12 років колонії за донат Притулі: у РФ третій рік утримують 21-річного українця Данила Єфімова
Мешканця окупованого міста Сніжного Донецької області Данила Єфімова російські силовики затримали в аеропорту у грудні 2023 року. Згодом 18-річного хлопця засудили до 12 років позбавлення волі за звинуваченням у “державній зраді”. Підставою для справи російська влада назвала перекази грошей на підтримку української армії. Нині Данила утримують у колонії в Саратовській області, де через неналежні умови він постійно хворіє.
Про це повідомила громадська організація “Нові українські наративи”.
За словами його брата Кирила Єфімова, коли у 2014 році російські війська окупували Сніжне, Данилові було лише дев’ять років. Попри окупацію він самостійно вивчив українську мову, закінчив українську школу онлайн та планував вступити до Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
У грудні 2023 року 18-річний Данило разом із батьком та дівчиною прибув до міста Волгограда РФ. Вони планували вилетіти до Стамбула, де на них чекав старший брат Єфімова – Кирило. Проте під час паспортного контролю в аеропорту хлопця затримали через наявність українського закордонного паспорта. Під час обшуку росіяни вилучили у Данила телефон і знайшли там історію восьми грошових переказів на підтримку України. Хлопець задонатив загалом 5 200 гривень у благодійний фонд Сергія Притули.
За даними російських правозахисників, Єфімова доставили до відділення поліції, де склали протокол за нецензурну лайку у фойє будівлі № 8 на вулиці Рокоссовського у Волгограді (там розташований відділ поліції № 4 – Ред.). Наступного дня суддя Центрального районного суду Волгограда Катерина Полубоярова призначила Єфімову 13 діб адміністративного арешту за “Дрібне хуліганство” (“тобто порушення громадського порядку, що супроводжується нецензурною лайкою в громадських місцях”). Як зазначено в постанові суду, Данило “визнав свою провину у вчиненні адміністративного правопорушення та розкаявся у скоєному”.
Весь цей час батько марно намагався знайти Данила, оскільки в поліції йому казали, що його там немає. Лише через добу правоохоронці визнали, що хлопець утримується у спецприймальнику.
Через 13 діб після виходу звідти Данила знову затримали. 11 січня 2024 року та сама суддя призначила йому ще 10 діб адміністративного арешту за тією ж статтею, але цього разу – за хуліганство в центрі міста. Як зазначає “Меморіал”, через кілька днів утримання під арештом Данила відвели до кабінету, де його побили чоловіки у масках. Вони хотіли, щоб українець підписав зізнання, і погрожували “відвезти до лісу”, якщо він цього не зробить. Зрештою Єфімов відмовився.
15 січня 2024 року російські силовики взяли Данила Єфімова під варту за підозрою в “державній зраді” через переказ грошей благодійному фонду Сергія Притули та відправили його до СІЗО в Ростові-на-Дону. Там, як повідомляє правозахисний проєкт “Меморіал”, Данило “визнав свою вину”.
У “Меморіалі” також описали умови його утримання:
“В очікуванні етапу він сидить у 10-місній камері ще з 16 українцями. Більшість із них – мешканці окупованих територій. Вони сплять по черзі: частина заарештованих вдень, а частина – вночі. Камера розташована в підвалі, сонця в ній практично немає. Людей виводять митися раз на місяць. У літню спеку такі умови можна назвати тортурами”.
Пізніше стало відомо, що під час перебування в СІЗО хлопця утримували в одній камері із захисниками “Азовсталі”.
Справу щодо Єфімова порушило управління ФСБ у Волгоградській області. Вона надійшла до суду наприкінці травня 2024 року й розглядалася в закритому режимі, оскільки матеріали були засекречені.
Проти Данила свідчили його сусід по гуртожитку В’ячеслав Нікіфоров, кураторка навчальної групи Людмила Зайцева та дівчина Анна Мармет’янова. Нікіфоров заявив, що Єфімов висловлював антивоєнні погляди й нібито розповідав йому про перекази коштів до фонду Сергія Притули, Зайцева повідомила про його відмову брати участь у “патріотичних” заходах, а Мармет’янова, за версією слідства, також підтвердила, що він розповідав їй про фінансову підтримку українських фондів.
У липні 2024 року Ростовський обласний суд відправив Єфімова за ґрати на 12 років колонії та 1 року обмеження волі після звільнення. У “вироку” з нібито слів Данила зазначено, що після початку повномасштабного вторгнення він перебував у постійному стресі. Причиною цього стали новини про злочини росіян, а також розповіді близьких із підконтрольної Україні території.
“Під впливом цих публікацій та отриманих даних у нього (Данила – ред.) сформувалося хибне уявлення про ЗСУ, їхні дії та необхідність підтримки української армії фінансово“, – вказано в матеріалах справи.
Нині українець перебуває у виправній колонії №10 Саратовської області, де стикається із проблемами зі здоров’ям, але продовжує писати вірші українською мовою.
За словами старшого брата Кирила, у колонії, де утримуєтеся Данило, неналежні умови утримання. Через погане харчування 21-річний хлопець дуже схуд та часто хворіє.
“Він один раз поїв, і потім кілька днів йому було дуже зле. Хоча він просто їв нормальну їжу. Але настільки його організм уже не сприймає звичайної нормальної їжі, тому що щодня його годують баландою і в дуже обмежених кількостях“, – каже чоловік.
Як зазначає брат, Данило морально був готовий до будь-чого і перебував у пригніченому стані. Кирило додає, що під час рідкісних телефонних дзвінків бранець зізнається у відчутті, ніби грає в комп’ютерну гру, і не сприймає події як реальність.
За словами рідних, якось у Єфімова відібрали куртку та шапку, передані родичами.
“Це була зима. Він певний час ходив без куртки. Потім йому хтось допоміг, дав якусь. Ще він знайшов шапку. Вона десь просто валялася, була дуже брудна. Він казав, що прав її, і від неї навіть вода смерділа, як від собаки“, – пригадує Кирило.
Окрім цього, під час огляду передач від рідних наглядачі іноді принижують Данила, вигукуючи: “А, ти хохол?”. Після цих слів вони розрізають та переривають усі пакунки чи продукти.
Бранець також позбавлений належного медичного обслуговування. У Данила росте зуб мудрості, який травмує щоку, однак у колонії немає стоматолога.
“Є можливість поїхати до стоматолога в міську лікарню. Але ті, хто їздив, розповідали Данилу, що перед цим їх сильно побили. Тому Данило каже, що поки що не буде звертатися, терпітиме“, – розповідає Кирило.
Доступ до медикаментів у закладі суворо обмежений. Саме тому хворий Єфімов вимушений був годинами стояти на морозі у черзі до медсестри.
“Парацетамол – це максимум, на що ти можеш розраховувати. Передати ліки теж проблематично. Має бути дозвіл лікаря, що тобі потрібні саме ці ліки. І поки ти його отримаєш, тобі вже ці ліки можуть бути не потрібні. І не факт, що ти взагалі отримаєш цей дозвіл“, – додає брат.
Попри складні умови ув’язнення, Данило вивчає Біблію, бере участь у богослужіннях, прибирає в тюремному храмі та виготовляє ікони. Храм він відвідує разом із засудженим священником Костянтином Максимовим, якого росіяни затримали у травні 2023 року в окупованому Токмаку. Йому інкримінували “шпигунство” та засудили до 14 років позбавлення волі.
Також у колонії Данило спілкується із Сергієм Котовим з окупованих Олешок. Чоловіка затримали у квітні 2022 року, звинуватили у “шпигунстві” та засудили до 15 років ув’язнення.
За словами Кирила, українців у цій колонії небагато – більшість ув’язнених становлять засуджені за кримінальні злочини громадяни РФ.
Рідні передали Данилу понад 250 листів від людей, які хотіли його підтримати. За словами брата, хлопець перечитував їх щоранку, а згодом усім написав відповіді.
“Я справді дуже зворушений вашою підтримкою. Я прочитав кожен лист, і якби міг, обійняв би кожного. Дякую вам за це величезне тепло і любов. Я дуже вдячний, до сліз. Таке відчуття, ніби мені пишуть всі рідні“, – зазначав він.
Нагадаємо, священника УПЦ МП Костянтина Максимова, який служив у храмі Успіння Пресвятої Богородиці в окупованому Токмаку, окупанти викрали 16 травня 2023 року. Він виїхав з окупованого Токмака з волонтерською гуманітарною місією через Крим. О 10:27 чоловік телефоном повідомив друзям, що під’їхав до контрольно-пропускного пункту Чонгар.
Після викрадення окупанти протягом 9 місяців приховували його місцеперебування. Пізніше стало відомо, що Костянтина тривалий час утримували в підвальному приміщенні в місті Мелітополь. Також його перевозили між різними установами, зокрема утримували в СІЗО.
До цього Костянтин відмовився співпрацювати з окупаційною владою, не погодився переводити свою парафію під пряме підпорядкування Російської православної церкви (РПЦ) та продовжував молитися за український народ.
Згодом так званий запорізькій обласний суд призначив Костянтину 14 років ув’язнення за “шпигунство на користь України” (стаття 276 КК РФ – Ред.).
За інформацією адвокатки та родичів священника, умови утримання серйозно підірвали його фізичний стан. У нього виникли серйозні проблеми з ногами та сильні болі в суглобах. Під час перебування в сирих приміщеннях слідчого ізолятора він захворів на тяжкий бронхіт. Попри численні скарги на біль та офіційні прохання надати медичну допомогу, адміністрація російських заклади утримання категорично відмовила у наданні ліків та огляді лікарів.
У серпні 2024 року після оголошення незаконного вироку його перевели до виправної колонії суворого режиму.
У листі, датованому 19 січня 2026 року, Максимов зазначає, що за весь час перебування в ув’язненні не отримав жодної відповіді чи слів підтримки від церковного керівництва, попри неодноразові звернення. За його словами, єдиним ієрархом, який вийшов на зв’язок із родиною, був митрополит Єфрем.
“Я сподівався отримати хоча б якусь відповідь чи звісточку від свого Настоятеля. Але у відповідь – тиша”, – йдеться у зверненні.
Священник також пише, що відсутність підтримки породжує відчуття забутості, яке, за його словами, посилюється умовами ув’язнення. Наприкінці листа він просить молитов.
