Доступність медіа в Україні: що врахував закон і що залишив поза увагою
Закон України “Про медіа” спрямований на євроінтеграцію, але не повною мірою враховує потреби людей з інвалідністю, особливо з психосоціальними та інтелектуальними порушеннями, у доступі до інформації. Дослідження показало, що закон обмежується вимогами до суспільних мовників, ігноруючи приватні, а також у ньому бракує чітких стандартів субтитрування, жестової мови та легкої мови.
Для забезпечення безбар’єрності дослідники пропонують розробити національні стандарти та узгодити законодавство, щоб медіапослуги стали доступними для всіх, зокрема в умовах воєнного часу.
Про це говорили під час заходу “Втілення європейських стандартів доступності медіа в Україні: презентація дослідження”, повідомляє кореспондентка ZMINA.
Фото: PixabayМета заходу, за словами модераторки Світлани Юхимович, полягала в тому, щоб обговорити Закон України “Про медіа” та його відповідність Директиві ЄС про доступність аудіовізуальних медіапослуг (2018/1808).
Цей закон, який набув чинності 2023 року, після майже десятирічного розроблення, є важливим кроком у напрямку євроінтеграції України. Проте, як зауважила модераторка, спільнота людей з інвалідністю та їхні союзники вважають, що деякі євроінтеграційні зобов’язання щодо прав та доступу людей з інвалідністю до інформаційних послуг не врахували повною мірою.
Юхимович наголосила, що директива ЄС встановлює певний мінімальний стандарт, мінімальний рівень правил, яким слід рухатися до покращення доступності, покращення безбарʼєрності й не зупинятися в цьому.
Світлана ЮхимовичЗакон є прогресивним, зокрема щодо регулювання медіаринку та доступу до інформації, але є й суттєві прогалини, які потребують уваги. Модераторка відзначила такі:
- Закон майже не враховує потреб людей із психосоціальними та інтелектуальними порушеннями, зосереджуючись здебільшого на користувачах із сенсорними порушеннями.
- Вимоги щодо доступності стосуються лише суспільних мовників, а приватні мовники не охоплені.
- Лише 5% контенту має бути доступним для людей із сенсорними порушеннями.
“Кількість людей з інвалідністю в Україні, на жаль, через війну Росії проти України збільшується, відповідно безбарʼєрність і доступність мають стати наскрізними цінностями для всіх – для законотворців, для законодавчої влади, виконавчої влади, для медіа, для організацій громадянського суспільства і загалом для всіх спільнот в Україні”, – пояснила Світлана, додавши, що від ефективної суспільної громадянської участі людей з інвалідністю залежить і економічний добробут України, і загалом майбутнє громадян.
На заході презентували дослідження “Доступність аудіовізуальних медіапослуг в Україні: відповідність Закону “Про медіа” положенням Директиви ЄС 2018/1808″, що аналізує, як українське медіазаконодавство враховує права людей з інвалідністю в контексті євроінтеграції. Дослідниця з Університету Мейнут в Ірландії Леа Урзель Франсіль розповіла про частину роботи, присвячену імплементації Директиви про аудіовізуальні медіапослуги ЄС (AVMSD), зокрема її статті 7, яка стосується доступності.
“З початком переговорів про вступ до Європейського Союзу та з отриманням статусу кандидата Україна взяла на себе зобовʼязання щодо наближення свого законодавства до законодавства ЄС. У грудні 2022 року Україна ухвалила закон про медіа, націлений на узгодження з директивою про аудіовізуальні медіапослуги”, – розповіла вона.
Леа Урзель ФрансільТож дослідження зосереджене на тому, наскільки права людей з інвалідністю враховані в процесі гармонізації медійного законодавства. Стаття 7 AVMSD, на яку спиралося дослідження, встановлює зобов’язання щодо поступового забезпечення доступності аудіовізуальних послуг для людей з інвалідністю. Вона стосується як лінійних послуг (телебачення), так і нелінійних (відео за запитом, наприклад, Netflix, Prime), а також платформ на кшталт ютуб чи тікток.
У документі, як наголошує Франсіль, немає конкретних кількісних або якісних вимог, однак є чітке розуміння, що ці послуги мають ставати доступнішими для всіх.
Дослідниця також акцентувала на важливості доступності екстреної інформації, що є особливо важливим для України в умовах повномасштабного вторгнення Росії. Так, екстрена інформація, наприклад у разі стихійних лих або надзвичайних ситуацій, має бути доступною для всіх, включно з людьми з інвалідністю.
“AVMSD – це директива мінімальної гармонізації, отже вона залишає державам-членам простір для встановлення детальніших або жорсткіших правил, яких повинні дотримуватися постачальники медіапослуг, зокрема щодо доступності“, – підсумувала вона.
Голова громадської організації Fight For Right Юлія Сачук розповіла, що робота над дослідженням стала для неї важливим професійним викликом, адже медіа не є її основною спеціалізацією. Утім, за її словами, працюючи в громадському секторі, часто доводиться вивчати нові теми. Юлія підкреслила, що залучення експерток з міжнародного права стало одним із ключових елементів дослідження, яке вони реалізували торік спільно з партнерами з IFES.
Дослідження мало на меті дві основні цілі – забезпечити присутність голосів людей з інвалідністю в процесі євроінтеграції та реалізувати принципи Конвенції ООН про права людей з інвалідністю, зокрема щодо дієвої участі самих людей з інвалідністю в розробленні політик і законодавства. Організація закликає державу наслідувати цей підхід, залучаючи людей з інвалідністю до всіх етапів формування політик.
Повна версія тексту вже доступна українською мовою на сайті. Очікується також англомовна версія.
Цей проєкт тривав рік і охопив аналіз багатьох аспектів, зокрема порівняння українського закону про медіа з європейською директивою. Прикметно, що директива ЄС стосується аудіовізуальних медіапослуг, натомість український закон охоплює ширше коло: онлайн-, друковані, аудіальні та аудіовізуальні медіа. Під час розроблення методології дослідники зосередилися на аудіовізуальних медіа, як це передбачено в директиві. Вони також звернули увагу на роль органів співрегулювання в забезпеченні доступності.
Важливим аспектом також є те, що європейська директива вимагає прогресивного і безперервного процесу забезпечення доступності, тоді як в українському законі це не передбачено.
Тож, як підкреслює очільниця Fight For Right, значну увагу слід приділити чіткому визначенню понять “доступність” і “інвалідність” відповідно до міжнародних стандартів, адже наразі ці визначення або відсутні, або мають розмитий характер. Вона зауважила, що дослідники, працюючи над аналізом відповідності національного законодавства, спиралися також на інші нормативні акти, зокрема Закон “Про суспільні медіа України”, зміни до Кодексу цивільного захисту та положення щодо доступності медіа під час референдумів. Це дозволило показати, що в державі вже зроблено багато, проте проблемою залишається відсутність чітких державних стандартів щодо жестової мови, субтитрування, озвучених субтитрів і легкої мови.
“Ці стандарти – це не відірване щось від життя. Це дійсно те, що стосується життя кожної людини з інвалідністю”, – наголосила вона.
Юлія СачукЮлія також відзначила важливість створення узгодженої правової бази. Вона звернула увагу на ризик розбалансованості між законами. Наприклад, різні положення можуть міститися в Законі “Про медіа”, Законі “Про суспільні медіа” чи інших нормативних актах, і незрозуміло, наскільки вони узгоджені між собою. На її думку, за відсутності національних стандартів важко оцінити, на які саме норми повинні орієнтуватися відповідальні органи, такі як Нацрада чи органи співрегулювання. Вона припустила, що Україна могла б вивчити наявні міжнародні стандарти та адаптувати їх до свого законодавства.
Окремо вона акцентувала на потребі забезпечити безперервне й прогресивне впровадження змін, адже без цього не буде реального поступу.
“Про те, що медіапослуги є недоступними, знає більшість людей з інвалідністю, і для цього не потрібно проводити жодного дослідження”, – зауважила дослідниця.
Серед першочергових дій вона назвала забезпечення озвучених субтитрів і використання простої мови, а також розроблення стандартів, правил і кодексів у співпраці з органами співрегулювання та міністерствами. Сачук підкреслила, що ці зміни важливі не лише для сфери медіа, а й для освіти, виборчого процесу та інших суспільних сфер.
Нагадаємо, результати тогорічного дослідження “Ставлення до людей з інвалідністю та підтриманого проживання”, проведеного Харківським інститутом соціальних досліджень за фінансової підтримки та на замовлення громадської спілки “Ліга Сильних”, свідчать про те, що щонайменше 69% опитаних вважають: медіа в Україні не досить висвітлюють події, пов’язані з людьми з інвалідністю.
