Видворення чи “викрадення”: що порушила Україна під час повернення громадян Грузії?
Я не є прихильником Саакашвілі і вважаю більшість його дій шкідливими і маргінальними. До того ж, не люблю розганяти “зраду”, хоч і постійно стикаюся з порушеннями прав людини, але це переважно системні рудименти радянських практик або “ефект виконавця”.
Проте очевидні злочини, скоєні проти грузинських добровольців 21 жовтня і 17 листопада, мають інше походження. Рішення явно прийняте нагорі й має політичний мотив, що теж дуже нагадує СРСР.
21 жовтня на вулицях Києва затримали трьох грузинських громадян: Давида Макішвілі – ветерана війни на Донбасі, Георгія Рубашвілі – начальника охорони Міхеіла Саакашвілі під час його президентства в Грузії і колишнього водія Саакашвілі Міхеіла Абзіанідзе. Варто підкреслити, що Давид Макішвілі з 2014 року тренував українських солдатів та офіцерів, а також брав участь в бойових діях, був поранений, до моменту депортації був радником командувача Нацполіції України з питань переходу на стандарти НАТО. Усіх трьох схопили на вулиці, із застосуванням сили, зв’язавши і надівши мішок на голову негайно відправили в аеропорт Жуляни, звідки депортували до Грузії. У одного з депортованих не було ніяких документів, окрім посвідчення водія, що викликало подив у грузинських прикордонників.
Незважаючи на швидко проведені операції, знайшлися свідки, які надіслали знімки викрадення Рубашвілі військовому інструктору Цві Аріелі, який опублікував їх на своїй сторінці в Фейсбук. На фото видно, як невідомі особи в камуфляжі та в цивільному накинулись на Рубашвілі та примусили його сісти в білий мікроавтобус. Так само видно номери машин, водії яких могли б бути свідками викрадення. Громадян Грузії транспортували літаком АН-72, що не належить до цивільної авіації.
17 листопада було затримано чергову групу грузинських громадян. За інформацією з надійних джерел, четверо з них були пов’язані з криміналом, а решта – журналіст і троє учасників АТО. Це Тамаз Шавшішвілі, що працює на грузинському телеканалі Руставі-2, колишній охоронець Саакашвілі Зураб Цинцадзе та екс-полковник грузинської армії і колишній начальник Антитерористичного центру Грузії Мамука Абашидзе. Абашидзе приїхав в Україну в 2014 році і, так само як і Давид Макішвілі, займався тренуваннями солдатів та офіцерів, а також брав участь в бойових діях. Четвертий затриманий – Вано Надирадзе, нагороджений орденом “Народний Герой України” екс-боєць добровольчого батальйону Донбас. Вано затримали в ресторані, інших – під час штурму їхньої квартири. На місці залишилися сліди крові та насильницьких дій. Усіх затриманих громадян Грузії відправили паромом з Одеси до порту Поті. Усім депортованим громадянам Грузії заборонили в’їзд в Україну на 3 роки. У Шавшішвілі та у Абзіанідзе в Україні залишилися сім’ї, які мають громадянство України.
За даними СБУ, 17 листопада вісім грузинів були заарештовані та вислані з країни “на підставі відповідних матеріалів Державної міграційної служби і Національної поліції, які свідчать, що діяльність іноземців суперечить інтересам забезпечення національної безпеки України”.
ЗМІ, опозиція і навіть деякі юристи говорять про незаконне “видворення”, але примусове видворення передбачає судову процедуру, яка була запроваджена минулого року (я брав участь у підготовці цих змін до законодавства: “Про внесення змін до Кодексу адміністративного судочинства України щодо розгляду судами позовів про примусове видворення…”). Отже, йдеться не про видворення, а про “примусове повернення”.
А примусове повернення передбачає адміністративну процедуру, яку регулює ст. 26 Закону України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства”. З тексту закону явно видно, що іноземець або особа без громадянства зобов’язані самостійно залишити територію України (ст.26, ч.5), а ч.6 ст. 26 передбачає, що компетентні органи можуть супроводжувати такого іноземця та особу без громадянства по території України. Як же має відбуватися супровід? Абсолютно зрозуміло, що, відповідно до законодавства і до міжнародних угод України, особа не може бути позбавлена волі без рішення суду, має право на захист, на оскарження рішення в суді тощо. Сама процедура примусового повернення і супроводу прописана в “Інструкції про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства”. Багато пунктів інструкції було порушено, можна звернути увагу хоча б на пп. 1.10, 1.11, 2.1. За цими пунктами, іноземець у випадку повідомлення про примусове повернення має право на юридичний захист та побачення з дипломатичним представником своєї країни. Рішення про повернення може бути оскаржене. Іноземець має самостійно залишити територію України, а представники державних органів України можуть супроводжувати його по території України.
Але й сама Інструкція не відповідає законодавству, міжнародним угодам України і Конституції і має бути негайно змінена. Треба прописати, як саме має відбуватися супровід при примусовому поверненні. Супровід не може бути насильницьким, інакше порушується право на свободу і особисту недоторканість та на ефективний засіб юридичного захисту.
Можна скільки завгодно заявляти, що все було в межах закону, але який сенс на чорне говорити біле? Були порушені, як мінімум, ст. 29 Конституції України, ст. 5 та 13 Європейської конвенції з прав людини, а також дії правоохоронців мали ознаки злочину, передбаченого ст. 146 “Незаконне позбавлення волі або викрадення людини”. Абсолютно аналогічні злочини були скоєні проти Амінат Бабаєвої 12 вересня 2016 року і Володимира Єгорова 5 липня 2017 року. Тобто, ми маємо практику викрадення людей, замасковану під “примусове повернення”.
Крім того, якщо буде доведено, що рішення про повернення ухвалювалося не індивідуально по кожному, а одразу щодо групи іноземців, то відбулося ще й порушення статті 4 Протоколу 4 Європейської Конвенції з прав людини, яка забороняє колективне вислання іноземців. На аналогічну тему у 2014 році вже було рішення Європейського суду з прав людини у гучній міждержавній справі “Georgia v. Russian Federation”, на користь Грузії.
Це був аналіз ситуації з точки зору міжнародних норм, законів держави і кримінального кодексу. А тепер – про закони моралі і кодекс честі. Я такого сорому за свою державу не відчував з часів Януковича. Грузинські добровольці пліч-о-пліч з нашими рятували країну в перші місяці війни за незалежність, ризикували життям, їхні друзі загинули… Звичайно, це не є індульгенцією від порушень українського законодавства, але отак до них поставитися?! Це просто ганьба.
Отже, компетентні органи державної влади, щоб виправити ситуацію, мають відновити права потерпілих та виплатити компенсацію, провести ефективне розслідування злочинних дій правоохоронців та притягнути винних до відповідальності.
Борис Захаров, керівник Адвокаційного центру Української Гельсінської спілки з прав людини
