Вірю, не вірю – критерій для оцінювання поліцейських? Не впевненна

Чи можливо оцінювати поліцейських на основи суб’єктивної думки? Якими критеріями оцінки керуються учасники комісій при прийнятті рішень? 

Більшість активних громадських діячів, журналістів, правозахисників зараз активно долучаються до реформування міліції в поліцію і це чудово. Як правило, у звичайних атестаційних комісіях працюють три на три, тобто три представника від Нацполіції і три представника з громадського сектору. Що ж оцінюють такі комісії і яка участь у цьому представників громадського сектору? Давайте розберемось.

Атестаційні комісії покликані забезпечити якісний та прозорий процес атестації співробітників поліції та оцінити професійні та особисті якості працівника і, відповідно, прийняти рішення. Тобто члени атестаційної комісії повинні мати здатність оцінити професійні та особисті якості людини, яку вони перед собою бачать.

Щодо професійних, то тут все зрозуміло, знання законодавства, застосування цих знань на практиці – все це ми можемо перевірити, ставлячи відповідні запитання і, звично, знаючи правильні відповіді на них.

Ця роль більше покладена на представників з Нацполіції, оскільки, погодьтеся, що далеко не всі журналісти, громадські активісти достеменно знають всі інструкції, закони, якими повинні керуватись слідчі, дільничні, оперуповноважені і т.д.

А от як можливо перевірити особисті якості працівників, такі як вмотивованість, порядність, лідерство (особливо для керівного складу) та ін.?

І в даному випадку велика роль покладена на представників громадського сектору. Ніхто краще за них не знає ситуацію в регіонах, хто з ким був задіяний у корупційних зв’язках, хто зумів забезпечити собі безхмарне майбутнє за маленьку заробітну плату і т.д.

Також вагоме значення має інформація, яку можливо занести у відповідну форму на офіційних сайтах головних управлінь Нацполіції.

Це все добре, але що робити далі? Логічно, що поставити відкриті питання на перевірку інформації, що так клопітливо зібрана небайдужими людьми. Та чи відбувається це?

Чи дозволяють учасники атестаційних комісій пояснити поліцейському місцями абсурдність, а місцями достовірність отриманої інформації? І найголовніше, чи вірять тому, що розповідає поліцейський?

Якщо з першими двома питаннями комісії справляються, то з вірою у поліцейських – складно. Навіть, коли працівник відповідає на всі питання й у членів комісії відсутня інформації про його “злодіяння”, непереконливість відповідей, емоційна напруженість співбесідника спонукає інколи членів комісії не вірити такій особі.

Напевно, дається взнаки загальна недовіра до міліціянтів, не завжди позитивний досвід співпраці з ними, а ще гірше – перейняття на себе героїчної ролі “Очистити всіх”. Та чи доречний цей критерій оцінки працівників? Однозначно – ні.

Комісії покликані забезпечити якість! Член комісії не може керуватись суб’єктивними думками і не повинен карати працівників тільки за те, що вони працювали у старій правоохоронній системі. Тим більше, кожен учасник комісії не лише фільтрує працівників, а й вирішує їх майбутнє – не забувайте про це.

Висновки з цього дуже прості:

• Організаторам підбору учасників атестаційних комісій потрібно більше працювати з представниками громадського сектору у плані формування питань, правильного перефразу і використання інформації з відкритих джерел.
• Учасникам атестаційних комісій – нарешті зрозуміти, що перед вами насамперед людина, і лише після цього – працівник Нацполіції, ставтесь з повагою до них. Готуйтесь до діяльності в комісіях: продумуйте питання, ознайомтесь із структурою Національної поліції, функціями, повноваженнями, розмежуйте для себе сфери впливу кожного підрозділу і не соромтесь запитувати у колег з комісії того, чого не розумієте. Ми всі працюємо заради єдиної мети – мати поліцію, діяльність якої орієнтована на громаду – нашу з вами громаду і лише від нашого спільного розуміння і співпраці це залежить.

Олена Матвійчук, голова громадської організації, представниця Апеляційної атестаційної комісії Західного регіону №2.