Екоцид і права людини: як війна РФ трансформувала екологічний рух України – результати дослідження

Повномасштабна війна Росії проти України не лише забирає життя і руйнує міста, а й системно знищує довкілля – від забруднення води до втрати екосистем і мінування територій. Водночас український екологічний рух, попри втрати й кризу, трансформувався у важливого гравця, який документує екологічні злочини, формує політику “зеленої відбудови” й просуває питання відповідальності РФ на міжнародному рівні.

Про це йдеться в дослідженні “Екорух і війна”, підготовленому Українською кліматичною мережею і наданому виданню ZMINA. 

Обкладинка дослідження “Екорух і війна”.

Повномасштабне вторгнення Росії стало не лише воєнною агресією, а й масштабною екологічною катастрофою, наслідки якої впливатимуть на життя українців десятиліттями. Забруднення ґрунтів і води, знищення природних територій, руйнування інфраструктури, мінування ландшафтів – усе це формує нову реальність, у якій право людини на безпечне довкілля системно порушується. 

Дослідження “Екорух і війна” прямо вказує: війна стала “системним шоком”, який змінив умови існування держави, економіки й громадянського суспільства, а також змістив пріоритети до виживання. 

У цьому контексті екологічний рух опинився перед подвійним викликом – вижити самому і водночас документувати злочини, які можуть бути кваліфіковані як екоцид.

Однією з ключових тем дослідження є трансформація екологічного порядку денного в площину прав людини й міжнародного права.

Йдеться не просто про шкоду довкіллю, а про системні дії, які можуть мати ознаки екоциду – масового знищення природи як наслідку війни.

У звіті наголошується, що екологічні організації фактично стали першими, хто почав системно фіксувати ці злочини:

“Масштабні екологічні наслідки бойових дій – забруднення ґрунтів і води, знищення природних територій, мінування ландшафтів та руйнування інфраструктури – фактично створили новий напрям для діяльності організацій”, – йдеться в дослідженні.

Ця робота має не лише дослідницьке значення, а і юридичне – вона формує доказову базу для міжнародних судів і механізмів відповідальності.

Менеджерка програми Міжнародного фонду “Відродження” Тетяна Кухаренко підкреслює практичну вагу цих даних: “Потім ці дані використовувалися Міністерством оборони, Генеральною прокуратурою України, зокрема, в питаннях екоциду. Уряд ці дослідження вважав ранговими і авторитетними”. 

Отже, екологічний рух став частиною інфраструктури документування воєнних злочинів.

Дослідження підкреслює: екологічні наслідки війни – це не лише про природу, а й про базові права людини.

Знищення екосистем означає втрату доступу до чистої води, безпечного повітря і ресурсів для життя. 

Фактично йдеться про комплексне порушення права на безпечне довкілля, яке є частиною міжнародних стандартів прав людини.

У цьому сенсі екологічний вимір війни стає невіддільною частиною правозахисного дискурсу – і саме так його дедалі частіше артикулюють українські організації.

Повномасштабне вторгнення фактично обірвало попередній цикл формування екологічної політики в Україні.

Як зазначає експерт Андрій Андрусевич, війна зруйнувала навіть ту політику, яка, хай і недосконала, але все ж існувала.

“Повністю перервала те, що ми називаємо циклом політики. Це означає, що більшість довгострокових реформ була поставлена на паузу“, – каже експерт.

Однак водночас війна створила новий запит – на політику, яка враховує екологічні наслідки бойових дій і потребу відбудови.

Попри усвідомлення важливості теми сам екологічний рух опинився в кризі.

Дослідження фіксує комплекс проблем:

• брак фінансування через перерозподіл донорських ресурсів;
• відтік кадрів;
• фізичну небезпеку для активістів;
• психологічне виснаження;
• зниження суспільної підтримки. 

У звіті зазначено: “Екологічний рух залишається відносно невеликим і ресурсно обмеженим. Доступ до політичних процесів і суспільної підтримки став ще складнішим”. 

Водночас ці обмеження не призвели до зникнення руху – натомість він змінив свою природу.

Ключовим фактором виживання стала здатність до швидкої адаптації.

Організації почали працювати у форматі мереж – з невеликим ядром і широким колом партнерів, волонтерів і експертів. 

Це дозволило:

• швидко реагувати на нові виклики;
• запускати гуманітарні ініціативи;
• масштабувати проєкти;
• зберігати експертність.

У дослідженні це описується так: “Саме гнучкість, мережевість і “стартап-логіка” роботи дозволили організаціям адаптуватися до умов війни”. 

Ще одна важлива трансформація – інтеграція екологічного порядку денного в безпековий і відбудовчий.

Екологічні організації почали працювати з темами:

• енергетичної незалежності;
• кліматичної політики у воєнний час;
• зеленої відбудови;
• санкцій проти російської енергетики. 

Це означає, що довкілля більше не є окремою сферою – воно стало частиною стратегічного планування майбутнього країни.

Окремий напрям дослідження – міжнародна адвокація.

Українські організації активно працюють із глобальними партнерами, просуваючи питання відповідальності Росії за екологічні злочини.

Дослідження підтверджує, що війна підвищила міжнародну видимість українського екоруху і посилила його експертну роль. 

Це створює передумови для того, щоб екологічний вимір війни був врахований у міжнародних механізмах компенсацій і правосуддя.

У підсумку дослідження показує, що екологічний рух України став частиною ширшого спротиву – не лише військового, а й правового, політичного і гуманітарного. Він одночасно документує злочини, підтримує громади, формує політику відбудови й просуває питання відповідальності Росії. І саме ця багатофункціональність визначає його роль у майбутньому України.

Нагадаємо, за час повномасштабної війни росіяни скоїли в Україні понад 4,5 тисячі екологічних злочинів. 

Станом на кінець вересня 2024 року українські слідчі розслідували щонайменше 14 кримінальних проваджень за фактом екоциду, спричиненого повномасштабним російським вторгненням. Загальна кількість проваджень щодо шкоди довкіллю внаслідок збройної агресії РФ сягає 221, але не всі з них кваліфікують як екоцид.