Лише 21% майбутніх вчителів в Україні знають, як працювати з освітніми втратами, спричиненими війною Росії в Україні – дослідження

Система підготовки педагогічних кадрів в Україні потребує глибокого реформування для адаптації до умов війни та повоєнного відновлення.

Про це йдеться в Аналітичному звіті Центру громадянської освіти “Альменда” за результатами моніторингового дослідження підготовки майбутніх вчителів у закладах вищої освіти щодо цілей, змісту й методології викладання в період воєнного часу та відновлення освітнього процесу після деокупації.

Автори дослідження зауважують, що подібне дослідження мають проводити не громадські організації, а Міністерство освіти та науки України. У правозахисній організації вказують, що запит на оновлення системи підготовки майбутніх учителів в умовах війни та повоєнної відбудови сформульований на державному рівні.

Зокрема, у рекомендаціях Верховної Ради, ухвалених за результатами парламентських слухань щодо подолання освітніх втрат, спричинених пандемією COVID-19 та повномасштабною війною, було наголошено на необхідності глибоких досліджень як передумови для формування ефективної державної освітньої політики.

Комітет з питань освіти, науки та інновацій також акцентував на небезпеці кумулятивного ефекту впливу російсько-української війни на якість освіти й визначив потребу в таких дослідженнях як пріоритетну.

Автори дослідження повідомили, що станом на 2024–2025 навчальний рік в Україні в закладах загальної середньої освіти працюють 349 698 учителів (без урахування сумісників), проте існує тенденція зменшення кількості вчителів в Україні. За останні два роки освітян в Україні скоротилося на 12% (39,8 тисячі).

Якщо такі темпи збережуться надалі, то до 2030 року в українській системі освіти може бракувати 366 тисяч вчителів. Дослідники “Альменди” вказують, що на початок 2023–2024 навчального року в Україні зафіксовано 94,1 тисячі здобувачів педагогічної освіти й це дає їм надію, що в Україні не буде браку освітян.

Серед опитаних студентів 32,4% розповіли дослідникам, що вони готові після завершення вищого навчального закладу (ВНЗ) працювати далі в школі. 42,9% не визначилися та 24,7% відповіли, що однозначно не будуть працювати у закладах загальної середньої освіти. 

Під час опитування студентам запропонували визначити виклики російсько-української війни, які мають вплив на освітній процес в школах. Респонденти мали можливість зазначити декілька із запропонованих варіантів або додати свій.

Серед головних викликів, на думку студентів: психологічний супровід учасників освітнього процесу” (70,2%) та “збереження ідентичності” (68,4%).

Водночас висока ймовірність, що респонденти визначили “освітні втрати” 25 та “освітні розриви” 26 як синоніми. Тому, якщо додати показники “освітні втрати” (47,3 %) та “освітні розриви” (33,1%), то цей показник буде найвищим (80,4%).

Кожен другий студент (52,4%) зазначив серед викликів, що впливають на освітній процес, “політику інтеграції/реінтеграції українців, які перебували за кордоном або на окупованих територіях”.

Учителів запитали, наскільки їм вистачає навичок та компетентностей для подолання викликів війни Росії, щоб зараз працювати в школі. 58,3% респондентів відповіли, що достатньо, сумарно 42%  вчителів сказали так, але викликає певні проблеми те, що все ж таки 42% відповіли заперечно або не знають відповіді. 

Автори дослідження вказують, що, використовуючи існуючу освітню нормативно-правову базу, заклади вищої освіти мають автономію та академічну свободу і це дозволяє їм гнучко реагувати на виклики війни Росії в Україні.

Утім, наразі в Україні відсутня загальнодержавна система реагування на виклики російсько-української війни. Крім того, в професійних стандартах і стандартах вищої освіти відсутні прямі звернення на виклики російсько-української війни.

Думки щодо необхідності державних стандартів вищої освіти у викладачів та адміністрації закладів вищої освіти (ЗВО) розділилися. Одні викладачі говорили, що стандарти допомагають навіть запобігати зловживанням, а інші сказали, що стандарти дуже серйозно гальмують розвиток безпосередньо самої освіти, що вони занадто консервативні та не дають маневрувати, а тому потрібно щось змінювати.

Результати опитування показали, що підготовка майбутніх вчителів до викликів війни є нерівномірною. Більшість (81,5%) добре знає, як організувати навчання в різних форматах (очно, дистанційно, змішано), але лише мала частина (21,1%) отримала знання про те, як працювати з освітніми втратами. Інформацією щодо решти викликів володіє приблизно кожен другий респондент.

Дослідження зафіксувало прагнення низки закладів вищої освіти до оновлення освітніх програм, переосмислення цілей підготовки педагогів і впровадження сучасних підходів до навчання. Утім, дослідники виявили й суттєві прогалини – передусім у недостатній інтеграції до змісту педагогічної освіти тем, пов’язаних з організацією навчання в умовах війни, міжнародним гуманітарним правом і правами людини, психосоціальною підтримкою, побудовою діалогу між учасниками освітнього процесу з різним досвідом війни, а також протидією деструктивним наративам і пропаганді РФ.

Під час інтерв’ю з адміністрацією виявилася потреба підготовки студентів до роботи у класах, де будуть навчатися учні з різних ситуаційних груп – з досвідом проживання на ТОТ, за кордоном, у  зоні бойових дій або із досвідом загибелі рідних.

Подолання виявлених викликів вимагає комплексного підходу, що передбачає як інституційні зміни на рівні державних органів, закладів освіти та оновлення нормативно-правової бази, так і розбудову внутрішньої методичної й дослідницької спроможності закладів освіти. Поряд із цим необхідна скоординована міжнародна підтримка — зокрема експертна, аналітична й фінансова допомога, запровадження інноваційних освітніх рішень і сприяння обміну міжнародним досвідом.

Автори дослідження переконані, що лише завдяки поєднанню національних зусиль і міжнародної співпраці можливе ефективне оновлення системи підготовки вчителів, що стане ключовою передумовою успішного відновлення освітньої системи України в умовах війни та повоєнної реконструкції.

Методологія цього дослідження базується на змішаному підході й включає кілька ключових компонентів. Досліджувалися 18 закладів вищої освіти (близько 20% від генеральної сукупності), що готують вчителів за спеціальностями “Початкова освіта” (013) та “Середня освіта за предметними спеціальностями” (014) на бакалаврському та магістерському рівнях. Добір здійснювався за критеріями педагогічної спрямованості, регіональної представленості та статусу переміщених ЗВО.

Збір даних відбувався у два етапи:

• кабінетне дослідження, що включало аналіз законодавства, освітніх стандартів та навчально-методичних документів (програм, силабусів);
• польове дослідження, що передбачало проведення опитувань і фокус-груп у п’яти ЗВО.

Аналіз даних був спрямований на визначення ступеня інтеграції в освітній процес таких тем, як міжнародне гуманітарне право, протидія ІПсО, психологічна підтримка, подолання освітніх втрат та формування української ідентичності, а також на перевірку відповідності задекларованих компетентностей реальній готовності випускників до роботи в умовах війни.