Літні переселенці з інвалідністю в Україні живуть в ізоляції через непристосованість простору та брак допомоги – доповідь

Навіть переміщення до безпечніших регіонів України не гарантує літнім людям з інвалідністю гідних умов життя, тож чимало з них опиняються у спеціальних закладах, що лише посилює проблему з їхньою соціалізацією. 

Про це йдеться у новій доповіді міжнародної правозахисної організації Amnesty International. 

Фото: вікіпедія

Автори наголошують, що відсоток людей похилого віку в Україні один із найвищих у світі й сягав чверті від усього населення до початку повномасштабного вторгнення Росії. 

Правозахисники не вперше звертають увагу на те, що повномасштабне російське вторгнення непропорційно вдарило по літніх людях, втім, у новій доповіді звернули увагу саме на тих, хто має інвалідність. 

Однією з проблем для літніх переселенців з інвалідністю є житло, висока вартість якого не дозволяє мешкати окремо. Як наслідок, багато з них живуть у місцях компактного проживання для переселенців в школах, гуртожитках та інших громадських будівлях.

Для підготовки доповіді правозахисники поговорили зі 89 людьми похилого віку, багато з яких мали інвалідність, та відвідали 24 місця компактного проживання. У більшості відвіданих місць бракувало пандусів для входу, ліфтів, поручнів, доступних туалетів та елементарного простору, щоб ті, хто користуються візком, могли зробити повноцінний оберт.

Фото: Amnesty International

Через недоступність місць компактного проживання чимало літніх людей опиняються в інтернатних установах, що лише погіршує їхнє становище. Відділення людей з інвалідністю з послідовним розміщенням їх в інтернатах є формою сегрегації, нагадують правозахисники.

“Жити лежачи нестерпно. Найтяжче — це те, що в тебе немає соціальної взаємодії. Я ніколи не була «прикутою до ліжка», я завжди могла користуватися своїм візком”, – розповідає 52-річна Галина Дмитрієва, яку не садили до візка протягом кількох місяців в інтернаті.

Правозахисники припускають, що літні люди з деменцією чи іншими формами когнітивних порушень частіше ризикують остаточно загубитися в системі установ, а також втратити контакт із родичами й родичками. Як приклад вони навели історію 83-річної жінки з деменцією, яка потрапила до інтернатної установи в Одесі та втратила контакт зі своїм сином.

“Я не знаю, як його знайти. Я ніяк не можу йому зателефонувати… Мені нема куди більше податися”, – розповіла вона. 

Багато літніх людей, спілкуючись з дослідниками, говорили, що відчувають ізольованість. 

Україна є державою–учасницею Конвенції про права осіб з інвалідністю (CRPD), а тому український уряд зобов’язаний забезпечувати людям з інвалідністю доступ до їхнього фізичного оточення нарівні з іншими. 

Нагадаємо, що кожна друга людина у світі має упередження щодо віку. Ейджизм значною мірою поширений у країнах з низьким і середнім рівнем доходу, а серед літніх людей з ейджизмом пов’язані погіршення фізичного і психічного здоров’я, соціальна ізоляція і самотність, фінансова незахищеність, зниження якості життя і передчасна смерть.  

До початку повномасштабного російського вторгнення дві третини українців вважали, що існує вік, коли “вже пізно” змінити фах.