Від трьох і більше врятованих життів. Як я став посмертним донором всього за 10 хвилин

Нещодавно провів невелике опитування на своїй фейсбук-сторінці стосовно того, чи є серед знайомих посмертні донори органів і що заважає стати такими донорами іншим. Адже, здавалося б, це навіть не здача крові, все безболісно і швидко, увесь процес з підписанням необхідної заяви займає максимум десять хвилин. А результат – можливість після смерті врятувати комусь життя і не одне.

Отримані відповіді дозволили виокремити декілька міфів щодо донорства органів. Йдеться, зокрема, про позицію церков, сумніви у придатності власних органів до трансплантації та найпоширеніший острах – буцім-то оформлення посмертного донорства є марудною бюрократичною процедурою, для якої необхідно збирати купу довідок. І чи не краще почекати обіцяної урядом можливості оформити згоду на посмертне донорство у “Дії”.

Щодо “Дії”, то перспектива запровадження такої функції в додатку наразі туманна: з початком повномасштабної війни урядовці цю ініціативу більше не коментують, а коли повернуться до її обговорення – невідомо. Але навіть без “Дії” все можна оформити легко і швидко. Наведу свій досвід.

З документів – лише паспорт та ідентифікаційний код

Аби дізнатися алгоритм дій та інші нюанси, я зайшов на сайт Українського центру трансплант-координації, де можна обрати найзручніший для вас регіональний центр трансплантації. Наразі в Україні діють вже 32 таких центри. Я обрав київський ОХМАТДИТ і зателефонував закріпленому за ним трансплант-координатору.

Координаторка Вікторія запевнила, що до центру можна під’їхати у будь-який день в зручний час, черг і очікування точно не буде. З документів з собою треба взяти лише паспорт і ідентифікаційний код. Ознайомитись з анкетою заявника про згоду на донорство та заповнити її можна заздалегідь, а в разі виникнення додаткових можна це зробити безпосередньо в центрі разом з координатором.

В анкеті пропонують поставити галочки навпроти тих органів і анатомічних матеріалів, які ви хочете пожертвувати. Це серце, нирки, печінка, легені (найбільш запитувані для трансплантації органи), селезінка, рогівка ока, шкіра, трахея тощо. Обрати можна як всі запропоновані варіанти, так і лише один або декілька.

 “Боюся, мої органи для трансплантації не придатні”

Такі сумніви неодноразово озвучували люди, які вагалися у своїй позиції щодо донорства. Цей момент в анкеті також врахований – ви можете за бажання зазначити, що в разі виявлення непридатності якихось з ваших органів для трансплантації, вони можуть бути пожертвувані або на науково-практичну діяльність, або на виготовлення біоімплантатів.

Після підписання заяви буде сформована ваша картка із занесенням у Єдину державну інформаційну систему трансплантації органів і тканин (ЄДІСТ). Інформацію з цієї картки в ЄДІСТ не зможе бачити жоден медичний працівник до моменту констатації смерті головного мозку людини.

І ще один важливий момент: рішення про посмертне донорство можна завжди змінити. Якщо ви передумали щодо тих чи інших погоджених в анкеті пунктів або ж вирішили взагалі відмовитись від донорства – попередню заяву можна відкликати і її анулюють. Звертатися з цим питанням треба так само до трансплант-координатора. Захочете написати нову заяву – будь ласка, і так скільки завгодно разів.

Як бути з рідними?

Про ваше рішення варто, не відкладаючи, повідомити найближчим родичам, щоб потім це не стало для них неприємною несподіванкою. Доречним буде підкреслити, що ваше тіло їм повернуть, і вас можна буде поховати, кремувати тощо, як і будь-яку іншу померлу людину. Анатомічний матеріал у померлого донора забирають одразу після смерті й зазвичай у той же день віддають тіло родичам.

Також ваші рідні можуть самі давати згоду на вилучення ваших органів після смерті, якщо за життя ви особисто таку заяву не оформили. Можна поділитися з ними думками стосовно вашого бажання стати донором – це може полегшити для них прийняття згаданого рішення у разі потреби. Показовою в цьому сенсі є історія загиблого два роки тому українського актора Андрія Панаса, якому було 38 років. Після падіння у нього стався набряк мозку, що призвело до смерті. Його дружина дала згоду на забір органів, і їх трансплантували чотирьом людям. Серед врятованих була трирічна дівчинка, якій провели трансплантацію нирки.

Окрім цього, ви можете за життя призначити уповноваженого представника (незалежно від того, чи він є вашим родичем), який ухвалюватиме рішення про донорство в разі вашої смерті. Для цього потрібно приїхати до центру трансплантації разом з таким уповноваженим і подати відповідну заяву, яку він також має підписати особисто. При необхідності надалі можна в будь-який момент написати заяву про відкликання уповноваженого представника.

Так само, окрім заяви на згоду про донорство, у центрах трансплантації можна оформити й заяву про незгоду на трансплантацію. В такому разі ваше рішення про незгоду бути донором жоден з родичів змінити не зможе.

А що кажуть церкви?

Якщо йдеться про християнські конфесії, то тут всі майже одностайно вважають трансплантологію позитивним явищем. Окреслюють це або виразом “агапе” (братня любов), або “альтруїзм”, або “допомога ближньому”. Про це свідчать, зокрема, публічні роз’яснення щодо донорства та трансплантології, які надавали ПЦУ та Ватикан. А голова українських греко-католиків Святослав заявляв, що і сам готовий стати посмертним донором.

Протестанти теж відгукуються про посмертне донорство позитивно. Навіть Свідки Єгови, які колись називали трансплантацію “канібалізмом”, вже дійшли висновку, що можна інколи робити донорство органів, головне, щоб ці органи були позбавлені крові. Але з огляду на велику різноманітність протестантських домінацій можна уточнити позицію церкви щодо донорства безпосередньо в конкретному приході.

Аналогічно варто проконсультуватися юдеям та мусульманам, адже в юдаїзмі та ісламі є дискусії й певні застереження про те, щоб тіло донора не було понівечене. При цьому позиція Духовного центру мусульман України “Умма” не заперечує добровільного посмертного донорства.

Водночас більшість церков вважають неприйнятною торгівлю органами як своїми, так і чужими.

Трансплантація в Україні

У 2022 році українські лікарі виконали 384 операції з трансплантації органів, з них більш ніж половина — від померлого донора. За оцінками МОЗ попередніх років, в Україні щороку близько 5 тисяч осіб потребують трансплантації. Найбільший попит – на трансплантацію нирки.

Водночас, згідно з даними Міжнародного реєстру трансплантації, в Україні за 2021 рік на посмертне донорство погодилися 5,71 людей у розрахунку на мільйон населення (у 2020 році — 0,25 людей). При цьому у США та Іспанії, які є світовими лідерами з трансплантології, ці показники становили 40,6 та 40,8 відповідно.

До речі, щодо Іспанії. У коментарях до мого вищезгаданого опитування у фейсбуку низка людей підтримали думку, що в Україні стосовно посмертного донорства слід застосовувати презумпцію згоди. Тобто визначити, що людина є посмертним донором за замовчуванням, а якщо хтось хоче відмовитися від трансплантації своїх органів після смерті, то має написати заяву. У іспанців діє саме такий принцип: якщо за життя людина не підписала заяви про відмову, то вважається, що вона згодна бути посмертним донором.

Можливо, колись такий підхід почнуть обговорювати і в Україні. А поки що, не очікуючи новацій від “Дії”, можна зайти на сайт Українського центру трансплантології та обрати найзручнішу для вас клініку, аби під’їхати й підписати заяву згоди на донорство. Тоді ваші органи колись зможуть врятувати, за оцінками лікарів, від трьох і більше життів. 

Сергій Кочмарський, журналіст видання ZMINA