Як правильно говорити та писати про Крим – інструкція для медіа і не тільки

Як правильно називати окупований Крим?

Автономна Республіка Крим та місто Севастополь – дві окремі адміністративно-територіальні одиниці України. Водночас АР Крим має статус автономії, визначений Конституцією України та Конституцією АР Крим; місто Севастополь має спеціальний статус, що визначається законом.

Кримський півострів – географічне визначення частини території України, де розташовані АР Крим та м. Севастополь.

Отже, коректними назвами є такі:

а) Крим (у загальному контексті);

б) Автономна Республіка Крим та місто Севастополь (як юридична назва);

в) Кримський півострів (як географічна назва).

Неправильно вживати словосполучення "Республіка Крим", адже це назва, якою держава-окупант позначає Крим. Відповідно до статті 134 Конституції України та Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", тимчасово окупована територія Автономної Республіки Крим та м. Севастополя є невіддільною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України.

Окупація, анексія чи "встановлення контролю" – як правильно називати дії Росії щодо Криму?

Висвітлюючи кримську проблематику, коректно вживати термін "окупація", адже в березні 2014 року Російська Федерація за допомогою своїх військових формувань установила контроль над частиною території України (АР Крим та місто Севастополь), розпочавши в такий спосіб міжнародний збройний конфлікт, що триває досі.

Оскільки однією з визначальних рис окупації є встановлення контролю над територією, також припустимо казати, що "РФ встановила контроль над Кримським півостровом". Це нейтральний вислів, який для безпеки можуть вживати, зокрема, журналісти, які працюють на окупованій території і яких за слово "окупація" може переслідувати окупаційна влада.

У своїй пропаганді Росія часто називає факт окупації нею частини території України "приєднанням Криму".

Цей вислів застосовується для емоційного підкреслення правомірності поширення своїх суверенних прав на територію або частину території іншої держави. Це однозначно неприйнятний для використання термін, бо залишає за дужками акт агресії, що вчинила РФ стосовно України.

Крім того, на позначення російського контролю над Кримом часто вживається термін "анексія". Анексія – це односторонній протиправний акт держави щодо долучення до свого складу території або частини території іншої держави. Анексія є дією, що порушує міжнародне право та, зокрема, Статут ООН, а тому з погляду міжнародного права державні кордони не змінюються внаслідок анексії.

Але термін "анексія Криму" не є коректним. Адже держави світу дотримуються політики невизнання анексії Автономної Республіки Крим та м. Севастополя. Ще 2014 року була ухвалена Резолюція Генеральної Асамблеї ООН, що "закликає всі держави, міжнародні організації та спеціалізовані установи не визнавати жодних змін статусу Автономної Республіки Крим та міста Севастополя на підставі "референдуму" й утримуватися від будь-яких дій або поведінки, які можуть бути інтерпретовані як визнання будь-якої зміни статусу".

Тож варто використовувати формулювання "спроба анексії Криму / Кримського півострова". Правильним буде також поєднання обох термінів – "Російська Федерація тимчасово окупувала та спробувала анексувати Автономну Республіку Крим та м. Севастополь".

Некоректним буде формулювання "Російська Федерація анексувала Автономну Республіку Крим та м. Севастополь (або Крим / Кримський півострів)", оскільки в такому разі може постати питання про визнання акту долучення Автономної Республіки Крим та м. Севастополя до складу Російської Федерації та зміну суверенітету.

Чому так званий референдум, що відбувся 16 березня 2014 року в Криму, не можна вважати актом вільного волевиявлення кримчан?

На це є декілька причин.

Перша полягає в тому, що так званий референдум суперечить національному законодавству України, де не передбачено процедури проведення місцевих референдумів. Крім того, питання щодо зміни кордонів має бути винесене виключно на загальнонаціональний референдум (стаття 73 Конституції України). 14 березня 2014 року Конституційний Суд України визнав незаконним рішення Верховної Ради АР Крим про проведення референдуму. 15 березня 2014 року Верховна Рада України достроково припинила повноваження Верховної Ради АР Крим.

Друга – підготовка і проведення "референдуму" не відповідали демократичним стандартам, а сам цей захід не був спрямований на висловлення думки мешканців Криму. Так, дата "референдуму" переносилася кілька разів, а на всю організацію такого процесу було відведено лише дев'ять днів, обмежувалася робота журналістів, блокувались українські ЗМІ.

До того ж іще до "референдуму" (а саме, 6 березня 2014 року) кримський парламент оголосив про входження Криму до складу РФ. Крім того, запитання в бюлетені були сформульовані маніпулятивно: "Ви за возз’єднання Криму з Росією на правах суб’єкта Російської Федерації?" або "Ви за відновлення дії Конституції Республіки Крим 1992 року і за статус Криму як частини України?". Водночас у бюлетені була передбачена відповідь лише на одне з цих питань і лише "так" за допомогою позначки у відповідному квадраті. Такий вибір не був вичерпним: відсутній варіант статусу Криму як частини України на умовах чинної Конституції України та чинної Конституції АРК.

Крім того, під час самого проведення "референдуму" та впродовж підрахунку результатів ЗМІ фіксували значні фальсифікації. Зокрема, проголосувати на "референдумі" могли особи, які не мали громадянства України, а також особи без кримської реєстрації. На території Бахчисарайського району в місцях проживання кримських татар "виборчі дільниці" взагалі не були створені, оскільки не знайшлося добровольців для роботи у "виборчих комісіях". Також журналісти фіксували численні порушення: вкидання бюлетенів, агітацію в день виборів, примусове голосування тощо.

Третя причина – так званий кримський референдум проходив уже в умовах окупації, присутності військових іноземної держави й переслідування кримчан, які виступали проти окупації (на час проведення "референдуму" відбулися насильницькі зникнення, катування й позасудові страти проукраїнських активістів, кримських татар, а також журналістів і кінодокументалістів, які приїхали фіксувати події, що відбувалися в Криму). Присутність великої кількості людей зі зброєю без розпізнавальних знаків є порушенням міжнародних стандартів у сфері виборів, яка в принципі унеможливлює вільне волевиявлення.

Четверта – так званий референдум, що відбувся 16 березня 2014 року в Криму, не був визнаний міжнародною спільнотою. ОБСЄ, що працює над спостереженнями за виборами, не скерувала своїх спостерігачів на цей "референдум", а як міжнародні спостерігачі приїхали тільки представники ультраправих, неонацистських і комуністичних європейських партій. Уже 27 березня 2014 року Генеральна Асамблея ООН ухвалила резолюцію "Територіальна цілісність України", у якій, зокрема, підкреслюється, що "референдум" в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі не має законної сили та не може бути будь-якою основою для зміни статусу цієї території. Парламентська асамблея ОБСЄ, ПАРЄ, Венеційська комісія також визнали цей "референдум" незаконним і нелегітимним актом, результати якого не мають жодної юридичної сили.

Коли почалась окупація Криму?

Дата початку тимчасової окупації Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, згідно з українським законодавством, – 20 лютого 2014 року. Саме з цієї дати почалося вторгнення військ Росії на територію України: були зафіксовані перші випадки порушення Збройними силами РФ порядку перетину державного кордону України в районі Керченської протоки та використання Росією своїх військових формувань, дислокованих у Криму відповідно до Угоди про перебування Чорноморського флоту РФ на території України, для блокування українських військових частин.

Утім, знаковою датою для сучасної історії Криму також є 26 лютого 2014 року. Саме цього дня під стінами Верховної Ради АР Крим відбувся багатотисячний мітинг кримських татар і проукраїнських активістів проти проведення позачергової сесії Верховної Ради Криму. 26 лютого встановлено Днем спротиву окупації Автономної Республіки Крим та міста Севастополя відповідно до указу президента України Володимира Зеленського, підписаного 26 лютого 2020 року.

Як правильно називати так звані органи влади, що діють на території Криму?

Будь-які органи, їхні посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їхня діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені в порядку, не передбаченому законодавством України. Отже, коректно ці органи можна називати "окупаційні органи влади" або "незаконні органи влади".

Некоректним буде також використання найменувань адміністративно-територіальних утворень і незаконних органів влади на тимчасово окупованій території без словосполучення "так званий" та/або назви в лапках. Правильним буде, наприклад, написання: "Республіка Крим", так званий Київський районний суд Сімферополя.

Чи правильно називати межу між окупованим Кримом і материковою Україною кордоном?

До меж тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя застосовуються терміни "адміністративний кордон" / "адміністративна межа". Використання виключно терміна "кордон" не допускається, оскільки таке формулювання зазвичай використовується як скорочення до терміна "Державний кордон України" і визначає межі України.

Водночас тимчасово окупована територія Автономної Республіки Крим та м. Севастополя є невіддільною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України.

З тих самих причин некоректно казати, наприклад, "виїхали з Криму до України", оскільки Крим є частиною України (натомість коректно говорити: "виїхали з Криму на материкову Україну"). Також неправильно вживати "Крим і материкова Росія", "Крим і Україна" тощо. Коректно – "Крим та Росія", "окупований Крим та Росія" тощо.

Обмін полоненими чи взаємне звільнення?

Розповідаючи про звільнення українських політв’язнів та військовополонених, які були незаконно позбавлені волі на території Російської Федерації та/або окупованого нею Криму, представники держави та ЗМІ часто називають цей процес "обміном полоненими", що не зовсім коректно.

По-перше, люди не є товаром, а отже, не можуть бути обміняні.

По-друге, словосполучення "обмін полоненими" передбачає, що Україна також утримує полонених громадян Російської Федерації, що не відповідає дійсності, адже особи, які звільняються українською стороною в межах процесів взаємного звільнення, є підозрюваними, обвинуваченими або засудженими за вчинення кримінальних правопорушень на території України, зокрема пов’язаних зі збройним конфліктом. З іншого боку, окупаційна влада звільняє тих, хто дійсно потрапив у полон і може вважатися полоненим.

Саме тому, висвітлюючи процес звільнення українців, незаконно утримуваних у РФ, на окупованих територіях Донбасу і Криму, коректно використовувати поняття "звільнення", "взаємне звільнення", "процес взаємного звільнення", "одночасне звільнення". Некоректним з погляду міжнародного гуманітарного права є використання термінів "обмін", "обмін громадян України", "обмін полоненими".

Чи визнає Україна російське громадянство, яке отримали кримчани?

Ні, не визнає.

Після окупації Російська Федерація розпочала політику нав’язування примусового громадянства всім мешканцям півострова. Російська влада створила умови, за яких мешканці Автономної Республіки Крим та м. Севастополя вимушено отримували паспорти громадян РФ.

Формально РФ заявила, що для уникнення "автоматичного громадянства" громадянам України з місцем реєстрації на території півострова треба особисто подати заяву "про бажання зберегти українське громадянство" в термін до 18 квітня 2014 року. Російська Федеральна міграційна служба приймала такі заяви тільки після 1 квітня, тобто для цього було лише два тижні. Спочатку подати заяву можна було лише в чотирьох так званих пунктах Федеральної міграційної служби РФ на всю території Криму (включно із Севастополем), водночас черги були спільними з охочими отримати російський паспорт. Така процедура порушує як законодавство України, так і міжнародні норми щодо громадянства, оскільки РФ не має права розв'язувати питання збереження або позбавлення громадянства іншої держави – України.

До того ж мешканці Криму, знаючи про переслідування українських активістів, побоювалися, що, збираючи такі заяви про відмову від російського громадянства, окупаційна влада складала, по суті, реєстри незгодних для подальших політично вмотивованих переслідувань.

За даними ФМС РФ, усього 3 500 осіб у Криму скористалися можливістю відмовитися від російського громадянства. Однак цю цифру не можна вважати правдивою. Наприклад, зафіксовано випадки, коли охочі подати таку заяву не встигли зробити цього через великі черги та короткий термін приймання. Не змогли також подати такі заяви особи, які перебували за кордоном, хворі, люди похилого віку та ін.

Особливо складною була ситуація для дітей-сиріт і дітей, які перебувають під опікою чи піклуванням державних органів, а також осіб, позбавлених волі. Так, на 1 серпня 2014 року в Криму було понад 4 000 дітей-сиріт і дітей, які перебували під опікою чи піклуванням держави. Оскільки адміністрації всіх закладів Криму опинилися під контролем влади Росії, то діти були позбавлені права відмовитися від нав’язування їм громадянства РФ. Схожа ситуація була і з громадянами України в СІЗО та колоніях, до яких у деяких випадках навіть застосовувалися тортури через їхнє бажання зберегти громадянство України.

Крім цього, громадян України, які проживають у Криму без паспортів РФ і не мають реєстрації місця проживання на півострові, окупаційна влада переслідує в адміністративному порядку: від штрафу до примусового виселення з Криму. Практика депортації таких громадян України продовжується й зараз. Серед депортованих багато громадян України, які постійно проживали в Криму, мають там родину й житло, але ці обставини зазвичай ігноруються окупаційними судами.

Громадяни України, які проживають в АР Крим та м. Севастополі й мають нав’язані російські паспорти, не втрачають громадянства й залишаються українськими громадянами.

Згідно зі ст. 5 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", примусове автоматичне набуття громадянами України, які проживають на тимчасово окупованій території, громадянства РФ не визнається Україною та не є підставою для втрати громадянства України. Це також означає, що громадяни України в Криму не можуть бути притягнуті до відповідальності за наявність у них "паспорта РФ", виданого на території окупованого Криму.

Відмова від так званого паспорта громадянина РФ на тимчасово окупованій території АР Крим та м. Севастополя призвела б до обмеження доступу до соціальних, медичних та інших послуг для мешканців окупованих територій. Так, у Криму їм може бути відмовлено у володінні нерухомістю тощо. Зазначену позицію відбито в заяві Міністерства закордонних справ України щодо російських паспортів, протиправно нав’язаних мешканцям тимчасово окупованої АР Крим та м. Севастополя російською окупаційною адміністрацією, позиції Представництва президента України в Автономній Республіці Крим та подано як аргументацію порушень Конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації в справі "Україна проти РФ" у Міжнародному суді ООН.

Люди, які виїхали з Криму через окупацію, – це переселенці чи біженці?

Окупація Автономної Республіки Крим та міста Севастополя змусила багатьох людей виїхати з території півострова. Якщо вони виїхали на підконтрольну уряду України територію, то вони вважаються внутрішньо переміщеними особами.

За визначенням, внутрішньо переміщеними особами (ВПО) є громадяни України, іноземці або особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах, мають право на постійне проживання в Україні та яких змусили залишити або покинути своє місце проживання в результаті або для уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних виявів насильства, порушень прав людини й надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Через те що словосполучення "внутрішньо переміщені особи" часто видається задовгим, занадто формальним, цю групу людей у ЗМІ також часто називають "переселенцями", "внутрішніми переселенцями" або (менш точно) "вимушеними переселенцями".

Якщо ж особа, наприклад, через ризик переслідування, змушена була виїхати за межі державного кордону, вона за умови дотримання низки вимог може претендувати на отримання статусу біженця в тій країні, до якої вона виїхала.

Сучасне юридичне визначення терміна "біженець" може дещо відрізнятися в різних регіонах світу, однак ключовою характеристикою цього поняття є вимушена міграція за межі своєї країни походження і, відповідно, пошук притулку за кордоном.

Саме тому кримчан, які після окупації Криму переїхали на материкову частину території України, коректно називати виключно внутрішньо переміщеними особами (або переселенцями, внутрішніми переселенцями), а не біженцями.

Як можна законно потрапити на територію окупованого Криму?

У зв’язку з тимчасовою окупацією у 2014 році було припинено регулярне автобусне, автомобільне, залізничне, морське й авіаційне сполучення з Кримом.

Перетин адміністративної межі з окупованою територією АР Крим та міста Севастополя здійснюється відповідно до затвердженого урядом України порядку. Ним, зокрема, передбачено, що громадяни України перетинають адміністративну межу за тими документами, що й державний кордон України.

Іноземці (наприклад, іноземні журналісти, правозахисники й інші особи, визначені порядком) мають додатково отримати спеціальний дозвіл на виїзд до тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, що видається всіма головними територіальними управліннями Державної міграційної служби України, а також Генічеським і Новотроїцьким відділами Головного територіального управління ДМС у Херсонській області. Детальніше процедуру отримання спеціального дозволу для іноземних журналістів на в’їзд до Криму викладено на сайті Міністерства культури та інформаційної політики України.

Після отримання спеціального дозволу іноземний журналіст має право в’їзду на територію Криму. В’їзд і виїзд можливі виключно через такі контрольні пункти: "Каланчак", "Чаплинка", "Чонгар" (автомобільним транспортом); найближчі залізничні станції – Херсон, Мелітополь, Вадим, Новоолексіївка. Крім того, для проходження російських пунктів пропуску на адміністративному кордоні з Кримом іноземним журналістам, правозахисникам та іншим категоріям іноземних громадян необхідно мати відповідні документи, що дають право в’їзду до РФ та на окуповану нею територію Кримського півострова.

Отже, важливо пам’ятати, що, згідно з українським законодавством, в’їзд до Криму та виїзд із нього можливі виключно через материкову частину України, через зазначені контрольні пункти. Потрапляння до окупованого Криму повітряним чи морським транспортом, а також через міст із території РФ є порушенням чинного законодавства України, що може призвести до заборони в’їзду в Україну.

В’їзд на тимчасово окуповану територію АР Крим та м. Севастополя поза межами контрольних пунктів в’їзду-виїзду, зокрема через територію Російської Федерації, є правопорушенням, за яке передбачено встановлену законом відповідальність. Зокрема:

– адміністративну відповідальність у вигляді штрафу від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (стаття 204-2 КУпАП);

– кримінальну відповідальність (коли порушення порядку в’їзду на тимчасово окуповану територію України та виїзду з неї здійснюється для заподіяння шкоди інтересам держави) у вигляді обмеження волі на строк до трьох років або позбавлення волі на той самий строк (стаття 332-1 КК України).

Які права мають кримчани під час отримання адміністративних послуг?

Громадяни України – жителі тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя – мають такі самі права на доступ до адміністративних послуг, що й громадяни, які проживають в інших регіонах України.

Держава сприяє отриманню жителями окупованої території адміністративних послуг за допомогою розширення мережі центрів надання адміністративних послуг у районах, наближених до адміністративної межі з тимчасово окупованою територією, зокрема в сервісних зонах контрольних пунктів в’їзду-виїзду "Чонгар" і "Каланчак". 

Крім цього, територіальні підрозділи Державної міграційної служби України обслуговують з паспортних питань громадян, які зареєстровані в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі, за місцем звернення на всій території України.

Представництво президента України в Автономній Республіці Крим спільно з Кабінетом Міністрів України та правозахисними організаціями розробили чат-бот для жителів тимчасово окупованого півострова @CrimeaIsUaBot. За допомогою чат-бота в сервісах месенджерів "Телеграм" і "Вайбер" можна отримати повну інформацію щодо умов перетину адміністративної межі з ТОТ Криму, отримання мешканцями АР Крим та м. Севастополя доступу до адміністративних, освітніх та інших послуг.

Які державні органи АР Крим та м. Севастополя діють на материковій частині України на час окупації?

Починаючи з 2014 року діяльність низки органів державної влади АР Крим та м. Севастополя була відновлена на підконтрольній уряду України території. Зокрема, на материковій Україні діють такі органи: 

Чи можуть українські правоохоронні органи розслідувати злочини, що були скоєні в Криму?

Українські органи правопорядку, навіть не маючи фактичного доступу до Криму, з початку окупації Кримського півострова документують і розслідують воєнні злочини, злочини проти людяності й грубі порушення прав людини, що стали наслідком дій держави-окупанта та її посадових осіб.

Так, у період із січня 2017 до травня 2020 року Головне управління Національної поліції в АР Крим та м. Севастополі розслідувало 1 126 кримінальних проваджень, у яких повідомлено про підозру 414 особам, скеровано до суду з обвинувальними актами 40 кримінальних проваджень.

У 2019 році в провадженні слідчих Головного управління СБУ в АР Крим – 156 кримінальних проваджень. Закінчено досудове розслідування у 24 кримінальних провадженнях, з яких 12 передано до суду з обвинувальним актом. Серед них, наприклад, такі: щодо члена незаконного збройного формування "Сводный полк народного ополчения Республики Крым"; щодо колишніх депутатів Севастопольської міської ради; розслідування стосовно члена "Избирательной комиссии Республики Крым".

Прокуратура АР Крим здійснює процесуальне керівництво в більш ніж тисячі кримінальних проваджень щодо злочинів у зв’язку з окупацією АРК та м. Севастополя.