Від дискримінації до транспорту: із якими проблемами стикаються люди з інвалідністю під час війни
Люди з інвалідністю в Україні стикаються із низкою проблем, які посилюються в умовах поточної гуманітарної кризи. Зокрема, залишаються проблеми з дискримінацією та доступністю – до ринку праці, послуг, транспорту.
Про це йдеться у звіті з ситуації щодо стану прав людей з інвалідністю в Україні в контексті реалізації Конвенції ООН про права осіб з інвалідністю, опублікованому Global Disability Fund (GDF).
Фото: ілюстративне PixabayДослідження проводилося з червня по грудень 2024 року. Використовувався змішаний підхід, зокрема аналіз офіційних даних, законодавства, тіньові звіти, заключні зауваження від Комітету ООН з прав людей з інвалідністю. Також – очні та онлайн-сесії зі 132 людьми з інвалідністю та 27 членами сімей у 23 областях, сесії з представниками уряду й Офісу омбудсмана.
У звіті зазначається, що Україна досягла значного прогресу в імплементації Конвенції ООН про права людей з інвалідністю (КПОІ), включаючи розробку “Національного плану дій з реалізації Конвенції ООН про права людей з інвалідністю до 2025 року” та “Національної стратегії зі створення безбар’єрного середовища в Україні на період до 2030 року”. Обидва документи спрямовані на покращення доступності транспорту, інформації та інфраструктури із залученням різних зацікавлених сторін, включаючи організації людей з інвалідністю.
Проте через війну значно посилилась нерівність, що створює нові виклики для людей з інвалідністю, людей старшого віку, домогосподарств, які очолюють жінки та лише жінки, а також маргіналізованих спільнот.
У дослідженні звертається увага, що упродовж останніх 15 років в Україні докладали зусилля для запобігання дискримінації за ознакою інвалідності та боротьби з нею. Проте чинне законодавство залишається фрагментарним, немає послідовних механізмів для забезпечення правосуддя за порушення права на рівність і захисту від дискримінації.
“Стереотипи та упередження щодо людей з інвалідністю зберігаються, а прогрес щодо розуміння прав людини повільний. Люди з інвалідністю, особливо з інтелектуальними та психосоціальними порушеннями, залишаються однією з найбільш стигматизованих груп в Україні. Спадок радянської системи інституціоналізованого догляду ще більше закріплює цю маргіналізацію”,– йдеться у звіті.
Це системна проблема, що обмежує доступ до основних послуг для людей з інвалідністю. Крім того, інвалідність обмежує їхні можливості заробітку, що посилює вразливість і знижує здатність справлятися з постійними викликами. Ветерани з інвалідністю стикаються з більшістю цих проблем.
Правовий захист людей з інвалідністю недостатній, зазначається у дослідженні. Зокрема, Конституція України прямо не визначає інвалідність як захищену категорію. Закон “Про боротьбу з дискримінацією”, ухвалений 2012 року, не містить механізмів примусового виконання та не визнає відмову в розумному пристосуванні дискримінацією. Закон “Про соціальний захист людей з інвалідністю” (1991 р.) наслідує медичну модель, а не підхід, що ґрунтується на правах, і не узгоджується з принципами КПОІ.
Попри певні позитивні кроки в інклюзивній освіті, доступ до освіти залишається обмеженим. Закон України “Про освіту” спотворює визначення “розумного пристосування”, що призводить до непорозумінь щодо обов’язків навчальних закладів з підтримки доступу до освіти. Крім того, відмова в розумному пристосуванні не визначається прямо як форма дискримінації за ознакою інвалідності. Відповідний законопроєкт, спрямований на усунення цих прогалин, залишається на розгляді з 2015 року. Ця законодавча прогалина суттєво обмежує доступ до освіти для дітей з інвалідністю.
Стратегія деінституціоналізації дітей в Україні від 2017 року мала на меті поступове скасування інституцій до 2026 року, але прогрес зупинився через обмеженість альтернативного житла, економічні труднощі та відсутність громадських послуг. 127,5 млн доларів, призначених для доступного житла, були використані для відновлення закладів, що ще більше загальмувало реформи.
На теперішній час у 259 закладах перебувають 37,7 тис. дорослих, у тому числі люди з інвалідністю та люди старшого віку. Упродовж 2022–2023 років близько 7800 дорослих, у тому числі 4553 ВПО з інвалідністю, були госпіталізовані. Станом на 2024 рік в інституційному закладі залишаються 5003 дитини з інвалідністю.
Трудове законодавство України підтримує рівність для людей з інвалідністю, але не відповідає стандартам, встановленим Конвенцією ООН про права людини, йдеться у звіті. Від роботодавців вимагається створювати та виділяти робочі місця для людей з інвалідністю, проте суди часто визнають ці положення неефективними. Роботодавці часто уникають штрафів за невиконання 4% квоти працевлаштування, посилаючись на відсутність кандидатів з інвалідністю в конкурсах на роботу. Доступні варіанти вищої освіти та професійної підготовки залишаються обмеженими.
Приблизно 35 000 людей позбавлені дієздатності, що не дозволяє їм реалізовувати свої економічні, соціальні, політичні, культурні та інші права. Рішення про обмеження чи позбавлення дієздатності має переглядатися що два роки психіатричною експертизою у складі групи психіатрів або одного психіатра, залежно від рішення суду. У звіті Моніторингової місії ООН за 2022 рік вказувалося на порушення права бути присутнім під час судових засідань, а також про сильну залежність судових рішень від результатів психіатричних експертиз. У 2023 році було запроваджено альтернативні механізми супроводу прийняття рішень.
Особи, позбавлені дієздатності, отримали право звертатися до суду з позовом про відновлення дієздатності у 2017 році, але лише у 2023 році вони могли самостійно звертатися за безоплатною правовою допомогою.
Понад половину опитаних осіб з інвалідністю повідомили про обмеження дієздатності, зокрема:
- відмови в кредитних і страхових послугах;
- відмови в банківських послугах;
- вимоги мати супроводжуючих осіб у різних установах.
Ці обмеження викликані поєднанням фізичних бар’єрів в установах, інституційних і процедурних комунікаційних бар’єрів (особливо для осіб з порушеннями зору чи слуху), а також упередженим ставленням.
Національна стратегія безбар’єрного простору до 2030 року спрямована на покращення доступності в публічній сфері. Це включає доступ до фізичних просторів, інформації, послуг і платформ для прийняття рішень.
Зокрема, Національна транспортна стратегія має на меті зробити доступними 60% залізничної інфраструктури та 50% міського транспорту до 2030 року, але прогрес йде повільно. Законодавство передбачає доступність громадського транспорту, але 71,9% людей з інвалідністю повідомляють про труднощі з використанням транспортної інфраструктури. Основні перешкоди включають відсутність доступних зупинок громадського транспорту (44,2%), недоступні пішохідні доріжки (21,9%), відсутність допомоги при посадці/висадці (24,9%) та відсутність адаптованих туалетів у транспортних вузлах (18,2%).
24 грудня 2024 уряд ухвалив Стратегію реформування психоневрологічних, інтернатних закладів та деінституціалізації догляду за людьми з інвалідністю та похилого віку. Документ передбачає, що до 2034 року в Україні буде створена система послуг, яка забезпечить можливість цим людям незалежно проживати та інтегруватися у громадах. Реформа деінституалізації є одним із зобов’язань України на шляху вступу до ЄС.
Раніше ZMINA писала, що серед працездатних людей з інвалідністю половина не може реалізувати право на працю, 68% не вистачає грошей на їжу та одяг. Такі результати дослідження, яке презентувала громадська спілка “Ліга Сильних”.
