На території “Ізоляції” були великі ангари з підвалами, куди скидали трупи людей – бранка Галина Гайова
Галину Гайову, старшу медсестру з Докучаєва деенерівці заарештували на робочому місці 14 жовтня 2016 року. Її звинуватили в проукраїнських поглядах та допомозі ЗСУ. Жінку протримали у неволі один рік і три з половиною місяці, більшу частину з яких вона провела у катівні “Ізоляція”. Звідти її перевезли до Донецького СІЗО, де вона пробула 105 днів.
Про це виданню ZMINA розповіла Галина Гайова.
Фото: Андрій АгєєвДо затримання Галина як старша медсестра складала списки всіх поранених деенерівців та російських військовослужбовців. Жінка записувала їхні прізвища, адреси та інколи паспортні дані. Ця вся інформація передавалася українській контррозвідці, яка шукала доказ наявності у місті росіян. Перед затриманням Гайова передала нашим спецслужбам список із 80 російських військових, які базувалися у Волновасі. Але жінку здав зрадник з СБУ, який повідомив про це незаконній окупаційній структурі “МДБ ДНР”.
“14 жовтня об 11-й ранку мене викликав на перший поверх головний лікар. Коли я спустилась, то помітила, що з ним вже стояли поліціянти “ДНР”. Останні сказали, що я маю поїхати з ними для надання свідчень. До цього нас з чоловіком вже арештовували разів 5, але тримали не більше 3–5 днів“, – пригадує медсестра.
З лікарні жінку привезли додому, щоб провести обшук. Після цього Гайову відвезли до “МДБ”, де змусили проходити детектор брехні та відповідати на питання “слідчого”. Оскільки поліграф нічого не показав, жінку звинуватили у тому, що “укропи її навчили правильно себе поводити”. Однак насправді Галина вперше побачила поліграф і не знала, що це взагалі таке.
Після цього Гайову відвезли до “Ізоляції”, де тиждень протримали у підвальному приміщенні. У камері знаходилась маленька дерев’яна лавка, старий матрац та брудна ковдра. У ній були відсутні вікна та туалет (натомість була пляшка), проте у стіну була вмонтована відеокамера, з якої цілодобово стежили за в’язнями. Лягти не було де, можна було лише стояти або сидіти.
У катівні Галину піддавали тортурам, зокрема застосовували електричний струм, щоб змусити її назвати прізвища тих, з ким вона співпрацювала. Жінку з мішком на голові поклали на величезний залізний стіл, обмотали тіло скотчем, щоб міцно прикріпити. На пальці ніг надягли петлі з дротами й змочили водою.
“Після такого катування людина стає зовсім безпорадною, вона не може говорити та ходити. Іншим знаряддям для тортур були батоги: гумові, алюмінієві й дерев’яні. Вони хотіли, щоб я у чомусь зізналась. Вони самі не знали, що їм треба було. Я просто вигадувала якісь імена, щось їм там розповідала про есбеушника на блокпості. Я вже й не пам’ятаю точно, що я їм говорила“, – розповідає жінка.
Галині пощастило, що під час обшуку їхнього будинку вдома був її чоловік. Наступного дня він прийшов до “МДБ” і запитав, чому жінку досі не привезти додому. Там відповіли, що нічого про це не знають. Однак він випадково побачив двох слідчих, які тоді затримали Галину. Коли він сказав деенерівцям, що впізнав їх, вони йому повідомили про затримання дружини на 30 днів до “з’ясування всіх обставин”.
“Тоді ж діти написали заяву до української поліції про моє затримання. Одразу скрізь пішов розголос про мене“, – розповідає медсестра.
З підвалу Галину перевели на верхній поверх. В “Ізоляції” жінка працювала на кухні, готуючи їжу всім затриманим. У катівні утримували українських патріотів, зокрема двох хлопців з Горлівки, які підірвали російських генералів.
“На допити приходили спеціально навчені кати з валізками та приладдям для тортур. З цих 11 місяців, що я там пробула, я щоночі чула крики, зойки та стогін. Хтось після тортур виживав, а хтось ні. Там на території були великі ангари з підвалами, куди скидали трупи людей. Це було страшне місце“, – пригадує жінка.
Також Гайова дуже добре пам’ятає чоловіка, який наглядав за ними, з позивним “Татарин”. Він та інші посіпаки напивалися і влаштовували так звані “маски-шоу”. Окупанти відчиняли усі камери й змушували людей спускатися по залізній драбині до підвалу. “Татарин” стояв з автоматом у дверях до підвалу і стріляв навмання у бранців. Когось могли вбити, когось поранити, дехто падав з драбини, ламаючи собі ноги та руки.
“Нас рятувало те, що ми брали з собою матрац, який ми ставили попереду. Зранку ми бачили, що він прострелений, а ми були цілі“.
Галина найбільше переживала за молодих бранців, яким було 20–30 років. Вона намагалась давати їм більші порції їжі, за що її неодноразово карали.
27 грудня 2017 року під час найбільшого обміну полоненими з “Л/ДНР” повернули 73 військових та цивільних, серед яких була і Галина.
Нагадаємо, у Києві презентували книгу “Вільні полонянки”, автором якої є лауреатка мистецької премії “Київ” Валентина Розуменко. Книга розповідає про шістьох жінок з Донбасу, які утримувались у катівні “Ізоляція”, Сніжнянській виправній колонії та інших катівнях так званих “ЛНР” та ДНР” у 2015–2019 роках.
