“Я в розвідці, та офіційно мені запропонували посаду кухарки” – Берлінська

Жінки були тими, які «робили революцію» нарівні з чоловіками, а не «допомагали» її робити. Жінки на війні воюють як солдати, а не тільки працюють у тилу. Однак на офіційному рівні (зокрема, в законодавстві, у промовах політиків, промороликах на ТБ) часто популяризують роль жінки тільки як “доглядова, миротворча і розважальна”. 

Наскільки це відповідає дійсності – спробували з’ясувати учасниці та учасники відкритої дискусії “Роль і становище жінок в Україні: рік після Євромайдану й під час військових дій”, організованої активістками «Жіночої сотні імені Ольги Кобилянської» за підтримки Українського жіночого фонду.

Доцентка кафедри соціології Національного університету «Києво-Могилянська академія», дослідниця участі жінок на Майдані Тамара Марценюк наголосила, що Майдан був не лише мілітарним (який запам’ятався палаючими шинами), а й містив чимало низових ініціатив, у створенні яких важливу роль відігравали жінки.

Дискримінація жінок на війні – це звична практика: при чому, як на законодавчому рівні, так і в побуті, каже доброволиця-розвідниця Марія Берлінська. “Я працюю в розвідці, але на офіційному рівні мені запропонували посаду або кухарки, або директор бані в тилу. Досі на законодавчому рівні жінки на війні “не працюють”, – коментує розвідниця.

“В Україні – це досі поки іграшки, в той час, коли в Росії на розробку аеротехніки працюють потужні військові підприємства. Щоб не гинули наші хлопці в розвідці, нам потрібні ці аеромашини”, – каже Берлінська. У “мирній” Україні під час коротких відпусток дівчина-солдат шукає всі можливі способи, щоб закупити “розвідувальну” техніку.

“Я не люблю війну, однак не можна бути осторонь, коли вона йде. І її закінчити зможемо тільки ми, кожний з нас”, – переконана розвідниця.

Під час дискусії також були порушені питання рівних права, правовий захист у випадку насилля, сексуального насильства щодо жінок на Донбасі і маніпуляції темою в медіа, а також що лягає на плечі переселенок і як легко знайти роботу жінках зі сходу України та Криму.

Координаторка Центру зайнятості вільних людей Ірина Коваль зауважила, що ринок праці зменшився на 25 %, зарплати “подешевшали” й продовжують зменшуватися. Часто ті, хто переселився з конфліктних регіонів, не можуть відшукати свою роботу, тому що їхня професія “відсутня” на ринку праці (наприклад, шахтарі, гірнича справа, туризм).

“Зауважу, що під час пошуку роботи жінку частіше дискримінують все ж як жінку, матір дітей, аніж переселенку із східних регіонів. На відміну від чоловіка, якого не хочуть брати на роботу, бо він “звідти”, – каже Коваль.

Директорка з комунікації “Ла-Страда” Ліза Рай наголосила, що через війну в Україні рівень насильства щодо жінок зріс – і це стосується не тільки конфліктиних регіонів.

Також під час дискусії з’ясувалося, що популяризувати тему, що “українські дівчата – найгарніші” – простіше, аніж визнавати їхню повноцінну участь у протестних подіях й на війні, поважати права жінок та недискримінувати їх.