Кримчани, в яких окупанти через “суд” забрали земельні ділянки, залишаються їхніми законними власниками – ЄСПЛ

Європейський суд з прав людини одноголосно ухвалив рішення в справі Bazhenov and Others v. Russia and Ukraine (заява № 20092/18 та 11 інших). Згідно з ним земельні ділянки позивачів, які після окупації “повернули у власність держави РФ”, залишаються їхньою законною власністю.

Про це повідомила уповноважена Мін’юсту в справах Європейського суду з прав людини Маргарита Сокоренко.

Джерело: “Вокруг света”

“Рішення на перший погляд “технічне” – про землю, титули, право власності. Але за цією технікою стоїть принципова позиція, яку варто пояснити докладно, бо вона важлива для тисяч людей. Уряд України брав участь у цій справі як третя сторона”, – уточнила вона.

Про що справа

У 2009–2010 роках місцева влада Севастополя передала низку земельних ділянок на Південному узбережжі Криму в приватну власність громадян – під індивідуальну дачну забудову. Люди оформили право власності, отримали правовстановлювальні документи, дехто згодом продавав чи купував ці ділянки.

Після окупації, у 2015–2017 роках, російська окупаційна влада через свої “суди” в Севастополі почала масово скасовувати ці титули. Аргумент: землі нібито були лісовими, а отже не підлягали приватизації, тому первинне рішення української влади та всі наступні угоди недійсні.

Ділянки “повертали у власність держави” без жодної компенсації.

Що вирішив ЄСПЛ

Європейський суд встановив порушення Росією статті 1 Першого протоколу (захист власності) та статті 6 § 1 (право на суд, встановлений законом) Європейської конвенції з прав людини.

Логіка суду – послідовне продовження великої міждержавної справи Україна проти Росії (щодо Криму) від 2024 року. Зокрема, судді дійшли висновку, що застосування російського “права” в Криму суперечить конвенції. Тому воно не є “законом”, а окупаційні “суди” на півострові не є “судами, встановленими законом”. Отже, скасування титулів не мало законної підстави за визначенням.

Ставлячи під сумнів юридичну дійсність первісного надання землі заявникам, російські “суди” посилалися на певні положення українського права. Однак свої оскаржувані рішення вони заснували на положеннях російського права. Російські “суди” також залишили поза увагою нормативні акти, ухвалені кримською місцевою владою для збереження наявних титулів власності за українським правом. Посилання на нібито порушення українського законодавства було використано виключно як привід для виправдання подальшого скасування титулів за положеннями та на умовах російського права.

Крім того, щодо однієї із заявниць ЄСПЛ зазначив, що, задовольняючи позов проти неї, російські “суди” поклали на неї відповідальність за статтею 461 Цивільного кодексу РФ за нібито протиправні дії української влади, яка раніше надала цю землю.

ЄСПЛ наголосив, що заявники в цій справі не були одні в такій ситуації. Міжнародні матеріали свідчать, що велика кількість землевласників опинилася в аналогічному становищі.

Суд прямо встановив, що оскаржувані рішення не могли бути виправдані за міжнародним гуманітарним правом (МГП). Незалежно від того, відповідали вони українському праву чи ні, вони суперечили забороні конфіскації, встановленій статтею 46 Положення про закони і звичаї війни на суходолі, доданого до IV Гаазької конвенції 1907 року, яка забороняє конфіскацію приватної власності на окупованій території.

Ця заборона абсолютна, не має винятків ні з військових міркувань, ні з будь-яких інших. Тобто загальне гуманітарне право прямо застосовується до кримських земельних справ, пояснила Сокоренко.

Оскільки рішення російських “судів” недійсні, заявники залишаються законними власниками своєї землі.

Водночас ЄСПЛ визнав неприйнятною скаргу однієї заявниці, яка придбала й зареєструвала землю вже за російським правом після окупації.

“Це не означає, що ЄСПЛ визнав російську юрисдикцію над Кримом чи легітимність російського права. Навпаки: логіка Суду прямо протилежна – оскільки російське право в Криму не є “законом” у розумінні конвенції, угода, укладена за ним, не могла створити захищеного конвенцією права”, – написала Сокоренко.

Чому це важливо

Це рішення переносить висновки великої міждержавної справи на рівень конкретних людей і конкретних ділянок. Воно закріплює як прецедент, що масове скасування прав власності в окупованому Криму не низка “судових помилок”, а протиправна адміністративна практика держави-окупанта, заборонена законами війни.

За даними ООН, лише перелік “націоналізованого” майна в Криму станом на 2017 рік містив понад 4600 об’єктів нерухомості; за оцінками “Кримської платформи”, у 2014–2017 роках конфісковано щонайменше 3800 земельних ділянок.

“Кожне таке рішення – це ще один задокументований пласт відповідальності росії й ще один елемент доказової бази для майбутнього компенсаційного механізму”, – підсумувала Сокоренко.

Раніше ZMINA повідомляла про те, що в тимчасово захопленому Криму окупаційна влада Севастополя виділила земельні ділянки загальною площею 40,2 гектара в районі села Полюшко для російських військових, які брали участь у війні проти України, та їхніх родин.