Мешканка Чернігова розповіла, як росіяни розстріляли її сина та сваху під час евакуації з міста

Мешканка Чернігова Марина Клокова розповіла, як 9 березня російські окупанти розстріляли на дорозі біля Количівки автівку, в якій перебували її рідні.

Свою історію жінка розповіла Суспільному. 

Убитий російськими військовими 15-річний Максим. Фото: Суспільне

Про початок повномасштабного російського вторгнення в Україну Марина дізналася від старшого сина, який написав їй повідомлення. У цей час вона перебувала за кордоном і вирішила спочатку дістатися до Польщі, а звідти на Захід України, куди мали прямувати і її рідні. Там вони планували зустрітись. 

“9 березня вони виїхали з Чернігова. Рано-вранці… але довго стояли на блокпостах. Я з ними переписувалася десь об 11.30, вони ще стояли в черзі. Випускали по декілька машин, і все. Я хотіла їм сказати, що якщо вже пізно, то повертайтеся додому, спробуєте виїхати наступного дня. Потім вони вже перестали мої повідомлення отримувати, і я вирішила, що їх уже пропустили”, – розповідає Марина. 

Уже в Польщі жінка дізналася від колишнього чоловіка, що її 15-річний син та сваха, які були в машині, загинули – їх розстріляли росіяни: 

“За кермом був мій син Саша. Діана, його дівчина, сиділа поруч. На колінах у неї була переноска з котом. Позаду сиділи Максим, Діанина мама, і ще там була собачка між ними. У Количівці вони повернули на дорогу до Куликівки. Проїхали кілька кілометрів до ферми, і там одразу був танк. Вони побачили танк, і одразу почалася стрільба. Вони звернули в поле: я так зрозуміла, ховалися. Буквально метрів 300, і машина заглохла (це мені вже Діана розказувала). Проїхали метрів 300, Саша почав кричати, щоб вискакували з машини. Саша, Діана і мама Діани вискочили, а Максим залишився на сидінні. Саша за ним кинувся, хотів за капюшон витягти, але виявилося, що він уже не дихає”.

Хлопчик, ймовірно, загинув від кульового поранення в груди, а сваха – від поранення в живіт. 

“Він там і залишився лежати біля машини”, – говорить жінка. 

Старший син Марини Олександр та його дівчина Діана, якій після нападу росіян медики ампутували чотири пальці на нозі, розповіли, що ховалися від окупантів у лісосмузі, куди ті, ймовірно, побоялися йти: 

“Доповзли й заховалися в кущах. Танки зупинилися, росіяни повиходили з автоматами. Діана каже: ”Я пам’ятаю тільки, як кричать: “Де ті с*ки?” В лісосмугу росіяни не пішли. Може, подумали, що наші там є. Якби зайшли, то їх зразу вбили б. Діана каже, що пам’ятає, як кричала, що нас тут уб’ють. Саша відповідав, що так – ми тут помремо. Діана була без куртки, без взуття, бо вона сиділа в машині, і жарко було, то вона роззулася. Коли танки поїхали, діти почали вибиратися з лісосмуги. Саша Діану тягнув, бо в неї було поранення в стопу… Був шок, вона нічого не відчувала. Коли танки поїхали, Саша її тягнув до блокпоста. На мосту стояла швидка, і їх забрали в лікарню”. 

Досі достеменно не відомо, де саме залишилися тіла 15-річного Максима та матері Діани: 

“Ми намагаємось отримати хоча б якусь інформацію про те, де перебувають тіла мого сина і свахи. У морзі сказали, що немає тіл, схожих за описом. Я знаходила знайомих з тероборони, військових – усі сказали, що не виходить поки що в це місце дістатися, бо там багато російських військ. Вчора мені написала жінка, яка побачила мій пост, що в неї брат з Количівки, він сказав, що на початок села ще можна заїхати. Жителі Количівки сказали, що тих, кого вони знаходять, вони самі ховають у селі. Тому не факт, що тіла досі там є. Мені обіцяють з тероборони: якщо буде можливість, ми одразу туди доберемося, щоб їх знайти”.

Марина розповіла, що незадовго до початку російського вторгнення в неї була важка розмова з Максимом: 

“Ніхто з моїх знайомих, з друзів – ніхто в це (в початок повномасштабного російського вторгнення. – Ред.) не вірив, що таке може статися в нашій країні… Якби я підозрювала, я б не виїхала з країни. Я виїхала 20 лютого, а повернутися мала 27-го. Я Максима із собою не взяла, бо в нього через два місяці мав закінчитися паспорт. Ми з ним на 28 березня записалися подати на новий паспорт, я говорила, що скоро, в кінці березня, на канікулах, поїдемо з тобою – відпочинемо. За тиждень до його вбивства в нас із Максимом була важка розмова. Я запитала: “Котику, ти боїшся?” Він сказав: ”Ні, мамо, я не боюся. Я взагалі не боюся померти”. Він сказав, що якщо вже так станеться, то головне, щоб це було швидко. Дитині 15 років було… Вони всі повинні за все це відповісти. Це боляче. Це злочин, за який має бути покарання”.

Нагадаємо, що внаслідок повномасштабного російського вторгнення в Україну вже загинули щонайменше 115 дітей, ще понад 140 отримали поранення.