Експерт “Правозахисного порядку денного” розповів, чого бракує судовій реформі в Україні
В Україні бракує інституту мирових суддів, практики обов’язкового перегляду помічених у корупції суддів, щорічних репрезентативних опитувань громадськості про якість роботи судової влади, спеціалізованої колегії у справах про надання притулку та справжнього суду присяжних.
У цьому переконаний експерт платформи “Правозахисний порядок денний”, голова правління Експертної групи “Сова” Михайло Савва.
Він пояснює, що мирові судді переймають на себе вал “мілких справ”. Такий суддя розглядає малозначні справи одноособово. У Росії вони розглядають справи, де людині загрожує не більше трьох років ув’язнення в межах кримінального процесу.
“Інститут мирових суддів вирішує два принципових завдання – полегшує людині з вулиці доступ до правосуддя та розвантажує від справ суди загальної юрисдикції”, – коментує правозахисник.
Михайло Савва вказує на досвід Росії, де навантаженість на мирових суддів у три з половиною рази вища, аніж на суддів загальної юрисдикції.
Окрім цього, за його словами, мирові судді чудово відіграють роль кадрового резерву на заміщення вакансій суддів загальної юрисдикції.
“Це не секретарі судів, це, не дай Боже, не прокурори, які приходять на посаду суддів. Це люди з адекватним досвідом”, – вважає Михайло Савва.
Експерт вважає, що в Україні варто запровадити практику обов’язкового перегляду справ тих суддів, яких спіймали на корупції.
“Це дорога практика. У США інколи доводиться переглядати сотні справ. Якщо суддю спіймали за руку, то є обґрунтовані підозри, що він робив злочин і раніше. Перегляд справ у таких суддів – це той механізм, який гарантує людям справедливість судової системи”, – наголошує експерт.
Також варто запровадити щорічні репрезентативні опитування громадськості про якість роботи судової системи. Це дозволить відслідковувати динаміку довіри громадян України до судової влади.
“Наразі в Україні відбуваються разові опитування, дані яких неможливо порівняти з іншими роками і зрозуміти динаміку реформи”, – коментує він.
Разом з тим Михайло Савва вважає, що в Україні необхідно ввести систему спеціалізованих колегій у справах про надання притулку, видворення та депортації.
“Таких справ небагато в Україні. Такі колегії є й в інших країнах. Дуже важливо, щоб справи біженців розглядали судді, які мають уявлення в питаннях, хто такі біженці, шукачі притулку. Судді вирішують доленосні рішення: чи дати людині статус біженця, чи видворити її з країни”, – пояснює експерт.
Правозахисник наголошує на запровадженні в Україні ефективного суду присяжних замість де-факто суду народних засідателів. До 12 присяжних класичної форми, незалежні від впливу суддів, мають самостійно визначаються із запитаннями, чи був факт злочину, чи винна людина і чи заслуговує вона на помилування. Сьогодні ж троє народних засідателів разом із двома суддями у кримінальних справах спільно ухвалюють рішення, вирішуючи також юридичні питання.
Правозахисники вказують на низку недоліків роботи народних засідателів, яких Кримінальний процесуальний кодекс називає присяжними. Серед причин низької мотивації засідателів у платформі “Правозахисний порядок денний” називають низьку оплату. Це також може провокувати підкуп присяжних.
Однак з цим не погоджується заступниця начальника юридичного управління Державної судової адміністрації (ДСА) Тетяна Опанасюк. Вона вказує, що ДСА розробила порядок і тепер “присяжні” отримують заробітну плату, що “вираховується від окладу судді”. Присяжні отримують плату, як і судді, за годину роботи.
“Навіть якщо присяжний працює на 15 хвилин довше, йому зараховується це як година. Йому нараховується час ознайомлення з матеріалами справи та час очікування до суду. Не може присяжний отримувати більше за суддю”, – коментує Тетяна Опанасюк.
Адвокатка Галина Гнатюк із Черкас захищає довічно засудженого за розбій та вбивство двох людей Олександра Бахмача. Її клієнт називає справу проти нього сфабрикованою та заявляє, що протягом трьох днів затримання у 2008 році його катували, аби він підписав зізнавальні покази. Галина Гнатюк вказує, що у справі за нововиявленими обставинами до колегії присяжних суддів потрапила слідча, яка затримувала Олександра Бахмача. Вона таки оголосила самовідвід.
Адвокат та правозахисник Андрій Осіпов переконаний, що повноцінний суд присяжних призводить до юридичної просвіти громадян та розвитку громад. Він наводить приклад судової реформи Олександра ІІ в Російській імперії 1864 року.
“Неосвічене, щойно позбавлене кріпацтва населення обирається до суду присяжних. Від цього неможливо відмовитись. Людям не платять за роботу в суді. Вони приїжджають на засідання за свій рахунок. Так само за свій кошт винаймають житло. Але це призводить до вибуху правової культури та стабільності судової системи”, – пояснює Андрій Осіпов.
З ним також погоджується й суддя Верховного Суду Аркадій Бущенко.
“Громадяни отримують незамінний досвід. У них з’являється розуміння понять про розподілення влади, про презумпцію невинуватості, про справедливість, про прийнятність доказів. Суд присяжних – це запобіжник від дуже поверхневих суджень про правосуддя, яке я спостерігаю. Одна справа, коли ти дивишся з боку і кажеш: “А суддя все неправильно розсудив”. А інша – коли ти сів у крісло судді і від тебе залежить доля людини чи питання, як поділити сковорідку у подружжя, що розлучається. Це змінює погляд на судочинство і формує запит на справедливість, якого в українському суспільстві недостатньо. У нас – більше запит на помсту, покарання та на досягнення конкретних цілей”, – каже суддя Верховного Суду.
Михайло Савва зауважує, що західні партнери України вклали багато ресурсів в українську демократію і хочуть, щоб в Україні був успішний досвід. Він переконаний, що суд присяжних в Україні – це “збереження їхніх інвестицій в українську демократію”.
Правозахисник переконаний, що введення в Україні класичного суду присяжних – питання стійкості демократії. За його словами, російська влада вкладає фінансові ресурси в цей інститут у будь-якій інстанції, аби надати картинку справедливості для своїх виборців.
“Стійкість політичного режиму в Україні залежить від того, наскільки 43 мільйони українців відчуватимуть, що рівень справедливості зростає. Нинішня перехідна демократія в Україні вразлива. Соціологічні дослідження показують, що немає відчуття справедливості. Тому не даремно багато політичних сил граються з популізмом. У них є поле, де можна гратися, бо судова система дає велику кількість приводів”, – вважає він.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Підозрювані у вбивствах “беркутівці” втекли з України
Судова реформа оминула створення незалежного суду присяжних. Його немає в Плані дій Стратегії судоустрою і не було у змінах до процесуальних кодексів. Натомість минулого року Міністерство юстиції на вимогу Плану дій ухваленої президентом Нацстратегії з прав людини розробило законопроект №7022. Та правозахисники невдоволені цим документом, адже він не створює суд присяжних, а розширює список статтей, підсудних де-факто народним засідателям.
У парламенті зареєстрований альтернативний законопроект №7022-1 авторства народного депутата від Батьківщини Сергія Власенка. Разом з тим Правозахисний порядок денний розробив свій законопроект, який наразі незареєстрований у Верховній Раді.
Віталій Титич констатує, що в українців немає запиту на інститут народовладдя. Сьогодні, якщо бодай один народний засідатель ігнорує засідання і бракує запасного представника народу, справа слухається заново. Михайло Савва вважає, що мотивація присяжних – невирішуване питання. Правозахисники хочуть, аби суд присяжних був обов’язком громадянина, як це є в Британії, США чи ж навіть у Росії. Пропонується, аби автоматизована система випадково обирала кандидатів до суду першої та апеляційної інстанції зі списку виборців громади.
“Щоб запрацював цей інститут, участь громадян у суді має бути зобов’язанням. Якщо ти отримав повістку, ти зобов’язаний вдягнутись пристойно, привести себе в порядок, звільнитися від суб’єктивних думок та дотримуватися базової поведінки присяжних у побуті. Така поведінка – у крові кожного народженого в США, навіть безхатька. Беручи участь у суді як присяжний, він усвідомлює, що він віддає свій борг батьківщині”, – додає Віталій Титич. Правозахисники пропонують після фільтру заборонених професій обирати присяжних через жеребкування.
Законопроект Сергія Власенка звільняє від участі в суді, зокрема за станом здоров’я, вагітних жінок і жінок з дитиною до трьох років та людей, “відлучення яких від виконання службових обов’язків може завдати істотної шкоди державним чи суспільним інтересам”. Суду присяжних можуть уникнути також ті, хто не знає державної мови.
У Головному науково-експертному управлінні Верховної Ради вказують на розмитість формулювання “істотна шкода державним чи суспільним інтересам”. Парламентським експертам не до вподоби відсутність переліку хвороб, які перешкоджатимуть обов’язку громадян. Також вони хочуть чіткіших формулювань поважних причин для неучасті у судовому засіданні.
Альтернативний законопроект і проект закону правозахисників дозволяє сторонам кримінального провадження заявити відвід присяжним без наведення мотивів.
Михайло Савва наголошує, що під час створення в Україні справжнього суду присяжних необхідно врахувати негативний досвід Росії. Він вважає, що законодавство має захищати від тиску, аби не повторювались випадки, як це було в суді над українськими політв’язнями Станіславом Клихом та Миколою Карпюком.
Олександру Водяннікову, раднику з юридичних питань Координатора проектів ОБСЄ в Україні, до вподоби пропозиція створення суду присяжних як незалежного суду факту. Зрештою він переконаний, що цей законопроект не ухвалюється, бо він “вимагає суттєвих змін до Кримінального процесуального кодексу”. Він прогнозує, що судова реформа в Україні може бути згорнута через “політичну турбулентність” – майбутні президентські та парламентські вибори.
