Мінрозвитку не розробляє політику для роботи з людьми, яких полонила РФ

Мінрозвитку оприлюднило статистику ухвалених Комісією з питань встановлення факту позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України рішень і відповіло на критику з боку громадськості системи державного захисту позбавлених свободи громадян України. У міністерстві кажуть, що Мінрозвитку не формує політику щодо такої категорії потерпілих від війни громадян, а сама ж комісія, її статус, склад та робота чітко регламентовані профільним законом та положенням про комісію.

Свої роз’яснення оприлюднила пресслужба Мінрозвитку та заступник міністра розвитку громад і територій Олексій Рябикін в інтерв’ю виданню “Лівий берег”. 

З початку роботи у 2025 році комісія ухвалила вже 3 271 рішення про підтвердження факту позбавлення особи особистої свободи. З них 174 рішення – щодо визнання членами сімей осіб, які досі перебувають у полоні. 90% заяв комісія отримала від військовослужбовців.

2023 року комісія ухвалила 4 048 рішень, а 2024-го – 2 411.

За словами заступника міністра, протягом 2025 року, коли комісія почала працювати при Мінрозвитку, рівень відмов комісією у визнанні факту не перевищував 8%.

“Нині в нас десь 230 заяв, які ми ще не розглянули. І це заяви саме цивільних. Чому виникла така пауза? Бо, слава Богу, відбувалися активні обміни військових, і ми намагалися якомога швидше реагувати на них”, – сказав Олексій Рябикін і повідомив, що у випадку з військовими комісія намагається ухвалювати всі рішення протягом місяця. З ухваленням рішень щодо цивільних він визнав затримки. 

Громадяни, які повернулися з полону, мають право на одноразову державну допомогу в розмірі 100 тисяч гривень після звільнення та на щорічну допомогу в такому самому розмірі за кожен рік перебування в полоні. Право на отримання щорічної допомоги також поширюється на членів сім’ї. Раніше правозахисники неодноразово наголошували, що цієї суми не досить, зокрема, для лікування, і закликали уряд підвищити суму допомоги з урахуванням реальної вартості гривні. 

У Мінрозвитку повідомили, що 2025 року вже виплатили понад 1 млрд гривень, з яких:

• більш ніж 688 млн грн – щорічна допомога;
• майже 317 млн грн – одноразова допомога після звільнення.

“Держава вже виплатила 1 млрд гривень грошової допомоги. Загалом це унікальна ситуація. Бо репарації та виплати починаються, як правило, коли закінчується військовий конфлікт, війна. А ми робимо це вже зараз”, – прокоментував Рябикін.

Детальніше про порядок отримання допомоги можна дізнатися за посиланням.

Окрім фінансової підтримки, як пояснюють у міністерстві, звільнені з полону отримують і базові речі першої потреби:

• продукти;
• засоби гігієни;
• сезонний одяг;
• взуття.

Додатково передбачено спортивні сумки чи рюкзаки, смартфони із сім-картками, канцелярське приладдя та державний прапор. Усе це визначено наказом Мінрозвитку від 14.03.2025 № 455.  

Читайте також: Лише 34 звільнені з полону цивільні отримали медичну допомогу у спеціалізованих закладах – моніторинг Омбудсмана

Мінрозвитку заявило, що вже працює над удосконаленням процедур подання та розгляду заяв, врегулюванням порядку виплат щорічної допомоги та пришвидшенням ухвалення рішень.

Міністерство нагадує, що комісію створено на виконання профільного Закону “Про соціальний і правовий захист осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, та членів їхніх сімей”. Цей закон поширюється на громадян, які потрапили в полон у зв’язку із захистом державного суверенітету, незалежності, територіальної цілісності й недоторканності України внаслідок збройної агресії росіян проти українського народу, які належать до складу сил безпеки і сил оборони України, а також цивільних, які були позбавлені особистої свободи у зв’язку з:

• веденням такими громадянами діяльності, спрямованої на вираження поглядів, цінностей, позицій щодо відстоювання державного суверенітету, територіальної цілісності й недоторканності України, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України;
• професійною, громадською, політичною чи правозахисною діяльністю, пов’язаною з відстоюванням державного суверенітету, незалежності, територіальної цілісності й недоторканності України, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України, захистом прав та свобод осіб, позбавлених особистої свободи через таку діяльність, якщо були підстави вважати, що ведення такої діяльності становило реальну або потенційну небезпеку для незаконного переслідування особи державою-агресором, її органами, підрозділами, формуваннями, іншими утвореннями;
• незаконними діями держави-агресора, її органів, підрозділів, формувань, інших утворень з явною або прихованою метою спонукання України, іншої держави, державного органу, організації, зокрема міжнародної, юридичних або фізичних осіб до дій або утримання від дій як умови звільнення громадянина України.

У відомстві повідомляють, що, якщо з’являються додаткові документи чи факти, які підтверджують обставини полону, громадяни мають право повторно подати заяву. Зробити це можна онлайн, ознайомившись із переліком необхідних документів за цим посиланням.

Утім, потерпілі та правозахисники висловлюють низку критичних зауважень до системи державного захисту позбавлених свободи громадян України.

Одне з багатьох нарікань полягає в тому, що система налаштована насамперед на людей, звільнених у межах офіційних обмінів, разом з тим не орієнтована на велику кількість цивільних, які вийшли на волю поза ними. Ці люди стикаються з труднощами в доведенні факту незаконного ув’язнення та його причин. А профільний закон покладає цей обов’язок саме на потерпілих. Зрештою, вони не отримують відповідного соціального захисту через те, що комісія не підтверджує факту полону.

В інтерв’ю Рябикін заявив, що Мінрозвитку не формує політику щодо такої категорії потерпілих громадян, а сама ж комісія, її статус, склад, робота чітко регламентована профільним законом та положенням про комісію.

“В законі так само досить чітко виписані критерії, згідно з якими комісія і встановлює відповідні факти, дату початку полону і дату звільнення, якщо це відбулося. Як для військових, так і для цивільних”, – прокоментував Олексій Рябикін.

Коментуючи розгляд з боку комісії справ військовополонених, заступник міністра повідомив, що такі справи їй розглядати легко через дані різних стейкголдерів, що супроводжують військовослужбовців. Утім, за його словами, регулярно виникає специфічна інформація щодо однієї-п’яти осіб.

Олексій Рябикін

“Приміром, людина добровільно здалася в полон чи була в СЗЧ або її підозрюють у знущаннях над побратимами, які разом з нею перебували в місцях несвободи. І це, до речі, теж непростий випадок, бо є тільки свідчення і немає кримінальної справи та вироку суду. Тоді ми робимо паузу. Не знаю, як комісія працювала до 2025 року, але зараз ми не практикуємо відмову тоді, коли нам бракує інформації. Тоді комісія переносить засідання на той момент, коли її представники – державні органи або неурядові організації – зможуть надати додаткові дані”, – пояснив Рябикін. 

Коментуючи кейси цивільних, заступник міністра розповів, що проблем з їхніми справами не виникає, якщо їх звільнили внаслідок обміну. Як відомо, Російська Федерація зрідка звільняє незаконно затриманих цивільних у межах обміну утримуваних осіб. 

“А якщо ця особа звільнилася самостійно, якщо це відбулося в Херсоні чи на Київщині – це дуже складні питання. Чому? Тому що людина каже: “На мене донесли, і мене затримали на один день”. Або “Я перебував на такій-то посаді, і мене посадили в підвал на десять днів”. Як людина, я хочу всім надати відповідні статуси, щоб вони отримали підтримку, оскільки вони – жертви війни. Але закон передбачає, що рішення комісії має відповідати певним критеріям. Насправді комісія займається тільки фактом полону”, – сказав Рябикін.

За його словами, у профільного закону розмита назва – про соціальний правовий захист осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, та членів їхніх сімей.

“Тобто рамка ширша, і люди, які були позбавлені свободи, апріорі вважають, що комісія має встановити для них факт полону. Але це не завжди так. У випадку з військовослужбовцями все зрозуміло. Якщо агресор позбавляє їх особистої свободи, то це полон, оскільки вони зі зброєю в руках захищають Україну. Якщо ми говоримо про цивільних, то тут ситуація дещо інакша. Незаконне позбавлення особистої свободи людини не завжди є полоном. Інколи це фільтраційні заходи, інколи це заходи із встановлення особи“, – розповів він.

“Є випадки, коли цивільна людина захищала свою сім’ю, свою країну, свою землю і за це постраждала. А є і такі випадки, коли людина спочатку вирішила бути колаборантом, а потім у неї щось там не зрослося з окупаційною владою, і вона вже широко заявляє, що була в полоні”, – додав Рябикін.

Він указав, що частина людей, які подають заяву й отримують відмову, почуваються так, що нібито держава їм не вірить і вони в позиції “доведи, що ти не верблюд”. 

“Ні, це не питання віри чи не віри. Це питання відповідності певним критеріям, які встановлені законом”, – прокоментував він і провів аналогію в роботі комісії з роботою присяжних. Водночас він вважає, що комісія не зможе задовольнити запит суспільства і всіх тих, хто потребує певної компенсації, і висловив переконання, що державі потрібно виробити новий механізм компенсації абсолютно всім потерпілим унаслідок позбавлення особистої свободи через війну.

“Але ще раз повторюю, ми зараз говоримо про комісію, яка встановлює саме факт полону, і не завжди позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії є полоном”, – прокоментував Рябикін.

Заступник міністра повідомив, що дві громадські організації подали запит для проведення громадського контролю діяльності комісії.

“Цим двом організаціям наказом міністра надали можливість, по суті, зробити аудит. Подивимося на висновки. Це громадський сектор, якщо він побачить необхідність зміни підходів до формування комісії в частині участі громадських організацій, в частині їх ротації, звісно, міністерство розглядатиме цю пропозицію. Я особисто зацікавлений в тому, щоб робота комісії була більш зрозумілою і прозорою. У зв’язку з чутливістю питань, які ми розглядаємо, з тим, що це інформація з обмеженим доступом, члени комісії, які не є урядовцями, підписують відповідні заяви про нерозголошення. І раніше практика була такою, що про роботу комісії не сильно комунікували”, – сказав Рябикін і пообіцяв регулярніше комунікувати роботу комісії без розголошення чутливої інформації конкретних справ.

Читайте також: Омбудсман отримав понад 1,3 тисячі скарг на недоліки у системі державного захисту звільнених з полону цивільних

Нагадаємо, у травні 2025 року Східноукраїнський центр громадянських ініціатив (СЦГІ) оприлюднив та презентував доповідь “Від соціального захисту до репарацій для України: повчальний досвід на основі справ цивільних, позбавлених особистої свободи в умовах збройної агресії Росії”. 

У документі правозахисна організація вказала на проблеми в системі підтримки та правового захисту звільнених з незаконного ув’язнення цивільних, зокрема: 

• Застаріле законодавство: профільний закон був ухвалений за місяць до повномасштабного вторгнення, не відповідає поточним реаліям і досі не гармонізований із Женевськими конвенціями.

• Перекладання тягаря доведення на потерпілих: замість презумпції добросовісності, комісія вимагає від заявників самостійно збирати докази свого полону, що часто є неможливим, оскільки РФ не видає довідок.

• Застарілі критерії: вимога доводити, що ув’язнення було пов’язане з громадською чи політичною діяльністю, не відповідає реаліям, коли окупанти затримують людей без пояснення причин.

• Незбалансований склад комісії: перевага представників державних органів (13) над представниками громадськості (5) робить голоси останніх переважно консультативними.

• Відсутність ключових фахівців: у складі комісії немає представників Національного інформаційного бюро, Нацполіції та Державної міграційної служби, що змушує заявників самостійно збирати довідки й затягує процес.

• Формальний розгляд заяв: СЦГІ після проведення низки інтерв’ю дійшов висновку, що рішення готує апарат міністерства, а члени комісії голосують “пакетами”, часто не маючи доступу до матеріалів справ і не читаючи їх.

• Відсутність комунікації та обґрунтування відмов: потерпілі отримують шаблонні відмови (наприклад, “рішення не набрало достатньої кількості голосів”) без пояснення причин, що унеможливлює виправлення документів та оскарження.

• Відсутність особистого контакту: заявники не мають можливості особисто представити свою історію членам комісії, що могло б допомогти в складних випадках.

• “Права на папері”: більшість державних гарантій – тимчасове житло, трудові права, пенсійне забезпечення, освіта – для звільнених цивільних залишаються декларативними й мають мінімальний вплив на їхнє життя.

• Застаріла фінансова допомога: розмір одноразової допомоги в 100 тисяч грн не переглядався з 2018 року і вже не відповідає поточній вартості гривні.

• Бюрократія та відсутність інформування: звільнені з полону часто не знають про свої права і залишаються наодинці з проблемами, а забюрократизована система змушує їх відмовлятися від реалізації своїх прав.

• Відсутність спеціалізованих програм: в Україні немає державних програм медичної та реабілітаційної допомоги, розроблених спеціально для звільнених з полону цивільних.

• Проблема стоматологічної допомоги: попри те що серйозні стоматологічні проблеми є поширеним наслідком полону, держава не запровадила безоплатного лікування чи протезування для потерпілих.
• Відсутність довгострокового моніторингу: немає системи відстеження стану здоров’я звільнених у довгостроковій перспективі.

З реакції Мінрозвитку на висновки доповіді СЦГІ випливає, що міністерство не ініціюватиме перегляду профільного закону та систематичних недоліків у системі захисту таких потерпілих громадян.