Колишнього атовця Миколу Наконечного з Херсонщини окупанти місяць катували в “комендатурі” та змушували прибирати блокпости

Мешканця села Новорайська Херсонської області Миколу Наконечного деенерівці викрали з власного будинку 13 квітня 2022 року. Спочатку його незаконно утримували на насосній станції, а потім перевезли до окупаційного відділку поліції в Новій Каховці. 8 травня чоловіка відпустили додому, сказавши, що він “підпадає під амністію”.

Про це виданню ZMINA розповів Микола Наконечний.

Микола Наконечний. Фото надане родиною

У 2015–2016 роках чоловік воював у складі 25 повітряно-десантної бригади на Донецькому напрямку. Після звільнення з військової служби він повернувся до рідного села, де працював оператором свиноферми. Чоловік одружений та має трьох дітей.

Після початку повномасштабного вторгнення Микола разом з односельцями створив тероборону, де навчали людей поводитися зі зброєю. Коли російські війська захопили Каховку, чоловік вирішив знову мобілізуватися. Однак Нововоронцовський військкомат, який видав йому військово-облікові документи, не завірив їх штампом, тому в Дніпрі йому відмовили й відправили додому.

10 квітня 2022 року село Новорайське окупували, а 13 квітня до Миколи додому прийшли деенерівці.  

“Я різав у сараї дрова, коли до мене прибігає донька і каже, що прийшли росіяни. Я їй сказав сховатися і не виходити. Я виходжу, а вони мені кажуть: “Руки догори!” Дружині сказали винести телефон та документи”, – розповідає чоловік.  

Перед цим чоловік видалив з телефона всі фотографії з АТО, а військові документи заховав.

Деенерівці натягли Миколі на обличчя шапку, обмотали її скотчем, скували руки стяжкою та посадили до машини. Щойно вони рушили з місця, чоловіка почали бити по голові та тілу. Колишнього атовця привезли до насосної станції. Зайшовши всередину, деенерівці штовхнули Миколу на підлогу, вдарили прикладом по голові та почали бити ногами.

“Він приставив мені автомат до голови, і тоді я подумав, що все, але вони хотіли мене налякати. Вони запитували, де мої документи, УБД: “Ми знаємо, що ти атовець”. Вони казали, що я там убивав цивільних і російських солдатів. Можливо, вони хотіли вибити з мене зізнання. Ще вони казали, щоб я назвав прізвища всіх, хто воював. Я сказав, що в нас таких немає”, – стверджує він.

Після допиту Миколу із зав’язаними очима та руками завели в приміщення, де стояли верстати. Окрім нього, там тримали чоловіка, на ім’я Андрій, та священника московського патріархату, якого згодом відпустили.

Зранку під час другого допиту головний деенерівець почав йому погрожувати: “Раз не хочеш говорити, сьогодні ввечері тобі буде дуже погано”.

16 квітня Миколу та Андрія перевезли до відділку “поліції” в Новій Каховці. Там їх обох нещадно били із застосовуванням шокерів, а потім кинули до різних одиночних камер – Миколу до 7-ї, а Андрія до 8-ї. Попри маленькі розміри камер у них тримали від 10 до 17 людей. Когось відпускали через добу, а когось через місяць.

Здебільшого до “відділку” привозили атовців, вчителів, наркоманів, мародерів та порушників комендантської години.

За словами Наконечного, його тримали в підвалі, де замість ліжок стояли два піддони без матраців, тож люди спали по черзі. На другому поверсі, де теж тримали українців, були ліжка та умивальник.

Як пригадує чоловік, їм один раз на день приносили один судок з їжею (каша та сухарі) на всіх.

Окрім українців, у “відділку” тримали військовослужбовців РФ та деенерівців, які відмовлялися воювати. З них не знущалися та нормально годували, каже Микола.

Підвал, де його утримували, охороняли п’ять калмиків, в’язень почув імена двох з них – Коля та Боря. Також серед охоронців були присутні росіяни, чеченці та колишні українські поліціянти. На думку Миколи, допити проводили представники ФСБ та російські військові. 

“Ми думали, що наші поліцейські будуть до нас краще ставитися, але ми помилялися. Серед них був такий собі Сергій Москаленко, який постійно мене бив до і після допитів“, – розповідає Микола.

Усіх в’язнів вносили до бази, брали ДНК, відбитки пальців, фотографували обличчя та татуювання.

“У мене на тілі є чотири тату – на животі зображені руки, складені в молитву, на плечі парашут та кажан, на грудях написано: “Душу – Богу, серце – людям, життя – Батьківщині, честь – нікому”. За такі татуювання били добряче. Коли калмик Боря просив перекласти цей вислів російською, я казав, що це означає любити свою країну. І мене за це дубасили”, – розповідає атовець.  

На допитах до Миколи застосовували струм, били гумовими кийками та погрожували фізичною розправою. Він не визнавав, що воював в АТО, а казав, що їздив на військовий вишкіл. Татуювання він зробив, оскільки йому подобається, який вигляд це має на тілі.

“Вони змушували мене говорити російською, а коли я переходив на українську – дратувалися та били”, – каже чоловік.  

Усіх бранців примушували прибирати “відділок”, блокпости та суди. Одного разу Миколу випадково побачила на вулиці знайома, яка повідомила про це його рідним. Після цього дружина разом з дітьми привозила Миколі передачі.

“Коли тебе голодного та брудного виводили на вулицю та змушували щось робити, тобі ставало погано. Ти був виснажений та не мав сил. Нам не можна було носити шнурки на взутті, резинки на штанах, а також користуватися залізними ложками та чашками. Все мало бути пластиковим“, – пригадує він.

7 травня під час чергового допиту росіяни сказали Миколі, що “через амністію його відпустять додому”.

Наступного дня чоловікові наказали зібрати речі, вивели його на вулицю, віддали паспорт і відпустили.

“Я їм тоді сказав: “Я живу на правому, а не лівому березі. Як мені дістатися додому без підтвердження того, що мене відпустили? Дайте мені хоч якийсь документ, щоб мене не затримали на блокпосту“. Вони дали папірець, що з такого-то числа я сидів у комендатурі, але попередили, щоб я нікому не розповідав, де я був, інакше постраждає моя сім’я. Вони тоді всіх відпустили”, – стверджує Наконечний.

Чоловік дорогою зайшов до знайомих, які жили в Каховці, помився, переодягнувся та поїхав додому.

У серпні до Миколи приїхало троє окупантів, які знову хотіли його забрати, але коли він показав документ, що його відпустили, вони від нього відчепилися.

“Я не міг виїхати з окупаційної зони, бо вже був у їхній базі. А ще я не міг ризикувати своєю родиною. Ми виїхали із села вже після його звільнення“, – каже він.

Після російської неволі Микола довгий час не міг прийти до тями, оскільки дуже погано себе почував. У нього були зламані ребра, боліли нирки та ноги. Також чоловік схуд із 70 кілограмів до 50.

Центр прав людини ZMINA разом з українськими та міжнародними партнерами документує насильницькі зникнення, затримання та викрадення цивільних осіб на тимчасово окупованих територіях. Якщо ваші рідні зникли або ви маєте побоювання, що їх могли викрасти, – напишіть, будь ласка, на нашу електронну адресу ys@zmina.ua. Наш представник зв’яжеться з вами. 

Отримана інформація за згодою заявника буде використана для звернень до національних та міжнародних слідчих органів, а також міжнародних організацій для внесення ними інформації до періодичних звітів, зокрема до Комітету ООН проти тортур, Незалежної міжнародної комісії ООН з розслідувань подій в Україні, Моніторингової місії ООН з прав людини в Україні, Міжнародного кримінального суду тощо, для  документування та подальшого розслідування скоєних воєнних злочинів в Україні й притягнення винних до відповідальності.