Медична реформа: чергове покращення чи квиток на той світ?
“Раніше держава не давала жити, а тепер – не дає померти без болю та страждань. Знеболювальних вистачає вісім годин на добу”, – скаржаться невиліковно хворі. “Хіба так далеко? Пішки два кілометри до електрички, потім на електричці, а там вже поряд”, – реакція чиновника на відповідь про скорочення лікувального закладу в Донецькій області.
“Звітують, що машини екстреної допомоги добираються за 10 хвилин. Так… щоб констатувати смерть. Врятувати людину не можуть через неукомплектованість виїзної бригади”, – каже вільна профспілка медичних працівників.
То на кого розрахована реформа в галузі охорони здоров’я, і чому в пілотних областях її часто називають “фабрикою смерті”.
Ціна медичних експериментів
Правозахисники б’ють на сполох: українці помирають на 10 років раніше, ніж європейці. Зокрема, у 2,5 рази вища дитяча смертність, утричі перевищений рівень передчасної смертності, а від туберкульозу українці помирають у 20 разів частіше, ніж громадяни Європейського Союзу.
Занепокоєння викликають перші результати медичної реформи, яку вже впродовж року “тестують” у пілотних регіонах – у Дніпропетровській, Донецькій, Вінницькій областях та місті Києві. Під гаслом “оптимізація” ліквідовуються медичні заклади, інші – на нашвидкуруч реорганізуються в амбулаторії сімейної медицини, де в кращому випадку зроблено косметичний ремонт. Нова “мережа” медзакладів прив’язується до кількості населення, але в ній не врахована існуюча інфраструктура, а точніше її “відсутність”, зокрема поганий стан доріг та громадського транспорту.
Тож надати екстрену медичну допомогу за 10-20 хвилин (що декларує реформа) неможливо, особливо у сільській місцевості. Від реформи найбільше потерпають люди похилого віку, інваліди, вагітні жінки, які змушені самотужки добиратися до найближчого медпункту щонайменше за 20-30 км.
Повністю руйнується педіатрична служба, оскільки лікуванням дитини займатиметься не педіатр, а сімейний лікар. Водночас спеціалісти сімейної медицини – це “вчорашні” кардіологи, неврологи, терапевти зі стажем, які пройшли прискорену (за 6 місяців) перекваліфікацію з анулюванням досягнутої категорії. Це у свою чергу призвело до втрати їхнього попереднього стажу й зменшення заробітної плати. При тому, що в європейських країнах сімейний лікар після отримання диплому стажується ще не менше 8 років.
Та найбільше хвилює саме фінансування масштабної реформи, зазначає Андрій Роханський, голова громадської організації “Інститут правових досліджень та стратегій”. У 2011 році витрати на охорону здоров’я складало всього 3,4% від ВВП (ще менше ніж у 2010 – 3,64%), і це відбувається на фоні зростання цін на усі види товарів медичного призначення.
“Досвід Польщі та Румунії показує, що у цих країнах реформу розпочинали з пошуком додаткових джерел фінансування. Що стосується України, то бюджетних коштів вистачає лише підтримати життєдіяльність медичної галузі, і аж ніяк не втілювати реформу. Грошей вистачає тільки на зарплату та комунальні витрати. Можна сказати, що медицина у нас є, а насправді її немає”, – підкреслює Андрій Роханський.
Навіщо Дніпропетровськ приїхав до Києва?
“Чумою” називає медичну реформу депутат Дніпропетровської облради Вікторія Шилова. Як відзначає пані Шилова, 95% мешканців області категорично проти реформи у такому форматі, яка не тільки не наблизила медицину до людей, а навпаки “віддалила її на 80-100 км до найближчого медпункту”. І цього не помічають хіба що місцеві чиновники.
Голова громадської організації інвалідів праці, потерпілих, сімей робітників, загиблих на виробництві Дніпропетровської області “Мир” Сергій Шубніков коментує ситуацію: “Упродовж 15 років постійно переглядаються стандарти охорони здоров’я. Якщо раніше я міг лікуватися на стаціонарі місяць, то потім цей термін тільки скорочувався. Тепер, якщо за 7 днів людина не одужує, то ставиться під сумнів кваліфікація лікаря. Але ж є ситуації, коли просто не можливо вилікувати за такий короткий час, наприклад, коли до лікарні потрапляє людина з інфарктом”.
Громадська організація “Мир” сприяла утворенню ініціативної групи “Проти медичної реформи” у Дніпропетровській області. Її активісти наразі намагаються достукатися до влади, щоб та згорнула пілотний проект медичної реформи. Діалог із владою перейшов у звичний формат – листування без сподівань на зміни. Втративши надію, люди вирішили провести мирне зібрання, щоб ініціювати місцевий референдум серед населення.
Однак після того, як було подано заявку на проведення мітингу 27 квітня у Дніпропетровську, Сергію Шубнікову зателефонували з адміністративного суду. Йому повідомили, що міськрада Дніпропетровська подала зустрічний позов, і суд виніс рішення про заборону проведення мирної акції.
“Згідно зі статтею 3 Конституції України, найвища цінність держави – це здоров’я людини. Також у Конституції задекларована свобода слова. А на що наштовхує така заборона?”, – запитує Шубніков.
Напередодні мирного зібрання у Дніпропетровську представники Вільної профспілки медичних працівників України (ВПМПУ), ініціативної групи “Проти медичної реформи” та організації “Мир” приїхали розповісти про свої проблеми до Києва. Переконують: на такий крок вони змушені були піти, бо не мають можливості доносити інформацію на регіональному рівні. “Усі канали зв’язку Дніпропетровської області перекриті. На жодний канал ми потрапити не можемо, тому проводимо прес-конференцію тут, у Києві, щоб нас почули…”, – каже Вікторія Шилова.
“Цей проект медичної реформи не для людей, а для чиновників”, – стверджує Сергій Шубніков.
Тієї ж думки дотримуються і правозахисники. Ніхто не заперечує необхідності реформувати існуючу систему охорони здоров’я, однак мало хто очікував саме такого результату.
В окремих випадках доходить до абсурду. Як розповіла Вікторія Шилова, на кошти, виділені на реформу, купується томограф вартістю 8 млн гривень, який ще півроку стоїть без діла, допоки придбають відповідне програмне забезпечення (коштує приблизно стільки ж). На його обслуговування щорічно необхідно витрачати 5 млн гривень, яких у бюджеті місцевої лікарні, звісно, немає. Тому для пацієнтів виставляється “ціна” у вигляді благодійного внеску в розмірі від 380 до 1500 грн.
Пілотна область проти такого експерименту над людьми. То чи варто медичній реформі давати “повноцінне дихання”, запитують гості з Дніпропетровська.
Вісім годин без болю
У своїй річній доповіді правозахисники з “Інституту правових досліджень та стратегій” стверджують, що Україна не виконує європейських вимог з дотримання прав людини стосовно паліативних хворих. Зокрема, це онкохворі, люди із ВІЛ/СНІД, хворі на туберкульоз тощо.
Медицина не в змозі допомогти невиліковно хворим, але вона може полегшити їхній біль, надаючи необхідну кількість знеболювальних засобів. З іншого боку, оголошена війна незаконному обігу наркотиків, призвела до того, що хворі вмирають у страшних муках без дешевого, але зовсім недоступного морфіну.
“У цивілізованих країнах онкохворий навіть на останній стадії продовжує жити повноцінним життям. Приймаючи таку кількість медпрепаратів, які полегшують біль, хворий в стані керувати машиною, доживати свої дні із родиною. В Україні щоденно від раку помирає 293 особи, щогодини – 10 осіб. Переважна більшість українських хворих помирає в муках. Траплялися випадки, що онкохворий ладний був встромити іржавий цвях у серце, аби припинити свої страждання”, – розповідає Ольга Луб’яна, експерт “Інституту правових досліджень та стратегій”.
Морфін ефективно знеболює, але на короткий час – до чотирьох годин. У нашій країні він вживається тільки в ін’єкційній формі (таблетований морфін навіть не внесений у державний реєстр). У кращому випадку, якщо це Київ чи інше велике місто, медична сестра зможе приїхати додому до пацієнта двічі на день. Тобто з 24 годин на добу невиліковно хворий позбувається болю та страждання лише на 8 годин. У райцентрах і селах медсестра буває не частіше одного разу на тиждень.
Та навіть якщо хворому робив би ін’єкції його найближчий родич, він все одно б не зміг собі дозволити таку розкіш. Закон забороняє! Тільки медпрацівник має право видавати морфін.
“Якби і був морфін у пігулках, наш закон декларує, що лікар може виписати лише 10 штук. На скільки це? На день чи може на два… Закінчиться морфін – пацієнт мусить знову йти до лікаря по рецепт. Такої обтяжливої системи отримування препаратів немає ніде у світі, – коментує Ольга Луб’яна. – Звісно, є наркотичний контроль. Але ж треба розуміти, що людина, яка лізе на стіну від болю, не буде продавати за кутком ці таблетки наркоманам”.
Експерти підкреслюють, що ставлення до людини, яка не отримує знеболювальний препарат, можна прирівняти до жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність людини. І пропонують допустити таблетований морфін у державний реєстр препаратів та зробити менш обтяжливу систему надання знеболювальних.
ВІЛ-позитивний? У тюрму!
Не новина, що Україна утримує лідерство з розповсюдження ВІЛ-інфекції в Європі. Як повідомляють дослідники, нині 1,33 % дорослого населення ВІЛ-позитивне. До найбільшої групи ризику все також належать категорія людей, що поза законом. Зокрема, кожний 20 ув’язнений – ВІЛ-інфікований.
“Ситуація з правами людини в Україні взагалі в глибокому ступорі. Але що стосується таких категорій, як наркозалежних, жінок секс-бізнесу, ув’язнених – геть усе погано. Вони поза законом, відповідно права цих людей не захищаються. І доступом цих категорій людей до медичної допомоги мало хто переймається”, – зауважує Павло Скала, представник “Всеукраїнської мережі людей, що живуть з ВІЛ/СНІД”
Також він додає, що єдине, що дозволяє виводити значну маргінальну групу з кримінальної тіні, це програми замісної терапії. В Україні такі програми з використанням морфіну діють із 2004 року, і наразі на лікуванні перебуває 6,7 тисяч людей у всіх регіонах. Це майже 130 лікувальних закладів, які відкриті навіть у райцентрах.
Та пацієнти, довірившись цій програмі, потрапляють в іншу пастку – їхні персональні дані не без дозволу Міністерства внутрішніх справ, нерідко і прокуратури, стають у відкритому доступі для правоохоронних органів. Кількість запитів міліції про надання списків пацієнтів, хто проходить замісну терапію, у 2011 перевершило уже всі “рекорди”.
“Сьогодні “нормально”, коли 50 пацієнтів, колишніх в’язнів, – а такі випадки зафіксовані – забирають з медзакладу й везуть у райвідділ. Там беруться відбитки пальців, перевіряється облік, здійснюють психологічний тиск. Можуть припнути до батареї й “забути” до вечора, – продовжує Павло Скала. – Чомусь жодного іншого пацієнта з гінекології чи травматології не забирають до відділка. Таке ставлення до колишніх в’язнів зі ВІЛ-позитивним статусом призводить до недовіри пацієнтів до самої програми. Вони просто бояться звертатися по допомогу…”.
З іншого боку, так чи інакше тиснуть і на медичних працівників, які вимушені надавати інформацію про пацієнтів. Чи законно це – ні, чи виправдано – також ні.
Ще у 2006 році міжнародні експерти з правозахисної організації Human Right Watch зробили висновки, що порушення прав пацієнтів та перешкоджання роботі відповідних програм з боку правоохоронних органів є однією з рушійних сил для поширення епідемії ВІЛ/СНІДУ.
Чи спроможний уряд вивести медицину з тіні?
Правозахисники відзначають, що в реформаторів є велика проблема – це стаття 49 Конституції України, яка гарантує, окрім права на охорону здоров’я, також безоплатність медичних послуг і збереження існуючої мережі закладів охорони здоров’я. Насправді – з медичною реформою, чи без неї – ці права лише декларуються.
Як підкреслює Андрій Роханський, поки ніхто не зачіпає платність медицини, оскільки це складне і хворобливе соціальне питання. Проте головна проблема залишається – підвищення якості медичних послуг та доступ до них.
“Чому вони такі погані, тому що безкоштовні й не фінансуються державою. Та вся наша медицина платна і це заперечувати – значить бути лицеміром”, – констатує голова “Інституту правових досліджень та стратегій” і додає: “У нас є фонд, який живе тільки на папері, фонд загальнообов’язкового медичного страхування. Він не працює, тому що на сьогодні він антиконституційний. Коли він почне діяти, то працюючі будуть сплачувати певні внески до нього, так як зараз відраховують до пенсійного фонду. Фонд соціального страхування і регулюватиме фінанси на медицину.
Як це працює на Заході? Ви прийшли до сімейного лікаря, він це зафіксував, фонд відповідно перерахував гроші. Ось саме це мається на увазі під платною медициною, а не за готівкові гроші, які “викладаються” лікарю на стіл”.
Серед низки рекомендацій, які правозахисники підготували для уряду, пропонується внести зміни до статті 49 Конституції України. Зокрема, скасувати положення про безоплатність медицини, гарантувати певний перелік безоплатних медичних послуг та визначити джерела фінансування реформ у галузі охорони здоров’я, а саме держбюджет та фонд загальнообов’язкового медичного страхування.
Ірина Виртосу, Центр інформації про права людини, спеціально для УП.Життя
