“Ерозія цінностей та інституцій”: Freedom House задокументував у світі 608 кейсів транснаціональних репресій

Авторитарні країни дедалі більше вдаються до транснаціональних репресій – способу переслідування дисидентів за кордоном. Лідером у полюваннях на дисидентів стала Туреччина, захопивши та вивізши за кордон за останні п’ять років понад сто супротивників режиму Реджепа Таїпа Ердогана. 

Про це повідомляє німецький суспільний радіомовник Deutschlandfunk із посиланням на першу доповідь про транснаціональні репресії у світі, яку підготував правозахисний аналітичний центр Freedom House. 

Протест проти насильницьких зникнень біля турецького посольства в Берліні, Німеччина

Дослідники зафіксували 31 країну, які переслідують емігрантів за кордоном, і 79 “країн, що приймають”, які співпрацюють з авторитарними режимами в цьому злочині. За їхніми оцінками, кількість переслідувань наразі сягнула мільйони випадків. 

“У Китаю – широкі можливості для агресії проти дисидентів за кордоном. Росія вбиває людей. Кожна країна має свій почерк. Але що стосується викрадень та перевезень за межі країни перебування, тут Туреччина – лідер”, – каже директор з дослідницьких проєктів у Freedom House Нейт Шенккан.

Радіостанція цитує інтерв’ю турецької журналістки в екзилі Еркам Туфан із вчителькою Мерал Качмаз. Її разом з чоловіком Месутом та двома доньками і викрали у вересні 2017 року в пакистанському місті Лахор.

Подружжя вчителів працювало тоді в школі, яку зараховували до мережі турецького проповідника Фетхуллаха Ґюлена. Турецька влада оголосила його “терористом” після спроби путчу 2016 року. Відтоді Туреччина переслідує його прихильників як терористів не лише всередині країні, ув’язнивши десятки тисяч людей, а й постійно за кордоном. 

Тоді о пів на другу ночі приїхали машини й почали у двері гатити кулаками. До помешкання ввірвалися від 15 до 20 осіб. Вони не були одягнені в уніформу. Вони сказали, що вони з Антитерористичного командування і візьмуть із собою всю сім'ю. Але вони не хотіли показувати документи, і ми не знали, хто вони такі. Ось чому ми сказали, що не підемо з ними. Після цього вони схопили дітей і поволокли геть. Їхні голови човгали підлогою та сходами. Потім вони схопили нас і посадили в машини. Кожного окремо одне від одного. Я мало не збожеволіла від страху за своїх дітей.

Мерал Качмаз

Правозахисники вказують, що Туреччина разом з іншими авторитарними країнами сформувала помітне явище, яке вони англійською назвали  “transnational repressions” (транснаціональні репресії). Під цим злочином, як пояснює Нейт Шенккан, правозахисники розуміють напади на вигнанців або діаспори, організовані тими урядами, країни яких потерпілі покинули. До транснаціональних репресій зараховують політичні вбивства, звичайні вбивства, викрадення агентами країни походження, перевезення за межі країни та зрештою ув’язнення. 

Правозахисники наголошують, що цей злочин неможливий без участі “країни, що приймає”: вона депортує жертву без належного правового розгляду справи. 

Дослідники Freedom House також зараховують до цього виду злочину обмеження пересування, коли авторитарна країна анулює закордонний паспорт громадянина, погрожує родичам жертви на батьківщині або проводить кампанії із залякування в соціальних мережах.

Freedom House унаочнила масштаб транснаціональних репресій. Одна лінія означає щонайменше один випадок переслідування дисидентів

Спецдоповідач ООН з тортур, затримань, прав мігрантів і прав людини відзначає шаблон у транснаціональних репресіях з боку Туреччини. Під тиском Туреччини країни, що приймають, ведуть спостереження за цільовими особами й заарештовують під час своїх таємних спецоперацій. Потім жертви зникають безвісти або їх утримують у СІЗО протягом декількох тижнів. У цей період над ними часто вчиняють насильство, катують і принижують, щоб змусити погодитися на поїздку до Туреччини або вичавити з них зізнання. Жертви свідчили ООН про тривалі тортури з боку агентів спецслужб, переважно через позбавлення сну, побиття, симуляцію утоплення й удари електричним струмом.

За словами Нейта Шенккана, ці злочини стаються в усьому світі. Деякі з них стають відомими, а про деякі громадськість так і не дізнається. 

“Задокументовані випадки варіюються від убивства Джамаля Хашоггі в Стамбулі Саудівською Аравією до викрадення Азербайджаном Афкана Мукстарлі з Грузії і від зникнення тайських активістів з Лаосу до масових арештів і депортацій уйгурів, тибетців і послідовників Фалуньгун з різних країн до Китаю. Транснаціональне гноблення відбувається у всіх частинах світу і зачіпає активістів і навіть неполітичних вигнанців, де б вони не жили”, – каже директор з досліджень у Freedom House. 

За його словами, такі злочини травмують емігрантів та їхні спільноти. Правозахисна організація розцінює, що під ризиком транснаціональних репресій наразі перебувають 3,1 млн людей. 

Політолог Колумбійського університету (США) Александр Кулі розцінює такий вид злочину як результат негативної реакції на демократизацію у світі. Демократичний оптимізм 1990-х і початку 2000-х років поступився місцем новому типу агресивних і хитрих автократів. Кольорові революції 2000-х років й Арабська весна на Близькому Сході спонукали авторитарні режими подати демократичну опозицію і громадянське суспільство як загрозу національній безпеці, яка прагне дестабілізувати й підірвати їхнє правління, пояснює політолог. Він вважає, що цьому злочину сприяє “ерозія цінностей та інституцій”. 

“Нове транснаціональне гноблення загострюється тоді, коли ліберальні демократичні цінності втрачають свою підтримку на міжнародному рівні. З іншого боку, самодержці активно співпрацюють один з одним і примудряються перепрофілювати міжнародні інститути у своїх цілях, щоб уникнути міжнародного контролю і підзвітності”, – упевнений Александр Кулі. 

МЗС США вказує, що у світі збільшується кількість зловживань Інтерполом з боку авторитарних країн. Особливо Туреччина, Росія, Іран, Китай та Венесуела регулярно намагаються шукати через Інтерпол дисидентів, попередньо затаврувавши їх як терористів.

“Ми виявили, що для транснаціонального переслідування дисидентів переважно використовуються звинувачення в тероризмі. У всьому світі держави тепер використовують термін “тероризм” як кийок для скасування прав і переслідування опозиційних сил за кордоном”, – додає Нейт Шенккан. 

Правозахисники у Freedom House вказують, що Туреччина виправдовує переслідування інакодумців, так само як США своєю політикою “war on terror”, яку вони розгорнули після терористичних нападів на будівлі Всесвітнього торговельного центру 11 вересня 2001 року. Тоді уряди Близького Сходу передавали США підозрюваних без будь-яких юридичних процедур екстрадиції або до них застосовували тортури в таборі Гуантанамо. Так, до прикладу, наближена до турецької влади газета “Daily Sabah” має рубрику під назвою “Війна проти терору”, у якій розповідає про закордонні викрадення опозиціонерів. А інформаційне агентство Анадолу оприлюднює перші фотографії затриманих дисидентів. 

Президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган підтверджував, що держава схопила понад сотню своїх громадян за кордоном. 

Президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган

“Цими останніми затриманнями ми знову довели, що ці терористи ніде у світі не знайдуть безпечного місця”, – сказав він. 

Шенккан критикує світову спільноту за реагування на цей тип злочину з дипломатичною обачністю. Він переконаний, що це зрештою підштовхуватиме Анкару до подальших злочинів. 

“Ці викрадення не мають наслідків для Туреччини. Вони чудово задокументовані, утім це не відіграє жодної ролі у двосторонніх стосунках Туреччини з її найважливішими союзниками – США, Францією або Німеччиною. Ця тема не постає на порядку денному цих країн. Це дає Анкарі відчуття, що вони з легкістю продовжуватимуть злочини”, – каже правозахисник. 

Нагадаємо, раніше ZMINA повідомляла, що 2021 року з України видворили 16 громадян Білорусі попри тамтешні репресії.