Злочинність від зубожіння чи від кількості колишніх в’язнів на волі?
У “Донецькому Меморіалі” занепокоєні намірами влади змінити “закон Савченко”, що зараховує 1 день у СІЗО за 2 дні у в’язниці.
Як повідомлялось у червні, міністр внутрішніх справ Арсен Аваков та міністр юстиції Павло Петренко запропонували Верховній Раді внести зміни у законодавство, аби не застосовувати закон до людей, які скоїли тяжкі злочини. Вони стурбовані сплеском криміногенної ситуації і вказують на повторні злочини, які, за словами Арсена Авакова, скоювали звільнені за “законом Савченко” українці.
У своїй відповіді на запит Центру інформації про права людини “Донецький меморіал” називає таку ініціативу влади загрозою для головних принципів дотримання прав людини.
Ми наводимо повну відповідь “Донецького меморіалу”.
По-перше, така ініціатива впроваджує дискримінацію за ознакою злочину. Якщо головна мета закону – певною мірою компенсувати громадянам, які перебували у СІЗО у жахливих умовах, нелюдські умови тримання, то не може не дивувати пропозиція одним особам ці умови “компенсовувати”, іншим – ні. Тим самим поважними міністрами визнається, що тяжкість цих умов є елементом покарання: якщо особа вчинила вбивство – може не розраховувати на компенсацію за нелюдські умови, а отримувати їх “по повній”.
По-друге, вельми сумнівними є дані про ріст злочинності саме через застосування “закону Савченко”. Цікаво, що серед їх аргументів немає жодного факту шкідливого впливу закону на криміногенну ситуацію, тільки загальні твердження, яким треба просто вірити.
Разом з тим, дослідження впливу застосування закону, здійснені правозахисною організацію “Донецький Меморіал”, свідчать про протилежне.
“ЗАКОН САВЧЕНКО” В ДІЇ
З 6 277 осіб, звільнених під час дії “закону Савченко” з початку року до 20 травня 2016 р., особи, засуджені за умисні вбивства, складають 857 осіб. Це 13,65% від загального числа звільнених. Крім того, в числі звільнених 551 особа, засуджена за нанесення умисних тяжких тілесних ушкоджень (8,8%), ще 1163 особи, засуджені за розбій (18,5%) і 906 осіб засуджені за грабежі (14,4%).
Якщо вважати частки звільнюваних осіб наведених вище категорій засуджених незмінними впродовж усіх місяців 2016 року, то можна оцінити, скільки засуджених кожної з категорій звільнялося кожного місяця.
Отже, у січні звільнили 219 людей, які вчинили вбивства, у лютому – 436, у березні – 124 особи, у квітні – 63. Достатньо порівняти ці дані з темпами звільнення таких засуджених у першому півріччі 2015 року: тоді їх число в ув’язненні зменшувалось на понад 500 осіб щомісяця.
Людей, засуджених за нанесення тяжких тілесних ушкоджень звільнялось у перші чотири місяці 2016 року відповідно 141, 281, 80 та 40 осіб. У 2015 році число засуджених цієї категорії зменшувалось щомісяця на 225 осіб упродовж всього року.
Засуджених за розбої та грабежі звільнили у січні 2016 року – 529 осіб, у лютому – 1054, в березні 299 осіб, а у квітні – 151 особа. Наприкінці 2015 року число в’язнів цієї категорії зменшувалось щомісяця на 600 осіб, а впродовж всього 2014 року – взагалі щомісяця на 825 осіб.
Всю цю статистику міністр юстиції Павло Петренко, у відомстві якого перебувають в’язниці, має знати.
МАНІПУЛЯЦІЇ
Але чому ніхто не бив на сполох через цю красномовну статистику у 2014-15 роках? На тлі такої буденності все, що робиться за “законом Савченко”, зовсім не виглядає якоюсь катастрофою або форс-мажором і слова про неймовірне число злочинців, що звільняються через застосування закону – це відверте та свідоме маніпулювання громадською думкою.
Які ж є мотиви для такого маніпулювання? Одним з можливих може бути такий.
Рівень злочинності зазвичай залежить від соціально-економічної ситуації в країні та від ефективності роботи правоохоронних відомств, а не від числа колишніх в’язнів на волі. Коли загальне зубожіння в суспільстві зростає, число громадян, які наважуються порушувати закон, також зростає. До того ж, коли поліція при міністрові МВС Арсена Авакова погано ловить злочинців – злочинність зростає.
Але на думку міністрів в Україні за ріст злочинності “відповідальний” закон Савченко, і досить його “підправити” – і стане краще. Здається два міністри намагаються переконати, що якби не випустили у січні-травні 2016 року дві тисячі розбійників та грабіжників, то й нинішнього рівня злочинності не було би.
Терміни покарання за “законом Савченко” усіх “небезпечних” злочинців, які найближчим часом звільнятимуться та погіршуватимуть показники злочинності, вже перераховані. Навіть якщо цей закон “підправлять”, то він – оновлений – стосуватиметься тільки тих осіб, яких засуджують зараз і які звільнятимуться через п’ять-сім-десять років. Тобто, на нинішню ситуацію такі зміни вплинути вже не зможуть.
Нічого особливого немає в тому, що завжди частина осіб, які звільняються з в’язниць, з часом скоювали нові злочини. Показовим було би порівняння статистичних даних про рецидив злочинів звільнюваними особами у 2014 або 2015 роках з нинішньою ситуацією. Але міністри цим не напружуються. Може тому, що жодних суттєвих відмінностей немає.
По-третє, значною мірою рецидив злочинів залежить від того, як держава турбується про тих, хто звільняється.
Звільненим особам нині після виходу з в’язниці сподіватись на підтримку держави марно – держава фактично нічого не робить для їх ресоціалізації або бодай мінімальної підтримки: їм ніде ночувати, ніде за сприяння держави працевлаштуватись, жодної фінансової підтримки держава їм не надає в перші тижні після звільнення.
Натомість держава очікує, що вони в таких складних умовах не повернуться на шлях скоєння злочинів. А якщо вони все ж таки злочини скоюють, вона їх карає. Тим самим за свою безвідповідальність у ставленні до звільнених осіб держава карає самих звільнених осіб. Можливо, хтось з них вчинив би нові злочини в будь-якому випадку, навіть тоді, коли б держава йому дала і житло, і роботу, і підтримку. Та таких, ми впевнені, небагато. Чимало людей готові вести правослухняне життя. Але їм потрібна підтримка, яку держава не надає, а тільки докоряє скоєними новими злочинами.
Та цією вражаючою байдужістю держави чомусь не лякають громадян. Чому ж тоді треба вірити посадовцям, що безпека у суспільстві перш за все залежить від того, що 10% засуджених вийдуть зараз на волю на декілька місяців раніше?
Про штучність претензій до “закону Савченко” свідчить й надзвичайно скудний арсенал “лякалок” на кшталт безперервно поширюваної неправди про звільнення начебто через “закон Савченко” вбивці Лозинського. Та ті, хто повторює цю нісенітницю, замовчують, що насправді за “законом Савченко” Лозинському тільки перерахували термін відбутого покарання – і все! А вийти він має змогу зовсім через інші чинники, а саме: спочатку апеляційний суд вирок у 15 років позбавлення волі замінює на 10 років, а вже зараз подання до суду на його умовно-дострокове звільнення зробила установа, де він відбував покарання, і нарешті, задовольнив це подання та фактично реально випустив на волю Лозинського суд. Хоча міг і не звільняти. А “винним” виявляється “закон Савченко”.
Нещирість їх аргументів полягає й в тому, що звільнення “страшних” злочинців подається так, нібито якби не “закон Савченко”, вони би сиділи безконечно. Але очевидно, що це не так, адже сотні осіб, які вчинили вбивства та будь-які інші злочини, все одно рано чи пізно мають вийти на волю. Невідворотно. Питання тільки в тому, що завдяки “закону Савченко” вони вийдуть дещо раніше.
І це – не звільнення “достроково”, бо пересмикують невдоволені законом посадовці тоді, коли твердять про “дострокове” звільнення за “законом Савченко”. Ніякого “дострокового” звільнення закон не впроваджує, він обмежується тільки перерахуванням терміну відбутого покарання.
Подібна процедура в Кримінальному кодексі в інших питаннях існує давно.
Наприклад, згідно з п. 1.1 ст. 72 “При складанні покарань за сукупністю злочинів та сукупністю вироків менш суворий вид покарання переводиться в більш суворий вид виходячи з такого їх співвідношення: 1) одному дню позбавлення волі відповідають: б) два дні обмеження волі; в) три дні службового обмеження для військовослужбовців або три дні виправних робіт; г) вісім годин громадських робіт”.
Але ж ці розрахунки сприймаються без ажіотажу.
Ініціатори змін до закону пропонують обмежити коло осіб, до яких він застосовуватиметься, і при цьому не соромлячись публічно пропонують порушити одну з норм Конституції України. Вони ігнорують ту обставину, що Конституція України не дозволяє робити ними задумане.
Ст. 22 Конституції України обмежує подібні ініціативи: “При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод”.
А міністри мають намір звузити цей обсяг для окремих засуджених, позбавивши їх права, якого вони набули та зараз мають. Права, яке пов’язане з питанням дотримання прав людини, жорстокого поводження та нелюдських умов тримання в СІЗО.
Якщо навіть припустити, що депутати зробили якусь помилку, ухваливши цей закон (хоча ми так не вважаємо), то чому через неякісну роботу депутатів, через їх непрофесійні дії при ухваленні закону тепер треба ґвалтувати Конституцію України?
