Три історії про полонених у підвалах “ДНР”, яким ми можемо допомогти ліками

7 вересня Україні вдалося визволити з полону 35 українців. За місяць міністр закордонних справ України Вадим Пристайко заявив про підготовку нового масштабного обміну утримуваними особами. Він мав відбутися вже в першій половині жовтня. Але, схоже, переговорний процес загальмував після запеклої дискусії в Україні та РФ щодо “формули Штайнмаєра”. Тим часом у в’язницях в РФ та катівнях на окупованих територіях залишається ще понад сотню українців. Активісти організації “Право на здоров’я” (HealthRight International) в Україні та Клініка з прав людини HealthRight International мають перевірену інформацію про жахливий стан 30 українських полонених, які утримуються на території окупованої частини Донецької області. Разом із волонтеркою Іриною Довгань, яка сама побувала в полоні у бойовиків, активісти розпочали збір ліків для полонених.

Ірина Довгань пережила полон навесні 2014 року. Бойовики покарали її за допомогу українським військовим: викрали з Ясинуватої, привезли в Донецьк, там прив’язали до стовпа, били та знущались. Фото знущань над Іриною облетіло світові ЗМІ, і згодом завдяки втручанню іноземних журналістів її відпустили. Але Ірина досі щохвилини подумки з тими, хто залишається в полоні, і намагається полегшити їхні страждання: збирає і передає їм ліки.

Далі читайте три історії підопічних Ірини Довгань, викладені від її імені.

80-річна мати та син з інвалідністю

У полоні в Донецьку перебувають син і мати. Син має інвалідність з дитинства. Зараз у нього гіпотиреоз щитоподібної залози. Від так званої “адміністрації” він не отримує жодних медикаментів.

Ми зібрали гроші, купили та передали медикаменти, які йому порекомендував лікар. Але він зміг нам у відповідь повідомити, що його дуже непокоїть алергічний риніт.

Його матері 80 років. Її заарештували, коли вона принесла передачу своєму синові, і звинуватили в тому, що вона баптистка, а в так званій “ДНР” подібні релігії заборонені.

80-річна жінка перебуває в дуже важкому стані, вона сильно схудла, каже, що хоче померти. Єдине, що може її підтримати, – це занесення її сина до списків обміну.

Понад рік безперервного зубного болю

Ще є один чоловік у полоні, про якого я весь час думаю. Він цивільний, його заарештували два роки тому. Ще тоді йому вибили зуби, але в нього лишилися корені вибитих зубів.

Понад рік людина страждає від сильного болю. Ми хотіли йому допомогти, зібрали гроші, аби стоматолог прийшов до в’язниці і хоча б видалив корені.

Ми знайшли лікаря, який зголосився прийти з інструментами і допомогти цьому чоловікові. Але бойовики не дозволили його пролікувати: не пустили лікаря до в’язниці. Чоловік постійно потребує сильних знеболювальних засобів.

Щодня між життям і смертю: кривавить виразка шлунку

Про цього чоловіка я згадую з болем, щоранку питаю себе, чи живий він. Про нього мені розповів один із військовослужбовців. Він був серед тих восьми українських військових, що потрапили в полон останніми: заїхали на територію, контрольовану бойовиками, його одного відпустили.

Цей військовослужбовець розповів мені, що перебував у камері з цивільним чоловіком, який потрапив у полон нібито за шпигунство на користь України. У цього полоненого виразка шлунку, ще й кривавить. Військовослужбовцю чоловік розповів, що його дуже били, коли заарештували, думає, що в нього відбита селезінка. Мені ж звільнений військовослужбовець розповів, що в того чоловіка дуже бліде обличчя.

Найнеобхідніші ліки для полонених: заспокійливе, протизастудне і проти свербежу від клопів

Дуже важко тим нашим полоненим, хто перебуває на 12–13-му рівні в будівлі СБУ, в камерах на поверхах. Там усі камери заповнені тарганами і, що найстрашніше, клопами. Ув’язнені вкриті укусами. Я бачила ці укуси навіть у тих людей, яких відпустили півтора року тому, – це двоє цивільних, які були у Феофанії після звільнення. Такі червоні пухирі, і вони дуже довго не проходять. Навіть лікарі у “Феофанії” казали: ми нічого не можемо зробити, це минає, якщо нові укуси не з’являються і якщо людина не розчісує місць укусів. Будь-який засіб проти свербежу родичі передають туди.

Коли я сама була в камері бойовиків навесні 2014-го, мені п’ять діб не давали ані їсти, ані пити. Мене постійно били. Я відчувала біль весь час. Коли лягала на підлогу, одним з моїх найбільших відчуттів було те, що я не могла лягти так, щоб мені не було боляче. Напевно, від жалю до мене один з охоронців приніс уночі знеболювальну пігулку. Я не знаю, що це за пігулка була, випила, щоб не викликати агресії охоронця.

У сусідній камері були теж проукраїнські ув’язнені, була старша жінка, вона бачила мене після побоїв, коли мене тягли за руки коридором. Та жінка передала мені в пластиковому горнятку трохи корвалолу. Завдяки цьому я трохи забулася, змогла заснути.

Того дня, коли мене виводили на площу, прив’язали до стовпа з українським прапором, – є відома фотографія, яка фактично врятувала мені життя, – я простояла на страшенно пекучому сонці. Коли мене привезли назад, відвели не до моєї камери, а до іншої. Там був чоловік похилого віку, він стояв біля дверей, просив, щоб його відпустили, я побачила біля нього флягу води, випила кілька ковтків. А чоловік тим часом казав охоронцям, що його мають відпустити, бо в нього відкрита форма туберкульозу. Я пила з його баклажки, на щастя не захворіла на туберкульоз, через стрес напевно.

Як українські фармацевти можуть допомогти українським полоненим?

Наша організація та волонтери збирають, що можуть, для людей, які за проукраїнську позицію зараз перебувають у полоні в 32-й Макіївській колонії, СІЗО в Донецьку і колонії в Сніжному.

Вони всі хворіють, бо сидять по вісім у мікроскопічному приміщенні, у страшенній антисанітарії: унітази не мають водяних замків, тобто це пряма труба, яку ув’язнені затикають пластиковою пляшкою, щоби менше тхнуло. Виводять їх на вулицю із замкненого простору не щодня. Раз на тиждень, якщо все складається, їм дозволяють помитися. Якщо хтось хворіє, це стає спільним захворюванням для всіх у камері.

Страждають не лише ув’язнені, а й їхні родичі. Вони відмовляють собі у всьому, щоб хоч раз на місяць якось підтримати рідну людину, яка перебуває в ув’язненні. Це все триває роками і виснажує можливості родини повністю. Тому я хотіла б звернутися до небайдужих фармацевтичних компаній, власників аптек: якщо у вас є така можливість, якщо у вас є співчуття, то, будь ласка, допоможіть чим можете.

Просто уявіть, як люди, добре обізнані в медицині: чого може потребувати людина, яка перебуває в такому закритому периметрі? І просто поділіться чим можете!

Ініціатори акції мають екстрену можливість передати ліки полоненим і звертаються до провідних фармацевтичних компаній з проханням надати гуманітарну допомогу для 30 наших полонених, які потребують таких препаратів: диклофенак, парацетамол, но-шпа, комбіспазм, німесил, цитрамон, кетанов, активоване вугілля, перцевий пластир, диклофебр, фестал, магнікор, кардіомагніл, аспекард, еналозид, піроцетам, цинаризин, валеріана, діазолін, валідол.

У нашій організації “Право на здоров’я” в Україні координує збір ліків керівниця проєкту “Клініка з прав людини” Анастасія Ляднєва-Ірлік, lyadneva@gmail.com.

Допоможіть нам із поширенням інформації задля збереження життів українських полонених.

Галина Скіпальська, виконавча директорка “Право на здоров’я” (HealthRight International) в Україні