У пошуках “Раскольникова”
Дощовий ранок 16 березня для пацієнтів наркологічного диспансеру в Кіровограді (нині – Кропивницький) почався не зовсім звично: прийшовши до лікарні, щоб прийняти необхідні препарати, вони опинилися в центрі неприємної історії.
Олена (тут і далі імена героїв змінені – ред.) і її чоловік були серед них. Кожен день вони повинні приходити до лікарні, щоб отримати метадон – препарат замісної підтримуючої терапії, необхідний людям, які вирішили зав’язати з ін’єкційними наркотиками.
Як завжди, вони намагалися встигнути раніше, щоб вчасно потрапити на роботу. До моменту їхнього приходу кілька десятків поліцейських (свідки називають число від 20 до 30) вже оточили диспансер і збиралися допитати всіх учасників програми замісної терапії. Як пояснили правоохоронці, у цьому районі було скоєно злочин, тому всі наркозалежні пацієнти повинні дати свідчення.
За розповідями очевидців, спершу співробітники розшуку збиралися “завантажити” всіх у машини і везти “на міськвідділ”, але один з пацієнтів сказав, що в такому випадку викличе адвоката. Поліцейські порадилися і вирішили проводити допит просто біля лікарні – із цією метою залишилися троє співробітників карного розшуку. Правоохоронці вишикували всіх пацієнтів у чергу і почали по одному допитувати їх біля своєї машини.
“Нічого не пояснювали. Вони не вважають учасників замісної терапії людьми. Вони під’їхали і сказали: здрастуйте, а ось і перші, сідайте, поїхали. Я кажу: що, як, до чого? – На місці все дізнаєшся. Це потім вже, коли я почала питати, мені один з них сказав, що, виявляється, вбили бабусю, яка живе в цьому районі”, – розповідає учасниця терапії Оксана.
За словами людей, яким довелося давати свідчення, сам допит тривав лише кілька хвилин. За півтори години співробітники розшуку встигли скласти кілька десятків протоколів (за інформацією поліції – двадцять, але свідки кажуть про сорок або навіть п’ятдесят).
Очевидці скаржаться: ніхто з поліцейських не представився, і на всі спроби заперечити чи щось з’ясувати вони відповідали грубістю. Учасники програми, які погодилися з нами поспілкуватися, одностайні: у порівнянні з перспективою опинитися затриманими, допит на місці видався їм хорошою угодою, і вони боялися вступати в суперечку. “Домовленість була така”, – пояснює Оксана.
Сам же допит видався пацієнтам лікарні не менше дивним за змістом, ніж за формою.
“Вони в основному питали, які препарати ми приймаємо, скільки років ми на програмі, в який час ми приходимо на сайт (сайтом називається медустанова, де люди отримують замісну терапію – ред.), із якої до якої години нам видають препарати, і де ми були попереднього дня. Вони нам сказали: тут убили бабусю, тому, якщо ви не хочете, щоб ми вас зараз всіх “запакували”… Фоткатися нас змушували, ніхто не хотів, але вони нас змушували”, – розповідає Олена.
Її з чоловіком допитували одночасно – його на задньому сидінні машини поліцейських, а її зовні. Що правоохоронці запитували з приводу вбивства бабусі, ніхто з пацієнтів, з якими ми спілкувалися, детально описати не міг. Зате всі вони добре пам’ятають, як надавали іншу інформацію, що цікавила поліцію: імена і прізвища родичів, їхні електронні пошти і мобільні телефони, робочі контакти та інші персональні дані. Утім, до протоколів ці дані не потрапили.
“Один поліцейський сказав: “Тепер у мене є півпрограми в особах”. Не просто прізвища, а в особах. Як це розуміти? Можна розуміти як прикол, а можна розуміти як загрозу”, – згадує учасник замісної терапії Олег.
Поліцейські виїхали близько пів на десяту ранку, і ті пацієнти, які приходили в наркодиспансер пізніше, їх уже не цікавили. Більше того: очевидці говорять, що на момент допиту в поліцейських уже був фоторобот підозрюваного – правоохоронці шукали рудоволосого чоловіка, і питали про нього продавчиню місцевого кіоску. Тоді навіщо ж було опитувати кілька десятків людей, які лікуються від наркозалежності?
Керівниця БО “ВБО “Легалайф-Україна” у Кропивницькому Наталія Ісаєва є членом регіональної команди з протидії порушенням прав людини з боку поліції. Саме до неї звернулися за допомогою пацієнти, які брали участь в допиті, і вона вирішила самостійно з’ясувати мотиви правоохоронців. У поліції Кіровоградської області у відповідь на її запит написали три речення, з яких випливало, що “причин для притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності не встановлено”.
Прокурори призначили службову перевірку і пізніше відповіли, що працівники поліції “в межах повноважень” опитали пацієнтів наркодиспансеру як свідків. Ніхто з опитаних зі скаргами не звертався, тому і “заходи реагування не застосовувалися”. Твердження, що ніхто з учасників програми не скаржився на співробітників розшуку – абсолютна правда. Вони були так налякані тим, що поліцейські спробують їх скомпрометувати, що ледь погодилися розповісти нам цю історію на умовах повної анонімності.
“Вони таку інформацію дізнавалися про нас, що не хотілося б, щоб ця інформація ще десь вийшла. У мене сім’я, дитина, дружина, я не хочу, щоб вони мене чіпали. Мати у мене старенька. На роботі не хочу, щоб дізналися, бо мати мене влаштувала на цю роботу, вона там працює. Я просто не хочу її підставляти”, – розповідає Олег.
Ми вирішили відправити власні запити правоохоронцям, і на цей раз їхні відповіді були куди докладнішими. У поліції пояснюють: 15 березня в Єдиний реєстр досудових розслідувань були внесені відомості про умисне вбивство.
“З метою проведення всіх необхідних слідчих (розшукових) заходів і для виконання доручення про проведення слідчих (розшукових) заходів… працівникам кримінальної поліції (карного розшуку) Кіровоградського відділення поліції необхідно було відпрацювати осіб, які проходять лікування в комунальному закладі “Кіровоградський обласний наркологічний диспансер”, – йдеться у відповіді правоохоронців.
Чому саме пацієнтів цього закладу, і чому участь в програмі замісної терапії є підставою для проведення допиту, у поліції не пояснили. Зате запевнили, що співробітники розшуку дотрималися норм законодавства: роз’яснили допитуваним права і обов’язки (зокрема право не свідчити проти себе і найближчих родичів), провели допит кожної людини окремо від усіх інших.
Але ті, хто давали свідчення, кажуть про протилежне: ніхто з них не знав, у статусі кого їх допитують, і про право не свідчити проти себе їм теж не говорили.
“Я не був свідком цього злочину, тому мене не могли опитувати як свідка”, – упевнений Олег.
У поліції також підкреслили, що співробітники розшуку не заходили в саму лікарню. Переконатися в цьому особисто нам не вдалося, так як наші запитання лікарям наркодиспансеру залишили без відповіді. Але цю інформацію підтверджує Наталія Ісаєва: “Вони на вулиці були. До медустанови вони не заходили. Медпрацівники чули. Я потім спілкувалася з медпрацівниками. Вони сказали: так, хлопці заходили і говорили, що поліцейські опитують, але вони не відреагували, тому що ті не заходили безпосередньо в медустанову”.
Правоохоронці запевняють, що всі персональні дані пацієнтів наркодиспансеру збирали виключно за формою протоколу. Але для чого їм знадобилася медична інформація та фотографії цих людей – усе ще не ясно. Судячи з відповідей держорганів, службова перевірка, якщо і проводилася, то лише формально, і доля цих даних залишається невідомою.
У прокуратурі наш запит вирішили перекваліфікувати на “звернення громадян”, тому ніяких пояснень ми так і не отримали.
Зараз учасники програми знаходяться в тривожному очікуванні: чи викличуть їх на повторний допит, спробують повісити вбивство на них, чи будуть шантажувати особистою інформацією. “Якщо десь щось, вони – кого? Нас відразу чіпляють. Нас перевіряють”, –пояснюють пацієнти.
Цей випадок не єдиний. Перший випадок масового затримання наркозалежних просто біля лікарні, який набув широкого розголосу в середовищі правозахисників, був чотири роки тому в Тернополі – розповідає керівник відділу спеціальних розслідувань Секретаріату Уповноваженого ВР України з прав людини Сергій Швець.
“Тоді затримали близько 20 осіб на сайті, правоохоронці розсадили їх по автобусах і повезли в районні відділення міліції. Їх там тримали 6–8 годин, опитували в межах якогось кримінального провадження, дактилоскопіювали незаконно. Ми виїхали туди і, розібравшись, довели, що це були незаконні затримання. На основі наших матеріалів прокуратура навіть відкрила кримінальне провадження, але потім закрила. Формальний склад злочину там був очевидним. Прокуратура говорила, що ці наркозалежні нібито претензій не мають. Там мала місце дисциплінарна відповідальність деяких міліціонерів. На наш погляд, закриття провадження було незаконним”, – розповідає представник омбудсмена.
За словами Швеця, хоч випадок в Кропивницькому і не такий кричущий, він вказує на системну проблему, з якою стикаються наркозалежні – дискримінація і стигматизація.
“Якщо говорити про випадок у Кропивницькому, то тут ми бачимо порушення порядку проведення допиту, порушення при виконанні окремого доручення слідчого, навіть формальні ознаки незаконного затримання. Але головна проблема – це вразливість цієї категорії осіб (наркозалежних – ред.). Якщо біля Секретаріату Уповноваженого ВР України з прав людини або біля Кабміну відбудеться вбивство – поліцейські теж прийдуть сюди всіх допитувати?”, – пояснює він.
Про те, що випадки переслідування наркозалежних не рідкість, знає і голова правління “Експертного центру з прав людини” Юрій Бєлоусов. На його думку, вирішити цю проблему можна, якщо навчити самих представників уразливих груп (у цьому випадку наркозалежних) захищати себе від свавілля поліції.
Саме таке навчання і пройшла Наталія Ісаєва, яка нині у Кропивницькому розбирається з цією ситуацією. Всього команд шість – крім Кропивницького, є також в Одесі, Херсоні, Дніпропетровську, Сумах та Львові. Їх навчання підтримав Міжнародний Фонд “Відродження”.
“Якщо в пересічного громадянина є хоча б примарні шанси захистити себе, то представники уразливих груп їх просто позбавлені. Саме з цієї причини ми реалізовуємо ініціативу, суть якої полягає в підвищенні стандартів захисту своїх прав представниками вразливих груп з боку правоохоронців, їх навчанні ефективним методикам захисту, а також відновлення своїх прав, коли порушення вже було скоєно”, – розповідає Білоусов.
Правозахисники наполягають: щоб такі ситуації не повторювалися, необхідно подолати стереотип про те, що наркозалежний одне й те саме, що злочинець. Таке переконання шкодить як їм, так і нам: адже правосуддя не може існувати поряд з упередженнями.
