Від Венесуели до України за кожною репресованою людиною стоїть жінка, яка стає її голосом

Тамара Суху Роа, венесуельська адвокатка з кримінального права та фахівчиня з прав людини, взяла участь у Третій міжнародній конференції Crimea Global. Під час панельної дискусії, присвяченої жінкам, які борються з насильством і пригніченням у всьому світі, правозахисниця наголосила, що “солідарність не завжди може фізично відкрити двері в’язниці, але вона послаблює психологічні стіни авторитаризму”.

У листопаді 2025 року Тамара Суху Роа стала менторкою кремлівської бранки, політув’язненої Ірини Горобцової.

ZMINA публікує промову Суху Роа під час конференції.

Сьогодні я хочу поговорити про те, що виходить за межі кордонів, ідеологій та географії: про те, як жінки, особливо в авторитарних умовах, можуть підтримувати людську гідність та підбадьорювати одна одну.

Коли ми думаємо про сучасні авторитарні режими, зазвичай бачимо цифри: політичні в’язні, позбавлені голосу журналісти, вимушені вигнанці. Але за кожною цифрою стоїть обличчя людини, а за цією людиною майже завжди стоїть жінка як підтримка: мати, яка піклується, сестра, яка викриває злочин, дружина, яка не здається, дочка, яка успадковує пам’ять.

Репресії намагаються породити страх, ізоляцію та мовчання. Але жінки, які історично навчилися чинити спротив у затишку своїх домівок та спільнот, продовжують вибудовувати мережі навіть у темряві.

Мережі спротиву

У сучасних авторитарних режимах жінки розвивають форми підтримки, які виходять за межі цензури.

Ми підтримуємо одна одну, обмінюючись інформацією, піклуючись про родини переслідуваних, поширюючи свідчення та надаючи емоційну підтримку тим, хто зазнає репресій.

Ці мережі зароджуються в найповсякденніших місцях: на кухні, у черзі на ринку, у цифрових групах, де люди спілкуються завуальованою мовою. Жінка стає мостом: вона передає знання, оберігає пам’ять і робить видимим те, що режим хоче приховати.

У такий спосіб, підтримуючи одна одну, жінки не тільки виживають в умовах авторитаризму, а й щодня кидають йому виклик.

Глобальна солідарність

Але жінки можуть і повинні також навчитися підтримувати одна одну на відстані, за межами авторитарних країн. Як саме?

Створюючи мережі комунікації та солідарності, будуючи комунікаційні мережі та інструменти солідарності, відвідуючи та організовуючи заходи та конференції про реалії в авторитарних країнах, допомагаючи поширювати новини та привертаючи увагу до ситуацій у віддалених країнах. Шляхом формування спільнот у вигнанні та взаємної підтримки, захисту й надання видимості випадкам репресій і політичним в’язням у всьому світі.

Венесуельська жінка є яскравим прикладом цього. Вона мусить розриватися між тим, щоб прогодувати сім’ю, захистити дітей, а іноді й ухвалити болісне рішення розлучитися з ними, щоб забезпечити їм майбутнє. Коли кохана людина потрапляє до в’язниці за інакодумство, жінка стає її речницею, захисницею, імпровізованою журналісткою, охоронницею правди. Перед обличчям несправедливості венесуельська жінка не здається: вона організовує, викриває, пам’ятає, наполягає.

Підтримай політичного в’язня

Дозвольте навести конкретний приклад. Кампанія, яку я проводжу від імені Інституту CASLA, називається “Підтримати політичного в’язня у світі” (Sponsor a Political Prisoner of the World). Ця ініціатива заснована на глибоко гуманному принципі: одне обличчя, одна справа, ситуація однієї країни.

Надати політичному в’язню десь у світі голос через публічну видимість. Коли я називаю їхні імена – їх не можуть змусити зникнути. Коли я поруч – їх не можуть зламати. Підтримка означає робити їхнє імʼя більш видимим: писати їм листи, підтримувати їхні родини, розповідати про їхню ситуацію в соціальних мережах і щоразу нагадувати тим, хто при владі, що це життя має значення. Що ця людина не самотня. І що за нею спостерігають і її підтримують.

Солідарність не завжди може фізично відкрити двері в’язниці, але вона послаблює психологічні стіни авторитаризму, і людина, яка знає, що вона не самотня, чинить спротив довше.

У цій боротьбі за свободу і гідність я хочу висловити свою підтримку народу України – народу, який сьогодні захищає не тільки свою територію, а й своє право на існування і право ухвалювати рішення. Українським жінкам – матерям, волонтеркам, медсестрам, захисницям, жінкам, які відправляють своїх дітей до безпечного місця, а самі залишаються захищати свою країну. Ми говоримо: ви не самотні. З Латинської Америки, з Венесуели, з кожної країни, де утискають свободу, ми визнаємо вашу сміливість. Ваш спротив надихає нас. Ми чуємо ваш біль і поділяємо вашу надію, бо, коли одна нація бореться за свою свободу, вона бореться за всіх.

Свобода не завжди починається з великої революції. Іноді вона починається з простого людського жесту: сказати комусь, що ми не залишимо його самого, – цей невеликий вчинок, повторений тисячі разів, може змінити світ.