Мешканець Козачої Лопані три дні провів у полоні в окупантів: його допитували та били 

26-річний Олексій Семіков, мешканець Козачої Лопані Харківської області, три дні перебував у полоні окупантів. Йому не давали води та їжі, а також били: тіло хлопця суцільно вкрите фіолетово-чорними синцями. 

Про це він розповів Громадському. 

Як повідомив чоловік, Козачу Лопань захопили на початку повномасштабної війни. У селищі не було електрики та зв’язку. 

“Наша сільська адміністрація відмовилася співпрацювати з російськими окупантами. Сказали, що будемо самі себе забезпечувати. Гуманітарну допомогу надавали переважно багатодітним сімʼям, малозабезпеченим, літнім людям. Варили каші, роздавали хліб. Але була й частина людей, які бігали, як на поклін, у центр селища, де окупанти роздавали гуманітарку”, – розповів Семіков. 

Утім, коли в магазинах продуктів не залишилося, він сам вирішив їх добувати. Кілька днів чоловік їздив на велосипеді, спершу – на ферму неподалік, а потім – 40 км до Харкова. 

15 березня Семіков утретє поїхав до міста, але вже машиною, бо перед цим привіз із собою бензин:

“Односельці написали мені список того, що потрібно придбати, і я знову поїхав до міста. Ще мав важливе прохання від сусідки – забрати в лікарні медикаменти для її сина, який хворіє на діабет. А також ліки для літніх односельців, які зібрали їхні діти в Харкові”.

Наступного дня, коли чоловік повертався з Харкова та вже заїхав до Козачої Лопані, його наздогнав УАЗ. З нього вистрибнули кілька військових з автоматами. Відчинили двері, повалили Семікова на землю, завʼязали руки й очі. 

У нього забрали мобільний, готівку, деякі документи, ключі від машини та повели до приміщення. Як потім виявилося – вокзалу. 

Тут уже лежав чоловік у військовій формі. Окупанти питали, де він її взяв. Той відповідав, що йому її віддав сусід за пляшку горілки. Як сказав Семіков, виявилося, що окупанти зайшли до цього чоловіка додому, нишпорили в його шафах. На вішаку була українська військова форма. 

Окупанти закидали Семікову, що він є “агентом”, оскільки “до міста ніхто із селища не їздить, і туди взагалі нікого не пускають і не випускають звідти”. Чоловіка почали бити та розпитувати про ситуацію в Харкові, йому кричали, що він “нацик з “Азова”.

Продовжували бити й чоловіка поруч. Під час одного з побиттів той випорожнився.  

Військові чергувалися. Коли прийшла одна зі змін, Семіков попросив води, а у відповідь отримав таке:

“Нам сказали, що ти націоналіст, – терпи. Може, хтось інший принесе”. 

Чоловіків продовжили бити, але вже “не так сильно, як раніше”.

“Раптом я почув вибухи, у підвал почали забігати військові. Вони кричали, що нас обстрілюють ЗСУ… Я чув, як військові розмовляли між собою. Говорили, що “не потрібно було дозволяти цивільним ходити центром селища”: мовляв, “там точно були навідники, вони злили всю нашу техніку. А тепер потрібно терміново їхати й усіх пакувати”, – пригадав Семіков.

Згодом почали привозити цивільних. Також із завʼязаними очима й руками. Їх кидали на підлогу і били. Одного з них Семіков упізнав, це був фермер, що в сусідьному селищі має свою конюшню та  будинок.

Він запитував: “За що ви нас узяли? Ми ж просто сиділи вдома із сімʼєю, обідали”.

Згодом полонених вивели на вулицю, поставили на коліна в сніг та сказали впертися головою в стіну. Людей по одному заводили на розмову та били, у частини полонених забрали “хороше” взуття та видали натомість калоші. 

Однак третього дня Семікова відпустили, обіцяли віддати машину та погрожували: якщо він кудись поїде, його знайдуть та розстріляють. Після того як чоловік забрав машину, в якій окупанти лишили тільки олію, крупи й муку, він вивантажив продукти у своєму районі. Семіков розповів мешканцям, що з ним відбулося, та показав сліди на тілі:

“Також розповів мамі загалом про ситуацію. Виявилося, що до неї ще раніше приходив сусід, запитував, чи я часом не збираюся робити диверсійний загін, щоб воювати тут з росіянами. Мовляв, проти кого він зібрався воювати, щеня”.

Наступного дня чоловіку вдалося виїхати із селища об’їздами:

“З Козачої Лопані тепер виїхати неможливо: усі виїзди окупанти заблокували. Звʼязку із селищем немає. Я знаю, що сотні людей постраждали від них, а я чи не єдиний, хто звідти вирвався”.