Україна переграла США та Росію в Генасамблеї ООН: як це було

Подивилася вчорашнє засідання Генеральної Асамблеї ООН. Яка драматургія! Сталося те, що раніше здавалося б немислимим: дипломатична битва між Україною і колись її головним союзником – США.

У треті роковини повномасштабного вторгнення РФ в Україну на розгляд Генасамблеї виносяться дві резолюції.

Перша резолюція, яку просуває Україна і ще пів сотні країн, – “Просування всеосяжного, справедливого і тривалого миру в Україні”, де Росію називають агресором та вимагають вивести війська з території України в межах її міжнародно визнаних кордонів.

Друга резолюція – “Шлях до миру” від США – не містить згадок про російську агресію і закликає до “швидкого припинення конфлікту та надалі до тривалого миру між Україною та Російською Федерацією”.

(Треба нагадати, що напередодні адміністрація Дональда Трампа тиснула на Україну, щоб вона відкликала з ООН свою резолюцію, яка засуджує напад Росії, і підтримала американську, але Україна не погодилася.)

Починається голосування. Українська резолюція проходить і набирає 93 голоси за, 18 – проти, і ще 65 країн утримались.

США в унісон з Росією голосують проти, чим потужно роблять себе great again і вписують у величний клуб таких країн, як Білорусь, Еритрея, Нігер та Нікарагуа.

Далі на розгляд виносять американську резолюцію, але до неї внесли низку поправок, тож спочатку розглядають їх.

Російська поправка “про необхідність усунення корінних причин української кризи” пролітає: проти неї висловилася 71 держава, а підтримала 31. Зокрема, США голосують проти цієї правки. 

Наступні три поправки, ініційовані європейськими країнами, знаходять підтримку:

1) в американській резолюції замінили формулювання “конфлікт між Російською Федерацією та Україною” на “повномасштабне вторгнення Російської Федерації в Україну”;

2) додали пункт, де країни підтверджують свою відданість суверенітету, незалежності, єдності та територіальній цілісності України в межах її міжнародно визнаних кордонів, що поширюються на її територіальні води;

3) формулювання про тривалий мир між Україною та РФ замінили на “справедливий, міцний і всеосяжний мир між Україною та Російською Федерацією, відповідно до Статуту Організації Об’єднаних Націй та принципів суверенної рівності та територіальної цілісності держав”.

Українська делегація аплодує. І треба було бачити обличчя дипломатів з Росії і США в момент, коли їхню резолюцію “хакнули”.

Змінений варіант американської резолюції підтримали 93 країни, вісім країн проголосували проти, 73 – утримались (серед них і Україна). Росія голосувала проти, а самі США після внесених Генасамблеєю ООН правок утрималися від голосування за власну резолюцію.

США не здаються і виносять свою резолюцію на Раду Безпеки ООН. У результаті там вона проходить (і без російської поправки, і без європейських). Документ підтримали 10 держав-членів з 15 – США, Росія, Китай, Південна Корея, Сьєрра-Леоне, Гаяна, Сомалі, Пакистан, Панама, Алжир. Утрималися – Велика Британія, Франція, Данія, Греція та Словенія.

Текст, підготовлений для Радбезу американською делегацією, складається з одного речення: “Генеральна Асамблея, висловлюючи скорботу з приводу трагічної загибелі людей під час російсько-українського конфлікту, підтверджуючи, що головною метою Організації Об’єднаних Націй, як зазначено в Статуті ООН, є підтримання міжнародного миру і безпеки та мирне врегулювання спорів, закликає до швидкого припинення конфлікту та подальшого досягнення тривалого миру між Україною та Росією”.

Підсумок дипломатичної битви – 2:1 на користь України і її союзників. Звичайно, можна посперечатися щодо такого формального трактування результату, адже резолюції Радбезу, на відміну резолюцій від Генасамблеї ООН, мають обов’язковий характер. Але резолюція Радбезу в цьому разі лише “закликає” і не містить жодних конкретних механізмів для досягнення цього миру, тож є фактично порожньою заявою.

Україна об’єднала навколо себе більшість країн світу і на рівні Генасамблеї ООН відкинула американську позицію на маргінес, але США відігралися на Радбезі.

Події продовжують розгортатися, несучи тиск на економічному полі, сигнали щодо безкарності для російських воєнних злочинців, загрозу припинення військової допомоги чи зняття американських санкцій проти Росії. Сил нам усім, щоб вистояти.

Тетяна Печончик, голова правління Центру прав людини ZMINA