Прокурору закон не писаний, або куди дивиться “око государеве”?

1 квітня до Генеральної прокуратури України (ГПУ) була подана моя заява про вчинене кримінальне правопорушення з приводу затримання співробітниками МВС України без дозволу суду голови Державної служби з надзвичайних ситуацій та його першого заступника, яке було публічно здійснено в рамках боротьби з корупцією.

Як виявилось, з корупцією в Україні борються не в усіх випадках. Після подачі моєї заяви ГПУ не почала розслідувати викладені в ній факти, а гідно підхопила естафету порушень закону, розпочату їх колегами – правоохоронцями із МВС. Замість невідкладної реєстрації моєї заяви про вчинене кримінальне правопорушення, у всякому разі не пізніше 24 годин після подання заяви, як це передбачено статтею 214 Кримінального процесуального кодексу України (КПК), ГПУ перенаправила мою заяву про вчинене кримінальне правопорушення, яке чомусь було розглянуто як звичайне “звернення”, до прокуратури м. Києва для “розгляду звернень”.

До того ж, відповідь мені датована 9 квітня, а в мою поштову скриньку вона надійшла лише 15 квітня 2015 року. Дивлячись на таку “надоперативність” найвищого органу, який має наглядати за дотриманням законів під час проведення досудового розслідування, складається враження, що прокуратура, у всякому разі, Генеральна, вища за закон.

У відповіді на мою заяву є посилання на норми Інструкції (затвердженої наказом Генерального прокурора України), як на підставу для спрямування моєї заяви до іншого органу прокуратури. Але це не може бути виправданням порушення обов’язкової норми статті 214 КПК, яка не має виключень з правила невідкладної реєстрації заяв про вчинене кримінальне правопорушення в Єдиному реєстрі досудових розслідувань та початку розслідування.

З огляду на зазначені дії прокурора, який вирішив так вчинити із моєю заявою, виникають питання не лише щодо професійної спроможності цієї посадової особи виконувати свої службові обов’язки, а й взагалі щодо її здатності правильно розуміти зміст текстових документів. Адже документ, поданий від мого імені до ГПУ, мав назву у повній відповідності до термінології статті 214 КПК – “заява про вчинене кримінальне правопорушення”, яка явно відрізняється від слова “звернення” і може бути ототожнена з останньою лише за наявності неабиякої уяви.

Отже, фактично ГПУ не виконала вимоги КПК щодо реєстрації заяв про вчинені кримінальні правопорушення і початку розслідування, що в черговий раз підкреслює думку Європейського суду з прав людини, що органи прокуратури в Україні не бажають проводити ефективне розслідування скарг на працівників міліції. 

Геннадій Токарев, адвокат