона стала свідком воєнного злочину, скоєного росіянами проти українських військовополонених у ніч із 28 на 29 липня 2022 року.

“Задовго до вибуху охоронці раптово зникли. Зазвичай вони були поруч, але цього разу їх не було. Ми всі це помітили й вважали це підозрілим”, – розповідає жінка.

Під час допитів колишню військовослужбовицю били палицями, а також застосовували електричний струм та електричні кабелі.

Сніжана Остапенко. Фото: The Telegraph.

“На допитах, якщо я відповідала не так, як їм хотілося, мене били струмом”, – розповідає Сніжана Остапенко.

Щоб позбавити полонянок сну між допитами, окупанти цілодобово “крутили” російський гімн. Крім того, наглядачі регулярно приставляли ножі до шиї Сніжани або виводили на вулицю, щоб показати її “могилу”.

Окупанти постійно поширювали серед полонянок сфальсифіковані новини про поразку України. Остапенко вони розповідали, що більше немає куди повертатись і немає жодних шансів на звільнення.

“Охоронці нам казали: “Ми годуємо вас рівно стільки, щоб ви не померли”. Це мало такий вигляд, ніби вони підтримували в нас життя, і нічого більше. Вони намагалися повільно заморити нас голодом”, – вважає жінка.

Центр прав людини ZMINA разом з українськими та міжнародними партнерами документує насильницькі зникнення, затримання та викрадення цивільних осіб на тимчасово окупованих територіях. Якщо ваші рідні зникли або ви маєте побоювання, що їх могли викрасти, – напишіть, будь ласка, на нашу електронну адресу ys@zmina.ua. Наш представник зв’яжеться з вами. 

Отримана інформація за згодою заявника буде використана для звернень до національних та міжнародних слідчих органів, а також міжнародних організацій для внесення ними інформації до періодичних звітів, зокрема до Комітету ООН проти тортур, Незалежної міжнародної комісії ООН з розслідувань подій в Україні, Моніторингової місії ООН з прав людини в Україні, Міжнародного кримінального суду тощо, для  документування та подальшого розслідування скоєних воєнних злочинів в Україні й притягнення винних до відповідальності.