Мешканця Київщини Сергія Кучая, батько якого помер півтора року тому, росіяни продовжують незаконно утримувати у Тульській області

У березні 2022 року російські військовослужбовці викрали п’ятьох чоловіків з селищ Прибірськ, Оране та Хочева неподалік Чорнобиля. Лише один з них повернувся додому. Серед затриманих, які досі перебувають у російській неволі, Олександр Кучай, Тарас та Володимир Павленки.

 Про це повідомила Медійна ініціатива за права людини.

Фото МІПЛ: Павленки Тарас та Володимир, Олександр Кучай

Документатори МІПЛ поспілкувалися з матерями викрадених чоловіків Оленою Кучай та Тетяною Павленко з Прибірська.

Олександр Кучай разом з батьками Оленою та Сергієм не встигли евакуюватися, тож змушені були залишитися в окупації.

За словами батьків Кучая, 19 березня 2022 року їхній син разом з чотирма односельцями пішов до села Хочеви, щоб зателефонувати близьким. На зворотному шляху чоловіків затримали росіяни, звинувативши їх у зйомці військової техніки. Після перевірки телефонів та наявності на тілі татуювання хлопців посадили в “камази” й вивезли у невідомому напрямку. 

Не дочекавшись сина, батько пішов на російський блокпост, де йому сказали, що Олександра допитують на ЧАЕС і незабаром відпустять. Однак наприкінці березня росіяни сказали Сергію Кучаю, що всіх цивільних вивезли до Білорусі.

Згодом під час обміну повернули військовополоненого, якого окупанти тримали разом з Олександром на ЧАЕС, а потім у СІЗО №1 Новозибкова Брянської області. У неволі росіяни однаково знущались як з військових, так і цивільних. Їх били, катували електричним струмом, випалювали татуювання, майже не годували, забороняли вдень сидіти на ліжках та змушували співати російський гімн. 

“Унаслідок тортур одному з українців відібрало мову, інший впав у кому, а дехто помер. Олександрові доводилося піклуватися про співкамерників, які через нелюдські умови утримання мали проблеми зі здоров’ям, – переповідає слова батьків МІПЛ.

У січні 2024 року Олена дізналася від звільненого військовополоненого, що Олександра перевезли у виправну колонію №1 міста Донський Тульської області. Чоловік також повідомив, що Олександр Кучай “тримається та чекає на обмін”. У вересні від іншого колишнього полоненого мати дізналася, що в Донському у камерах тримають близько 24 людей, яких до того ж б’ють.

Жодних звісток від сина батьки так і не отримали. На жаль, Сергій, батько Олександра, який помер півтора року тому, так і не дочекався сина.  

Разом з Олександром викрали братів Павленків, про яких раніше писала ZMINA. Наразі відомо, що у серпні 2024 року росіяни утримували одного з них – Тараса – у виправній колонії №12 Каменськ-Шахтинського Ростовської області. Адміністрація в’язниці в одному бараку тримає до 30 полонених, яких б’ють та погано годують.

У вересні Тетяна Павленко дізналася від звільненого з полону, що другий її син – Володимир разом з трьома односельцями перебуває у виправній колонії №1 міста Донський Тульської області. Там у камерах росіяни тримають від 23 до 26 людей, змушуючи їх читати російські книжки, вчити гімн РФ, забороняють вдень сидіти на ліжках та б’ють. 

“У камерах є відеонагляд і так звані мертві зони. Коли російські наглядачі не бачать людину, вони можуть зайти в камеру й ударити її“, – пояснює Тетяна Павленко.

За її словами, росіяни не передали жодного листа від родини для Тараса та Володимира.

Відомо, що після викрадення брати Павленки перебували у Новозибкові Брянської області.  Також родина отримала від Тараса та Володимира два листи, у яких вони пишуть, що з ними все добре.