Інститут прописки несучасний і потенційно корупційний — експерти

В Україні досі ефективно не працює механізм реєстрації місця проживання. Попри ухвалення закону “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання”, в Україні діють подвійні стандарти у взаємодії людини з державою, що створює радше обмеження та перепони, ніж можливості.

Це зазначили експерти, презентуючи результати якісного соціологічного дослідження CEDOS, яке окреслює масштаб проблеми з місцем реєстрації проживання.

 “Дослідження дало нам зрозуміти, що важка, неповоротка система реєстрації місця проживання (в народі – “прописка”) уже тривалий час не відповідає сучасним потребам населення України та не готова до гнучкого реагування на сучасні виклики, такі як висока мобільність громадян в середині країни. Непрозорість цієї системи призводить до двох серйозних наслідків – великий люфт для утворення корупційних схем та поява недержавних альтернативних сервісів, які би мала виконувати держава. І це лише верхівка айсбергу проблеми, якою просякли майже всі сфери державного управління”, – каже Людмила Янкіна, керівниця проекту Центру інформації про права людини.

За словами Олександри Слободян, аналітика центру CEDOS, в Україні немає повної статистичної інформації про міграційні процеси всередині країни.

Державна служба статистики наводить такі дані: у 2014 році 485 тисяч людей в межах країни змінили місце своєї реєстрації. Більше того, дані державної статистики говорять, що протягом 2014–2015 років частка населення, яка мігрує в межах країни, зменшилась.

“Це дивно, бо ми знаємо про великий контингент внутрішньо переміщених людей. Статистика так показує, бо переселенці зареєстровані на території Донецької та Луганської областей”, – каже Олександра Слободян. Вона пояснює, інститут реєстрації необхідно реформувати, бо, наприклад, на основі розміщення населення на певних територіальних одиницях роблять оцінки щодо розподілу видатків.

“Коли ми подивимось на розподіл видатків з бюджетів, то побачимо, що за рахунок місцевих бюджетів в основному фінансуються охорона здоров’я, освіта, соціальний захист та соціальне забезпечення. Це ті сфери, які стосуються всього населення”, – каже аналітик.

“Велика частина співробітників Центру інформації про права людини живуть в одному місці, а зареєстровані в іншому. Через це вони позбавлені  за місцем фактичного проживанням багатьох адміністративних, економічних та соціальних прав”, – наводить приклад голова правління Центру інформації про права людини Тетяна Печончик.

За словами Анастасії Фітісової, аналітика центру CEDOS,  дослідження виявило декілька причин, чому чинна модель реєстрації не є ефективною.

“По-перше, процедура реєстрації – заскладна. Люди, які й так уникають взаємодій з державою через брак клієнтоорієнтованого підходу, стикаються з низкою викликів під час реєстрації: зібрати купу документів, привести власника. Фактично, особа повинна довести реєстратору, що вона має право зареєструватися в цьому приміщенні. Друга причина – оренда житла. Існує величезний ринок тіньової оренди, відповідно ніхто не підписує з орендарями офіційні договори. Деякі власники бояться, що, прописавши у себе чужу людину, вони можуть бути позбавлені права власності на житло. Деякі просто не бажають платити податки з отриманих від оренди доходів”, – каже експертка.

Реєстрація також впливає на участь українців у виборах. Люди, які не мають реєстрації взагалі, не можуть брати участь у виборах. А ті українці, які живуть не за місцем реєстрації, можуть брати участь у президентських та парламентських виборах, та не можуть голосувати на місцевих.

“На минулих місцевих виборах було дуже багато критики стосовно низької явки. Тільки близько третини виборців прийшли проголосувати за місцеву владу. Але давайте подивимось на причини цього процесу. Якщо в Києві я, наприклад, проживаю вже 16 років і мала певний час реєстрацію в Рівненській області, то я абсолютно відірвана від цього регіону. Я не знаю, яка там місцева влада, у мене немає жодної мотивації їхати туди голосувати. Але я позбавлена права голосу в Києві”, – пояснює правозахисниця Тетяна Печончик.

Експерти також нагадують, що потреба зміни місця реєстрації виникає в різних випадках: при освітній внутрішній міграції, при оренді чи купівлі житла, вступу у спадщину, поселенні в гуртожиток, проживанні у знайомих, укладенні чи розірванні шлюбу тощо.

Питання реєстрації громадян – це проблема не лише українців, а й проблема держави, вважає експерт Центру політико-правових реформ Віктор Тимощук. 

“Наша держава не володіє коректними реєстрами мешканців. Вона не знає, де шукати людину, якщо потрібно шукати злочинця чи вручити повістку”, – каже він. 

За його словами, бувають патові ситуації з реєстрацією. Як приклад він наводить історію військовослужбовця, який звернувся до Центру політико-правових реформ. 

“Чоловік вийшов на пенсію і був на квартирному обліку у військовій частині. Він втратив право там проживання. Його вся родина зареєстрована у родичів, але родичі не хочуть його реєструвати, і він запитує “Де і як мені бути?” Наша держава зобов’язує людей реєструватися, але ця реєстрація прив’язана до права власності на житло, права оренди або згоди власників. Якщо держава не гарантує нам житла, то вона не має зобов’язувати реєструвати”, – вважає Віктор Тимощук.

Він переконаний, що реєстрація – це право людини і тому треба відмовитись від адміністративної відповідальності. 

“Людина може відмовитись від реєстрації, тоді вона не буде брати участі у виборах і не користується іншими правами. Але ми не можемо її штрафувати”, – каже експерт. 

Фахівці вважають, що є два шляхи вдосконалення системи реєстрації місця проживання. 

Перший полягає в тому, аби відокремити адміністративні послуги та права від реєстрації місця проживання. Це потребує реформ у галузі охорони здоров’я, виборчому законодавстві, податковій галузі та соціальному забезпеченні. 

Другий шлях передбачає спрощення процедури реєстрації та створення стимулів для реєстрації фактичного місця проживання. Ця стратегія вимагає прискорення паспортної реформи, наповнення Єдиного демографічного реєстру, поширення електронного врядування на рівень адміністративних послуг та введення можливості реєструватися за місцем життєвих інтересів. 

Віктор Тимощук вважає, що в Україні досить запровадити повідомний спосіб реєстрації як в Польщі, Німеччині чи в балтійських країнах.

“Людина подає заяву, у якій вона вказує прізвище та ім’я власника. В українських умовах я би збалансував цей механізм ще й з великим адміністративним штрафом. Якщо людина обманює державу з місцем реєстрації, то вона має заплатити великий штраф”, – каже він.  

Планується до початку нового року провести експертну поїздку по містах України, аби подискутувати та залучити експертів до співпраці. Після цього планується розробляти законопроект, який має покращити механізм реєстрації місця проживання.  

“Без зміни системи реєстрації місця реєстрації не відбудеться жодна реформа, в середині якої є реєстрація. Не буде без цього в Україні належної паспортної реформи, як і децентралізації. Ці речі мають працювати синхронно”, – каже Людмила Янкіна і закликає усі зацікавлені сторони до конструктивної співпраці.