Права людини в школі: окремий предмет чи інтеграція з іншими дисциплінами?
Вчителі позитивно ставляться до ідеї викладання окремого предмета “Права людини” в українських школах.
Про це свідчать дані експертного опитування вчителів, яке було проведено Фондом “Демократичні ініціативи” імені Ілька Кучеріва.
Майже ¾ опитаних погоджуються з доцільністю впровадження окремого предмета, однак майже половина з цієї кількості зауважують, що впроваджувати окремий предмет “Права людини” потрібно лише після того, як будуть підготовані фахові навчальні плани та вчителі. Лише чверть опитаних вважає, що кращим шляхом буде інтеграція цього предмета з іншими дисциплінами.
Якщо говорити лише про інтеграцію вчення про права людини в наявні шкільні дисципліни, то опитані вчителі вважають за доцільне навчати прав людини в рамках “Основ правознавства” (майже 3/5), а також “Громадянської освіти” (1/2).
Серед респондентів немає визначеності, з якого віку варто навчати дітей правам людини. Чверть з них вважає, що це потрібно робити з 5-6 років, а ще п’ята частина – у 9-10 років. Однак думки опитаних сходяться на тому, що після 15 років вже запізно починати навчати дітей правам людини.
Оцінка якості викладання прав людини
¾ опитаних вчителів вважають, що в наявних дисциплінах права людини викладаються загалом задовільно або ж цілком добре. Як незадовільний або цілком поганий рівень викладання прав людини в школі оцінили менше 1/5 респондентів. В той же час значна частка вчителів відзначають низьку якість підручників, а також те, що викладання прав людини в школі абстрактне та не пов’язане з реальним життям.
Говорячи про якість розділів в підручниках, в яких йдеться про права людини більш детально, можемо резюмувати, що більше третини опитаних незадоволені наявними матеріалами. Основні причини цього – матеріал викладається абстрактно, відірвано від реалій життя, та у ньому немає практичних завдань, які б активізували активність учнів.
Основні перешкоди для якісного викладання прав людини в школах переважно стосуються методики й матеріалів, а точніше їх відсутності. Другим важливим пунктом є дії або бездіяльність Міносвіти.
Дискримінація в школі
Менше третини респондентів зазначили, що в їхніх навчальних закладах траплялись випадки дискримінації. За оцінками опитаних вчителів, які визнали факти дискримінації, найчастіше їй піддаються учні з особливою поведінкою, наприклад нервові чи неконтактні. Серед інших згадок виділяються також соціально-економічні (діти з бідних сімей), фізіологічні (фізично слабкі діти, які не в змозі захистити себе) та діти, які мають конфлікт з так званими “лідерами класу”.
Абсолютна більшість опитаних усвідомлюють, що завдання вчителів полягає також в тому, щоб стежити, щоб діти не дискримінували одні одних та вчасно на це реагувати. Водночас близько п’ятої частини опитаних воліють перекласти з себе відповідальність щодо вирішення цієї проблеми – на батьків чи на дирекцію школи. Варто наголосити на тому, що окремі опитані зазначали, що недопущення дискримінації повинне бути комплексною роботою вчителів, дирекції, батьків та шкільного психолога.
Понад 3/5 опитаних виступають за інклюзивну освіту – навчання дітей з інвалідністю разом з іншими дітьми. Однак вагома частина – (близько чверті) переконані, що кращим варіантом буде навчання дітей з інвалідністю у спеціально адаптованих для них умовах. При цьому, приблизно така ж кількість опитаних зазначили, що в їхніх навчальних закладах вже навчаються діти з інвалідністю.
