“Ламали ребра, носи, руки, ноги. А потім лікували – давали знеболювальне”, – мешканець Чернігівщини розповів про російський полон

Сорокадворічний Віктор Кукуюк, працівник кінноспортивного комплексу “Олександрія” у Гостомелі, півтора місяця провів у російських катівнях. Після 48 днів полону чоловіка вдалося обміняти й повернути в Україну.

Про це повідомляє “Українська правда” із посиланням на журналістку онлайн-медіа “Сусіди.Сity” Наталію Рубей.

Віктор Кукуюк з дружиною та донькою. Фото: “Українська правда”

Віктор Кукуюк поїхав на роботу в Гостомель 23 лютого. А вже 2 березня надвечір на територію кінноспортивного комплексу зайшли окупанти.

“Поряд кинули гранату. Тоді вибили пластикове вікно, і раптом я розчув слово “граната”. Коли за секунду зрозумів, куди кидатимуть, мене наче підкинула якась сила. Я підхопився і як був, босий, вийшов до них. Кажу: “Ми прості робітники”. Але росіяни нам не вірили, думали, що ми мінометники, й поряд має бути мінометний розрахунок. Нам зв’язали руки. Прикладами автоматів били так, що пломби з зубів повилітали. Сказали, якщо знайдуть поряд військових, нас розстріляють”, – пригадує чоловік.

Віктор зі своїм напарником Артуром на колінах просили ворога, щоб не чіпали тварин, але їх не пожаліли. Майже всі коні згоріли у стайнях.

Коні, яких спалили російські окупанти. Джерело: фейсбук-сторінка КСК “Олександрія”

Після того військові РФ взяли конюхів у полон. Їх із зав’язаними очима та зв’язаними руками з КСК “Олександрія” повезли в Гостомельський аеропорт. Це чоловіки зрозуміли з розмов окупантів.

Кукуюк розповів, що разом з ним було ще 40 полонених, серед яких – військові, прикордонники, цивільні з Гостомеля, Ірпеня тощо. Усіх полонених перевели до приміщень-холодильників, де без світла й тепла вони перебували чотири дні.

Сьомого березня зранку Віктора та інших полонених доправили літаком у РФ – селище Глушкове Курської області, наметове містечко для полонених. Там було близько 20 наметів, у кожному – по 14 осіб. Українцям пообіцяли, що після допитів за два-три дні всіх невійськових відпустять, але не відпустили.

“Допитували тиждень, не вірили, що цивільний. Там, правда, не били. Начебто й наших військовослужбовців не чіпали. А вже у Курську, в СІЗО № 1, куди перевели 14 березня, однаково діставалося й цивільним, і військовим. З нами ще чотири жінки були: три прикордонниці та єгерка”, – розповідає Кукуюк.

15 березня українських полонених перевели в жіночу виправну колонію № 4 у Курську. Зрозуміли вони це по жіночих прізвищах на простирадлах. У камері тримали по чотири особи.

Тут з українців сильніше знущалися: ламали ребра, носи, руки, ноги. А потім лікували – давали знеболювальне. І знову били.

Коли в полонених сходили синці, знімали на відео, змушуючи говорити, що з ними добре поводяться, що полонені всім забезпечені. Віктор переконаний, що так кати перестраховувалися, бо одного в Курську точно забили до смерті.

27 березня Кукуюка разом з іншими полоненими доправили літаком у Сімферополь. Переночували у військовій частині, а зранку автозаком відвезли в аеропорт, звідки вилетіли до Севастополя.

“18 квітня зранку нас п’ятьох, серед них і мій друг Артур, із зав’язаними очима та зв’язаними руками повезли на обмін кудись у Херсонську область, ближче до Миколаєва. Обміняли на росіян, бачив їхніх чотирьох жінок і одного чоловіка. Здивувався, що всі з чималими сумками. Що в них – хтозна. У нас нічого не було, крім одягу на тілі”, – пригадує чоловік.

У Віктора в полоні погіршився слух і зір. Він також отримав перелом зовнішньої кісточки правої гомілки та інше. Одразу після звільнення чоловіка обстежили у медцентрі, але згодом йому знову довелося проходити обстеження уже в іншій області.

Раніше ZMINA повідомляла, що у Гостомелі на Київщині російські окупанти живцем спалили коней в кінноспортивному комплексі “Олександрія”.